Життя Іри було схоже на жахіття. Куди б вона не пішла, все йшло шкереберть. І завжди, абсолютно завжди, вона була винна.
В дитинстві Іра жила з батьками-алкоголіками, які постійно лаяли її. «Через тебе, потворо, нас у школу викликають!» — кричали вони. А потім її забрала бабуся, яка вважала, що внучка така ж неслухняна, як і її мати. «Виростеш, така ж будеш. Яблуко від яблуні недалеко падає. От знала, що вона загубить мого сина. Як в воду гляділа», — казала вона.
Далі Іра жила у тітки, сестри матері, яка злісно нарікала, що їй доводиться піклуватися про чуже дитя. «Ти не приноси ніякої користі. Тільки їсти та спати вмієш. Краще б посуду помила, чи в городі допомогла, ледарко», — казала вона.
Завжди, скільки себе пам’ятала, Іра відчувала себе зайвою. У неї не було власної думки, голосу та кута. Вона зростала безмовною та забитою. Мріяла змінитись, навчитися давати відсіч. Уявляла, як одного разу відповість тітці, кине ганчірку та піде, назавжди закриваючи двері дому, де її завжди вважали чужою.
Коли Іра закінчила школу, вона майже парила від щастя, усвідомлюючи, що скоро отримає бажану свободу. Поселиться в гуртожитку, навчиться і стане такою, якою вона себе уявляла в мріях.
Іра вирушала від тітки зі скандалом. О, як вона кричала, дорікаючи за всі роки, які Іра провела в її домі. «Ти стільки з’їла мого хліба. Де твоя совість? Я тебе виховувала, одягала, а ти, невдячна, з дому втікаєш. А хто мені тепер допомагатиме? Ти думала про це?» — лаяла її тітка.
Вперше Іра не змогла змовчати і відповіла: «Так, ви мене годували. За мою пенсію. Одягали за ці ж гроші. Я у вас була як служниця все життя». Тітка навіть почервоніла: «Ах ти, негіднице, смієш мене дорікати! Я кожну копійку, що на тебе витратила, чесно заробила».
Іра пішла. Їй дали маленьку кімнату в гуртожитку. Місць було багато, і їй пощастило жити одній. Вона вступила до технікуму на кухаря і почала навчатися. Було нелегко. Через постійні переїзди, через допомогу родичів, часу на навчання в школі майже не залишалося. Тепер Іра важко вникала в незнайому для неї тему, аби її не виключили.
Друзів у неї не було. Бідно одягнена дівчина з постійно наляканим поглядом відштовхувала від себе людей. Вона сумувала, але, з іншого боку, була рада. Як мінімум, ніхто її не чіпав.
Саме там, у гуртожитку, вона і зустріла майбутнього чоловіка. Чим саме він в ній зацікавився, Іра не розуміла. Але увага молодого красивого парня приємно лоскотала її самолюбство і голові кружила. Він часто приходив до неї, приносив продукти і просив: «Іриш, приготуй щось смачненьке, як ти вмієш». Вона поспішала на кухню, намагаючись догодити хлопцю.
Потім вони разом їли те, що вона приготувала. І він хвалив її: «Ти справжнє чудо, з нічого смачно робиш. Золоті руки». Іра від цих слів розцвітала. Ніколи раніше не чула від когось добрих слів. Вона сприймала кожне його слово як щось особливе. Вірила йому і дозволяла забагато, по дитячій наївності.
Як завагітніла, сама не зрозуміла. Вона знала, але чомусь думала, що Славік все контролює. Виявилося, ні.
«Ну і що ти ревеш? Якщо винна, значить одружуся», — заявив хлопець буденно. І вже через місяць вони розписалися.
Він привів її до майже порожньої квартири: «Пробач, меблів мало, бо квартира стара, тут бабка жила. Після неї все викинули». Іра була і цьому рада. «Це ж розкіш, ціла квартира, і я в ній господиня», — думала вона. Почала наводити порядок, створювати затишок. Щодня готувала чоловіку. Ходила навколо нього, не вірячи, що у неї вже є власна родина.
Вона з нетерпінням чекала народження їхньої дитини. Купила на барахолці дитяче ліжечко та візочок. Не могла натішитись, як скоро вони стануть батьками.
Та не судилося їй взяти на руки своє дитя. Славік прийшов того дня п’яний. Почав кричати та бити кулаком по столу. Потім він заспокоївся і запропонував вийти на прогулянку. Іра накинула тоненьку куртку і, щоб не злити чоловіка, вийшла першою. Як вона впала, сама не розуміла. Лише відчула, як її штовхнули, і вона полетіла вниз по сходах.
У лікарні Іра обдумувала, що сталося. Вона знала, що це міг бути тільки її чоловік. Дитину не врятували. Пізніше до неї приїхала поліція. Іра мовчала. Вона боялася, що чоловіка посадять до в’язниці, тому вирішила збрехати. Сказала, що оступилася та не втрималася.
Додому повернулася розбита і зневірена. І наче стала старшою на двадцять років, збиралася пакувати речі і йти.
«Куди ти зібралася?» — запитав чоловік. Довго її бив, та так, щоб синців не залишилося. «Хочеш йти? Іди. Але куди підеш? У гуртожиток? Я там про тебе таку славу наганяю, що ти там і дня не проживеш. І пам’ятай, куди б ти не пішла, я тебе знайду і покараю», — говорив він.
Його поганий настрій змінювався миттєво. Ось він кричить, а тут же кидається до неї в ноги, плаче і просить прощення: «Я ж тебе люблю, дурепо. Без тебе не можу жити. Йдеш? Я теж піду. Петлю на шию накину і на твоїй совісті буде».
Іра ночами плакала в подушку, молячи Бога забрати її життя і позбавити від знущань чоловіка-тирана. Вона знала, що слабка, що він маніпулює нею, але не знала, як із цим боротися. Хотіла б комусь розповісти, попросити ради. Але кому? Тітці? Та вона не пожаліє. Друзів немає. Знайомств ніяких. Знову одна.
Того дня вона сильно посварилася з чоловіком. Навіть пощечину йому дала. Мучилася від жалю, чекаючи на відповіді удари. Але він вийшов, гупнувши дверима.
А потім задзвонив хриплий дверний дзвінок. На порозі стояла листоноша. Вона простягнула рекомендоване листа, мовляв, отримай і підпишись. Іра його відкрила, і відразу її ноги підкошилися — не вірячи своїм очам. Лист був від нотаріуса. Нібито Ірі дісталося несподіване спадщина від дальніх родичів. Вказався також адрес, куди треба звернутися.
Звісно, вона одразу ж одяглася й поспішила туди. Коли дізналася, що їй залишили будиночок і чималу суму, то не змогла стримати сліз від радості. Вона побігла дякувати нотаріуса, ледве не цілувала йому руки. Вона була на сьомому небі від щастя. Тепер вона могла залишити все минуле позаду, піти від чоловіка-тирана і почати все з чистого аркуша.
Швидко побігла додому, щоб забрати свої речі, поки Славіка не було вдома. Біля дверей зупинилася, перевела дух на випадок, якщо чоловік вдома. Відкрила тихенько. У квартирі було тихо, значить, його не було. Але ось на столі Іра помітила незвичний конверт, якого ще кілька годин тому точно не було. Вона відкрила його, і руки почали тремтіти. Лист був від чоловіка. У ньому він писав загрози та докладно пояснював, що чекає Іру за те, що вона посміла його вдарити. Їй навіть здалося, що він отримував задоволення від написання цих слів, настільки вони воняли ненавистю і злістю.
Але Іра вже змінилася. Вона була сповнена рішучості змінити своє життя і більше не хотіла жити в страху. Тому вона викликала поліцію.
Вона показала поліцейським лист, розповіла про жорстоке ставлення та написала заяву. Поки правоохоронці були поруч, вона зібрала свої речі і вже збиралася йти, як у квартиру увійшов Славік. Не помітивши поліцейських, він намагався напасти на неї, але його затримали.
Ірина поїхала до свого нового будинку, який знаходився в іншому місті. На судове засідання щодо розлучення вона не приїхала. Найняла адвоката, і з його допомогою не тільки отримала розлучення, але й домоглася заборони на наближення її колишнього чоловіка.
Нарешті вона могла дихати вільно. Записалася до психолога і пройшла курс терапії. Вступила на заочне навчання та знайшла роботу. Повністю змінила свій образ і стала набагато впевненішою в собі.
Вона навчилася не слухати образи і відстоювати свою думку. Більше не дозволяла себе принижувати, та й ніхто більше не намагався її зачепити. Знайшла нових вірних друзів, які любили її такою, якою вона є. І ніколи не сказали про неї поганого слова.
У новому місті вона почала нове життя. Навіть змінила ім’я, щоб забути про минуле. Довіра до людей, особливо до чоловіків, не з’явилася відразу. Але вона подолала й цей страх.
У 30 років вона вийшла заміж за чудову людину, який довів, що не всі чоловіки такі, як її колишній чоловік. Через два роки народила йому сина. А вже майже в сорок — дочку.
Вона дуже любила його, як і він її. Але навіть йому ніколи не розповіла про своє минуле до переїзду в це місто. Цю таємницю вона забере з собою в могилу, тому що та Іра була слабкою. І та Іра померла, давши світові нову, сильну і самодостатню жінку.
