— Таню, як же ти сама до магазину дiйшла? — здивувалася тiтка Маша.
— Та мама спить, а я їсти хочу. Я її буджу, буджу, а вона не прокидається. От i вирiшила знайти нову маму.»
— Мамо, я їсти хочу, — занила Таня, виповзаючи з-пiд ковдри. Пiдлога була холодна, i вона навшпиньки побiгла на кухню. За столом спала мама. Один валянок був знiмлений, а хустка валялася на пiдлозi.
— Ну, мамо, — потягнула її дiвчинка за рукав. Мати не прокидалася. Таня залiзла на табурет i оглянула стiл. Фу, лише сiльничка. А в нiй лише сiль, а нiякої кашi.
— Мамо, — ще раз покликала вона i зiтхнула: — Гаразд, пiду нову маму шукати. Може, вона мене нагодує…
Одягнула колготи, братовi штани. Материнську хустку зав’язала на голову i натягнула братове пальто. Йому воно вже не потрiбне… вони ж утопилися з татом торiк, коли по кризi везли дрова.
Вийшла у двiр. Намело снiгу. Спробувала взяти лопату, та важка. Ледве добралася по заметах до хвiртки, протиснулася в невелику щiлину. А там вже легше, стежки натоптанi.
Стала посеред вулицi, озирнулася. Куди йти? Вирiшила спершу в магазин, бо треба пiдкрiпитися перед пошуками нової мами. Вона, звiсно, любить свою, але та останнiм часом все забуває. Часом називає її iменем брата або, як сьогоднi, не годує.
Зайшла в магазин. А там працює тiтка Маша. Вона така смiшна, схожа на снiговика. Вся бiла, а замiсть вiдра на головi величезний ковпак.
— Таню, як же ти одна сюди дiсталася? — здивувалася тiтка Маша.
— Там мама спить, а я їсти хочу. Будила її, будила, а вона не встає. Тож вирiшила нову шукати. Але спочатку треба пiдкрiпитися, раптом довго шукати доведеться. Дайте iрисок, — поклала на прилавок три копiйки. — Вистачить?
Жiнка ковтнула гiркий клубок i кивнула.
— Вистачить. Пiдставляй кишеню.
Задоволена Таня одразу сунула цукерку в рот i, шепелявлячи, сказала:
— Ну, бувайте, я пiшла далi.
Валентина похитала головою. Бiдна Ольга. Недивно, що, працюючи день i нiч, вона так мiцно заснула. Пiсля загибелi чоловiка й сина вона немов потемнiла, хапалася за будь-яку роботу, аби лише дочка нi в чому не мала потреби. Але звiдки це зрозумiти п’ятирiчнiй дитинi? О Боже, треба було її затримати, може, i Ольга б прийшла.
Саме тодi в магазин зайшла Зінаїда Григорiвна. Колишня вчителька. Валя i сама в неї вчилася. Вона прийшла по хлiб, але, помiтивши, що Валя неспокiйна, запитала:
— Валентино, що з тобою сталося?
Жiнка розповiла їй усе.
Зінаїда Григорiвна м’яко дорiкнула:
— Ну як же так? Ти ж бачила, в який бiк вона пiшла?
— Здається, до мосту, — схлипнула Валя.
Не взявши хлiба, старша жiнка вийшла з магазину. Оглянулася, помiтила маленьку постать i пiшла за нею.
Запихаючись, вона наздогнала дiвчинку i стала поруч.
— I куди ж ти, Таню, прямуєш? — спитала вона.
— Нову маму шукати. Моя мене кашею не годує, дома саму залишає, не грається, а тiльки плаче, — щиро розповiла Таня.
— А ти хiба свою маму не любиш? — запитала Зінаїда.
— Люблю. Але ранiше вона була iншою. Веселою, обiймала мене, гралася. А тепер весь час каже: «Пограй сама, я втомилася».
— А знаєш що? Пiшли до мене в гостi. Я хоч i не нова мама, але за бабусю зiйду. В мене є цiкаві книжки.
— З малюнками? — зраділа дiвчинка.
— Звичайно. I кашi нагодую, i чаєм напою. Пiшли? — простягнула їй руку.
Коли стривожена Ольга прибiгла до Зінаїди Григорiвни, Таня вже спала, обiймаючи книжку з казками. Ольга заплакала. Зінаїда завела її на кухню i налила чаю.
— Дозвольте дати вам пораду…
«Всiх грошей все одно не заробите, а доньку втратите. Вона так потребує вашої ласки та любовi. Якщо нема з ким залишити, приводьте її до мене. Ми, здається, з нею порозумiлися. Будемо вивчати лiтери, до школи готуватися.
А щодо вашого горя, пробачте мене, важко менi зрозумiти, але вiдпустiть їх уже нарештi. Подивiться, яка у вас чудова донечка. Зробiть усе, щоб вона бiльше не шукала собi нову маму.»
У цей момент прокинулася Таня i потягнулася до мами.
— Мамочко, пробач. Я тебе дуже люблю i бiльше не буду шукати iншу, — прошепотiла вона.
Ольга мiцно обiйняла її.
— А бiльше i не треба, — вiдповiла вона, притискаючи доньку до себе…
