Ігор із дружиною Оксаною завершили будівництво власного будинку, перевезли речі й остаточно перебралися на нове місце.
— Треба б новосілля відсвяткувати! — якось запропонував Ігор.
— Я тільки «за»! — з усмішкою підтримала його Оксана.
— Тоді збираємо всіх наших у неділю, — вирішив він і почав обдзвонювати родичів та друзів.
У призначений день з самого ранку Оксана клопоталася на кухні: наліпила голубців, запекла курку, приготувала кілька салатів. Гості почали сходитися один за одним. Усі розсілися за столом, сміялися, спілкувалися, вітали господарів. Але ні Ігор, ні Оксана навіть не підозрювали, який «подарунок» підготували їм їхні рідні.
До цього вони сім років жили в місті на орендованій квартирі. За цей час у них народилося двоє синів. Спочатку думали взяти житло в іпотеку, але дедалі більше їх тягнуло до життя за містом. Обоє виросли в селі й часто їздили до батьків — то до одних, то до інших. Батьки жили в різних напрямках від міста, тому допомагали їм по черзі. До того ж вони не були єдиними дітьми у своїх сім’ях: у Оксани є брат і сестра, у Ігоря — дві сестри. Обоє вони були молодшими.
З часом літні поїздки до батьків перестали приносити радість. У батьків Оксани щоліта збиралася велика компанія: її брат і сестра привозили своїх дітей і залишали їх там, а самі їхали працювати. Формально за дітьми доглядала бабуся, але насправді основне навантаження лягало на Оксану. У неї відпустка завжди припадала на літо — вона працювала вчителькою, раніше й зовсім була в декреті. У результаті весь відпочинок перетворювався на безкінечну працю: город, приготування їжі, прання, прибирання та постійний догляд за дітьми. Бабусі вже було важко, але відмовити ніхто не наважувався. І Оксана також не могла сказати «ні» — адже це був не її дім.
У батьків Ігоря ситуація була такою ж. Його сестри також привозили своїх дітей і залишали їх, самі ж їхали відпочивати або працювати. Допомагати батькам у них навіть думки не виникало.
— Та що там робити? Усе само росте, за дітьми дивитися не потрібно, це ж село, нехай бігають, — казали вони.
Ігор із Оксаною мріяли хоча б раз провести відпустку спокійно, без племінників, але цього так і не виходило. Родичі завжди заздалегідь дізнавалися, коли у них відпустка, щоб скористатися цим. Самі ж жити в селі не хотіли — максимум приїхати на вихідні, відпочити й поїхати.
Якось Ігор заговорив із сестрами про ремонт батьківського дому:
— Будинок уже в поганому стані, взимку холодно. Потрібно ремонтувати.
— Тобі треба — ти й роби. Нам цей будинок не потрібен, — відповіли вони.
— Але ж там батьки живуть…
— То й ремонтуй.
Ігор вирішив усе взяти на себе. Цілий рік вони з Оксаною збирали гроші, але батьки так і не дочекалися ремонту: спочатку не стало батька, а потім і матері. Будинок залишився порожнім.
Тоді сестри запропонували:
— Викупай наші частки. Нам цей будинок не потрібен. А відпочивати ми все одно до тебе будемо приїжджати — все ж батьківський дім.
Ігор із Оксаною довго розмірковували. Будинок було шкода, але він потребував серйозних вкладень. І головне — їх не влаштовувала перспектива замінити собою батьків і стати безкоштовними няньками для всієї родини.
— Якщо вам потрібен будинок — ви й викупайте мою частку. А я буду будувати свій, — відповів Ігор.
— Навіщо вам будувати? Є ж готовий будинок! — дивувалися родичі.
З боку Оксани підтримки також не було:
— Хто ж тепер батькам допомагатиме? Краще б просто продали.
— Я не одна дитина в сім’ї, — спокійно відповіла вона.
У підсумку будинок продали. Вкладати гроші в житло, де всі лише відпочиватимуть за їхній рахунок, не було сенсу.
Ігор із Оксаною обрали ділянку: поруч ліс, річка, школа й робота — усе зручно. Почали будівництво. У процесі плани розширювалися: з’явився гараж, збудували сарай. Сарай зробили одним із перших — там одразу оселилися кролі та кури. Увесь вільний час вони проводили на ділянці. Коли в будинку провели опалення, остаточно переїхали. Працювати на місці стало значно легше, справи пішли швидше. Втомлювалися, але працювали для себе.
Оксана продовжувала навідувати батьків — їхнє село було за сорок кілометрів. А от її брат і сестра були незадоволені: дітей більше не було куди «прилаштувати». Бабуся вже не справлялася, діти не слухалися, бігали до річки. Дід хворів і майже не виходив із дому. У якийсь момент бабуся твердо сказала:
— Хочете — приїжджайте самі й дивіться за дітьми.
І ось настав довгоочікуваний день новосілля. Оксана хвилювалася, що після цього родичі знову почнуть залишати у них дітей на все літо. Так, швидше за все, і сталося б, але Ігор вирішив одразу окреслити межі.
Гості зібралися, захоплювалися будинком, господарством, працьовитістю молодих. Хвалили, виголошували тости.
— Тепер є куди наших дітей відправляти відпочивати! У вас так добре: яйця, молоко, овочі — усе своє. На все літо будемо привозити їх до вас. Ми хоч грошей підзаробимо, бо з дітьми одні витрати.
— І ми так само.
— І ми! — підхопили інші.
Ігор і Оксана переглянулися. Ніхто навіть не подумав запитати самих дітей — чи хочуть вони цього. Можливо, їм хотілося б провести час із батьками або поїхати на море. Але дорослі думали лише про власну вигоду.
Ігор підняв руку:
— Стоп! Про яку економію ви говорите? Хто буде годувати ваших дітей? Так, у нас є молоко, яйця, м’ясо. Але головне — хто буде за ними доглядати?
— Так у Оксани влітку відпустка, вона ж учителька. Нехай і займається дітьми, — відповіли йому.
— Відпустка — це не все літо. До того ж вона працює в шкільному таборі. А у вільний час ми самі хочемо відпочивати.
Гості переглянулися:
— Ну…
— Ніяких «ну», — твердо сказав Ігор. — Хочете приїжджати — приїжджайте разом із дітьми. Самі за ними дивіться, самі готуйте. І по господарству допомагати доведеться: грядки, кури, кролі, полив — роботи вистачає. А вже потім можете їхати на море.
— Що ти таке кажеш? Через вас наші діти втратили відпочинок у бабусь! — обурилися родичі. — Жили б як раніше — і всім було б зручно. А тепер ще й умови ставите!
— Ми вам не бабусі, — спокійно відповів Ігор. — І, між іншим, у ваших чоловіків теж є батьки. Звертайтеся до них. А в гості ми вас завжди раді бачити.
Родичі образилися. Вони розраховували одразу залишити дітей — навіть речі з собою привезли. Але не вийшло. Молода сім’я категорично відмовила. Тепер доведеться або відправляти дітей у табір, або брати їх із собою на відпочинок.
