— Що вам від мене потрібно? Я ж до коледжу запізнюся! — кричала Ірина, відчайдушно пручаючись.
— Один день прогуляєш — нічого страшного, — глузливо відгукнувся Костянтин, що сидів поруч.
— Четверо на одну? Та вас за це посадять! — намагалася переконати їх дівчина, відштовхуючи настирливих нападників.
— Ірко, ти Льоху відшила, от і доведеться відповідати, — сказав веснянкуватий лідер компанії, Віктор, що сидів за кермом.
— Льошо, а ти чого мовчиш? — звернулася Ірина до хлопця, який сидів біля водія.
— Сама винна. Хотів по-доброму, але тобі моя морда не сподобалася, — пробурчав той.
Автівка звернула на трасу, а потім попрямувала в сторону області.
— Зупиніться, бо пожалкуєте! — кричала Ірина, гамселячи ногами і руками всіх, хто був поруч.
— Сама напросилася, — один тримав її, а інший почав зв’язувати.
— Спокійніше, Ірко, — зухвало всміхнувся Максим, стягуючи її руки.
Тим часом Едуард гостював у друга в тому ж селищі. Повертаючись додому, він помітив цю метушню та вирішив простежити. Спершу сумнівався — можливо, вони знайомі? Але щось підказувало, що дівчині може загрожувати небезпека, тож він не зупинився.
Хлопці звернули в ліс і припаркувалися на невеличкій галявині. Едуард також пригальмував, залишаючись на відстані, аби його не помітили. Підійшовши ближче, він сховався за кущами і зрозумів, що ситуація загрозлива. Ірина лежала на траві, а Олексій уже готувався.
У цей момент Едуард зробив крок уперед і голосно вигукнув:
— Спершу привітайтеся зі мною!
— Ти хто такий?! — загорлав Олексій, натягуючи спортивки до пояса.
— Підійди — дізнаєшся, — спокійно відповів незнайомець.
Хлопці оточили його, але він швидко розкидав їх по землі. Потім підняв Ірину, перекинув її через плече…
Він повернувся до своєї машини. Там поклав дівчину на заднє сидіння та розв’язав їй руки й ноги. Потім завів двигун. Дорога була вузькою, тому виїхав заднім ходом на трасу.
— Куди тебе підвезти? — нарешті запитав він.
— Мені в Київ, — відповіла Ірина і назвала адресу коледжу.
— Тоді рушаймо до столиці. Але тобі варто вмитися і переодягнутися. По дорозі заїдемо в магазин і все вирішимо.
Ірина запізнилася на одну пару, але головне, що була врятована. От тільки вона не дізналася координати Едуарда. В поспіху, вже на заняттях, зрозуміла, що в кишені куртки немає телефону. Напевно, загубила його на тій галявині або в машині Віктора.
Даремно Ірина засмутилася. Коли після занять вийшла на вулицю, біля входу стояв Едуард з букетом квітів і одразу вручив їх дівчині. Так вони нарешті познайомилися.
— Ти була в такому стані, що я не хотів докучати розпитуваннями. Тобі не можна самій повертатися додому. Ті хлопці можуть спробувати взяти реванш.
— Я теж про це думала і хотіла подзвонити татові, але телефону немає. Чи загубила, чи витягли.
— Давай швидше відновимо SIM-карту, щоб вони не розсилали повідомлення від твого імені.
У найближчому салоні зв’язку не тільки відновили картку, а й Едуард купив новий телефон, ще й досить дорогий.
— Я не можу це прийняти, Едику.
— Ти постраждала, і це для твого спокою.
— Тоді я подзвоню татові.
— Не варто його завчасно хвилювати. Я відвезу тебе додому, там і поговоримо.
— Вони з мамою працюють у Києві. Виїжджають раніше за мене, а повертаються пізно.
— Тоді посидимо в кафе, а потім покатаємося. Так і час швидше мине.
Увечері, коли батьки повернулися з роботи й підійшли до двору, то здивувалися — хвіртка була зачинена зсередини, а на подвір’ї стояла чужа, але дорога машина.
— Все, Катю, це рейдерське захоплення! Комусь наша земля знадобилася. Уже стільки котеджів понабудували, а їм усе мало. Дзвони доньці, нехай відкриє, бо вже темніє.
З будинку вийшов Едуард і підійшов до воріт. Відсунувши засувку, здивував господарів. Першим заговорив батько Ірини.
— Тебе зацікавила наша ділянка?
— Заходьте в будинок, там поговоримо. Але хвіртку закрийте. У вас тут неспокійно, — і попрямував усередину.
— О, тон такий впевнений. Невже я мав рацію, Катюша?
За вечерею все з’ясувалося. Батько погрожував заявити на хлопців у поліцію, але Едуард його зупинив.
— Вони вже отримали своє. Я майстер спорту з боксу, зараз треную молодь, таких, як вони. Тим більше Іра сказала, що батько Віктора дружить із вашим дільничним.
— Це зрозуміло, Едику, але що тепер робити Ірі? Хлопці можуть озлобитися й повторити напад. Їй доведеться виїжджати з нами о шостій ранку до Києва й чекати нас після роботи.
— Нехай Іра переїжджає до мене. А на вихідні я сам її привозитиму.
— Ти нам чужий. Навіщо тобі ця морока?
— Я сирота, у мене немає сім’ї. Держава дала мені квартиру, а я її згодом обміняв на більшу. Живу сам, а з Ірою буде веселіше.
— Ти чоловік, а вона ще молода дівчина. Якось боязко, — Катерина знизала плечима.
— Подумайте самі. Ваш варіант лише вимотає Ірину, а їй потрібно вчитися.
— Гаразд, забирай уже. Умовив. Але сьогодні залишайся у нас, переночуй, — погодився батько.
Через кілька місяців Ірина та Едуард одружилися, хоча він був старший за неї на дев’ять років. А через півтора року вона народила сина.
Зараз у них усе чудово.
