Лариса сиділа за кухонним столом, слухаючи чужий голос на телефоні, який повідомив їй неймовірну новину, що вибила її з рівноваги. Вона не знала, як реагувати на це. У голові плутались думки, які вона не встигала осмислити. Що робити? Лише одне питання звучало в її голові, але відповіді на нього не було. Вона не планувала ділитися своїми переживаннями з іншими. Лариса давно зрозуміла, що друзі не розділяють твоє щастя і не посочуваються, коли тобі погано, вони лише говорять слова, а в душі радіють твоїм невдачам чи заздрять. На жаль, їй не пощастило ні з друзями, ані з подругами.
Батьків уже не було, і вони були єдиними, до кого Лариса завжди йшла за порадою та підтримкою. Тепер їй їх неймовірно бракувало. Чоловікові вона теж могла б довіритися, але останнім часом помічала, що він став до неї байдужим. Він почав натякати, що роки даються взнаки, і що осінь життя наступає. То скаже, що жінки старіють швидше за чоловіків, то зауважить, що дружина перестала так доглядати за собою, як раніше.
Лариса не розуміла цього. Їй здавалося, що нічого не змінилося. Вона так само відвідувала перукаря, хоча манікюр тепер робила сама після невдалого випадку в салоні, коли більше місяця лікувала палець. І одягала сучасний, і на високих підборах так само ходила. Звісно, час наклав свій відбиток, але чоловік наче спеціально натякав, що Лариса стала виглядати старшою. А він сам не молодшав. Інші пари їхнього віку вечорами гуляли, тримаючись за руки, щось мило обговорювали та сміялися, а Лариса все частіше сиділа одна біля вікна, коли чоловік затримувався на роботі. Вона розуміла причину таких змін у чоловіках, але не мала підстав відкрито звинувачувати його в зраді.
Ще були діти, але обговорювати такі важливі питання з ними вона поки не була готова. Дочка вийшла заміж рік тому і чекала дитину, і Лариса точно не хотіла її турбувати. Син навчався в іншому місті, а по телефону говорити такі речі було б неприпустимо. Тому Лариса вирішила поговорити з чоловіком, але спершу хотіла переконатися, що він все ще той самий, яким був, коли вони познайомились – розуміючий, люблячий, вірний. Ось в останньому вона сумнівалася. Але іншого виходу не було, час спливав, тому Лариса зібралася з духом і зустріла чоловіка з роботи з трагічним виразом обличчя.
– Щось сталося? – спитав Олег, побачивши на обличчі дружини.
– Так, – їй було важко сказати це, але вона змусила себе, адже розуміла, що тільки так дізнається правду. – Мені поставили невтішний діагноз. Скажи, Олеже, ти доглядатимеш за мною, якщо буде потрібно? Мені важливо це знати. Ти не покинеш мене?
– Що ти, що за діагноз? – чоловік збентежено запитав.
– Не важливо, який діагноз, важливо, чи зможеш ти залишитися зі мною, якщо я буду потребувати допомоги?
Олег важко сів у крісло, запустив руки в волосся і важко зітхнув.
– Розумієш, Лар, я давно хотів поговорити з тобою, але ось і вийшов випадок. Я ж насправді хотів піти від тебе, але все ніяк не міг наважитися. Ти просто почала старіти раніше, розумієш? А тепер ще й захворіла. Ні, мені така обуза не потрібна. Я подаю на розлучення, поки не стало пізно, щоб не платити тобі аліменти, якщо раптом ти станеш непрацездатною. Ти що, дивуєшся? Я ж в інтернеті читав, що таке буває. Тому не ображайся, але мені ще жити і жити. І взагалі, в мене вже є інша жінка. А ти справишся, ти ж завжди все вирішувала сама, і тепер теж…
Олег нервово встав, пройшов до кімнати і вийшов звідти з пакетом…
– Я взяв кілька речей, решту заберу на вихідних. Лікуйся, не згадуй поганого! – чоловік кивнув і пішов.
Лариса дивилася йому вслід і гірко посміхнулася: «Що і потрібно було довести!».
Єдиний, хто залишився, щоб порадитись у такій ситуації, був син, але він був далеко. Лариса все ж набрала його номер і почула рідний голос, який одразу зняв всі тривоги.
– Синку, скажи, коли ти збираєшся приїхати? – запитала вона з надією в голосі.
– Скоро! Я не хотів говорити, але раз ти сама запитала, сюрприз не вдався, але й нічого! Мене на практику відправляють у наше місто, уявляєш? Буду працювати в серйозній компанії! – син захоплено почав тараторити.
– Це чудово! – Лариса так зраділа, що на деякий час забула навіть про чоловіка-підлоту.
Через тиждень Артем вже був удома, і Лариса того ж вечора почала серйозну розмову.
– Тема, тут така ситуація сталася. Я навіть не знаю, що думати, що робити. Мені нещодавно подзвонив якийсь чоловік, представився нотаріусом і сказав, що я повинна вступити в спадщину. Я була в повному шоці, але виявилось, що я була не рідною дочкою своїх батьків. Вони мене усиновили. Моя справжня мати залишила мене в дитинстві, як з’ясувалося, втекла за кордон з багатим чоловіком, потім овдовіла і почала шукати мене. Вона найняла детектива, той знайшов мене і повідомив їй мої дані. Вона оформила заповіт і хотіла зустрітися зі мною, але її літак зазнав аварії. Тепер мене запрошують вступити в спадщину, і я не знаю, що робити. По-перше, справжнім шоком було дізнатися, що батьки, яких я так любила, насправді не є моїми рідними, але я ще більше ціную їх тепер. По-друге, я все ще не вірю, що таке може бути насправді. І по-третє, якщо все це правда, чи повинна я прийняти спадщину від жінки, яка колись викинула мене, як непотрібну річ?
Артем підняв брови.
– Нічого собі! Ось це новина! Мамо, я сам у шоці. Але якщо це правда, то чому ти повинна відмовлятися від спадщини? Я не розумію. В такому разі це все може дістатися невідомо кому, а так ти не будеш мати потреби, якщо, звичайно, там справжній стан, – Артем усміхнувся, – А то раптом поїздка не виправдається, як у тому фільмі, який ми дивились.
– Ну я так зрозуміла, що там все дуже багато, – сказала Лариса і показала синові електронну переписку. Артем свиснув.
– А як тато відреагував? – запитав Артем. – І де він взагалі?
Лариса розповіла, що батькові вона була змушена обманути про хворобу, щоб перевірити, чи потрібна вона йому насправді, чи можна йому довіряти, адже навіть якщо це спадщина, то отримано все було б у шлюбі, і хто знає, що може прийти в голову людям, якщо вони зрадники. І він не витримав цього випробування.
– Ось це так! – Артем ледве стримався від нецензурних слів. – Він мені більше не батько!
– Але так не можна, Тема, він був хорошою людиною, просто зараз зустрів іншу, серце не наказує.
– А якби ти насправді захворіла? Таке не прощають, і питання закрите, – сказав син рішучим голосом. – Я так вирішив!
Лариса важко зітхнула і похитала головою.
– Тема, ну а як я поїду? У мене немає закордонного паспорта, я не знаю мови, як я там буду? Навіть уявити не можу.
– Слухай, мам, раз ти тепер будеш багатою, заплати юристу з знанням мови, який зможе поїхати з тобою і допоможе все уладнати.
– А де його знайти? – Лариса задумалась, хоча ідея їй не дуже сподобалася.
– Це я вирішу, якщо ти погодишся!
І Лариса погодилась. Покищо вона займалася оформленням паспорта для поїздки, а на всяк випадок вирішила подати на розлучення, поки Артем шукав потрібну людину. І ось, коли всі документи були у Лариси на руках, син повернувся додому з радісною посмішкою.
– Знайшов! Юрист з багаторічним досвідом. Мова на відмінному рівні. До речі, зараз він тут, а туди приїжджає лише по справах. У нього велике адвокатське бюро в тому місті.
– А чому він відкрив його тут, а не там? – здивувалась Лариса.
– Не знаю, – плечима знизав син. – Ось сама й запитай у нього!
Через кілька днів Лариса вже спускалася по трапу літака в чужій, незнайомій країні. Її супроводжував галантний чоловік, трохи старший за неї, приємний не лише зовні, але й у спілкуванні. За час польоту вони встигли поговорити про багато речей, в тому числі він відповів на питання Лариси про свій бізнес. Він був місцевим, а тут зараз через проблеми зі здоров’ям проходив курс лікування, через що його дружина йому зрадила. «Хворі чоловіки мало кому потрібні», – подумала тоді Лариса.
Володимир виявився ще й чудовим гідом. Він показав Ларисі місто, захопливо розповідаючи про кожну пам’ятку. Спадкові документи оформили швидко, а ось продаж нерухомості, власницею якої стала Лариса, зайняв більше часу, і їй довелося затриматися за кордоном.
– Знаєте, Володимире, – сказала Лариса під час прогулянки з новим знайомим, – як би тут не було добре і красиво, але додому дуже хочеться. Вірно говорять, що в гостях добре, а вдома все одно краще.
– Повністю з вами погоджуюсь, Ларисо, мене теж тягне в рідні краї, але сподіваюся, що лікування допоможе, і я більше не буду змушений сюди повертатися.
– Дай Боже, – підтримала Лариса, – я вам щиро бажаю швидкого одужання.
І ось, всі справи були уладнані. Володимир запропонував провести Ларису в аеропорт.
– Я взяв кілька речей, решту заберу на вихідних. Лікуйся, не згадуй поганого! – чоловік кивнув і пішов.
Лариса дивилася йому вслід і гірко посміхнулася: «Що і потрібно було довести!».
Єдиний, хто залишився, щоб порадитись у такій ситуації, був син, але він був далеко. Лариса все ж набрала його номер і почула рідний голос, який одразу зняв всі тривоги.
– Синку, скажи, коли ти збираєшся приїхати? – запитала вона з надією в голосі.
– Скоро! Я не хотів говорити, але раз ти сама запитала, сюрприз не вдався, але й нічого! Мене на практику відправляють у наше місто, уявляєш? Буду працювати в серйозній компанії! – син захоплено почав тараторити.
– Це чудово! – Лариса так зраділа, що на деякий час забула навіть про чоловіка-підлоту.
Через тиждень Артем вже був удома, і Лариса того ж вечора почала серйозну розмову.
– Тема, тут така ситуація сталася. Я навіть не знаю, що думати, що робити. Мені нещодавно подзвонив якийсь чоловік, представився нотаріусом і сказав, що я повинна вступити в спадщину. Я була в повному шоці, але виявилось, що я була не рідною дочкою своїх батьків. Вони мене усиновили. Моя справжня мати залишила мене в дитинстві, як з’ясувалося, втекла за кордон з багатим чоловіком, потім овдовіла і почала шукати мене. Вона найняла детектива, той знайшов мене і повідомив їй мої дані. Вона оформила заповіт і хотіла зустрітися зі мною, але її літак зазнав аварії. Тепер мене запрошують вступити в спадщину, і я не знаю, що робити. По-перше, справжнім шоком було дізнатися, що батьки, яких я так любила, насправді не є моїми рідними, але я ще більше ціную їх тепер. По-друге, я все ще не вірю, що таке може бути насправді. І по-третє, якщо все це правда, чи повинна я прийняти спадщину від жінки, яка колись викинула мене, як непотрібну річ?
Артем підняв брови.
– Нічого собі! Ось це новина! Мамо, я сам у шоці. Але якщо це правда, то чому ти повинна відмовлятися від спадщини? Я не розумію. В такому разі це все може дістатися невідомо кому, а так ти не будеш мати потреби, якщо, звичайно, там справжній стан, – Артем усміхнувся, – А то раптом поїздка не виправдається, як у тому фільмі, який ми дивились.
– Ну я так зрозуміла, що там все дуже багато, – сказала Лариса і показала синові електронну переписку. Артем свиснув.
– А як тато відреагував? – запитав Артем. – І де він взагалі?
Лариса розповіла, що батькові вона була змушена обманути про хворобу, щоб перевірити, чи потрібна вона йому насправді, чи можна йому довіряти, адже навіть якщо це спадщина, то отримано все було б у шлюбі, і хто знає, що може прийти в голову людям, якщо вони зрадники. І він не витримав цього випробування.
– Ось це так! – Артем ледве стримався від нецензурних слів. – Він мені більше не батько!
– Але так не можна, Тема, він був хорошою людиною, просто зараз зустрів іншу, серце не наказує.
– А якби ти насправді захворіла? Таке не прощають, і питання закрите, – сказав син рішучим голосом. – Я так вирішив!
Лариса важко зітхнула і похитала головою.
– Тема, ну а як я поїду? У мене немає закордонного паспорта, я не знаю мови, як я там буду? Навіть уявити не можу.
– Слухай, мам, раз ти тепер будеш багатою, заплати юристу з знанням мови, який зможе поїхати з тобою і допоможе все уладнати.
– А де його знайти? – Лариса задумалась, хоча ідея їй не дуже сподобалася.
– Це я вирішу, якщо ти погодишся!
І Лариса погодилась. Покищо вона займалася оформленням паспорта для поїздки, а на всяк випадок вирішила подати на розлучення, поки Артем шукав потрібну людину. І ось, коли всі документи були у Лариси на руках, син повернувся додому з радісною посмішкою.
– Знайшов! Юрист з багаторічним досвідом. Мова на відмінному рівні. До речі, зараз він тут, а туди приїжджає лише по справах. У нього велике адвокатське бюро в тому місті.
– А чому він відкрив його тут, а не там? – здивувалась Лариса.
– Не знаю, – плечима знизав син. – Ось сама й запитай у нього!
Через кілька днів Лариса вже спускалася по трапу літака в чужій, незнайомій країні. Її супроводжував галантний чоловік, трохи старший за неї, приємний не лише зовні, але й у спілкуванні. За час польоту вони встигли поговорити про багато речей, в тому числі він відповів на питання Лариси про свій бізнес. Він був місцевим, а тут зараз через проблеми зі здоров’ям проходив курс лікування, через що його дружина йому зрадила. «Хворі чоловіки мало кому потрібні», – подумала тоді Лариса.
Володимир виявився ще й чудовим гідом. Він показав Ларисі місто, захопливо розповідаючи про кожну пам’ятку. Спадкові документи оформили швидко, а ось продаж нерухомості, власницею якої стала Лариса, зайняв більше часу, і їй довелося затриматися за кордоном.
– Знаєте, Володимире, – сказала Лариса під час прогулянки з новим знайомим, – як би тут не було добре і красиво, але додому дуже хочеться. Вірно говорять, що в гостях добре, а вдома все одно краще.
– Повністю з вами погоджуюсь, Ларисо, мене теж тягне в рідні краї, але сподіваюся, що лікування допоможе, і я більше не буду змушений сюди повертатися.
– Дай Боже, – підтримала Лариса, – я вам щиро бажаю швидкого одужання.
І ось, всі справи були уладнані. Володимир запропонував провести Ларису в аеропорт.
– Лариса, я хочу сказать, що ви справжнє світло в моєму житті в цей важкий час. Давно не відчував такого припливу сил, але боюся, що з вашим від’їздом знову повернеться туга. Не хочу розлучатися з вами.
– Заходьте в гості, коли повернетеся, – усміхнулась Лариса.
– Запрошення прийнято, – з радістю кивнув чоловік.
Лариса вдома зібрала дітей для сімейної наради, вирішивши чесно поділитися своїм несподіваним спадком.
– Мамо, нам нічого не потрібно, – заперечували діти, – Краще поклади гроші на рахунок, і потім зможеш подорожувати, як ти завжди мріяла. І буде хороша додаткова пенсія, коли прийде час. Купи собі гарну машину, адже ти її хотіла!
Але Лариса не стала слухати дітей. Правда, машину за їх порадою купила відразу. А ще придбала сину квартиру і відкрила рахунок для доньки і себе. Їй одній тих благ було б занадто багато.
Чомусь за чоловіком Лариса зовсім не сумувала. Діти з ним не спілкувались, він навіть не цікавився, як донька почувається під час вагітності. Мовби в нього не було родини.
Одного чудового вечора в двері подзвонили. Лариса відкрила і була здивована. На порозі стояв Володимир. Не з букетом квітів, як це зазвичай буває, а з великою кошиком екзотичних фруктів.
– Це вам, Ларисо! Добрий вечір!
– Так, вечір насправді добрий, – відповіла Лариса, не приховуючи радості. – Проходьте, що ж ми на порозі…
Володимир розповів, що після від’їзду Лариси він не міг знайти собі місця. Так позитивно вона вплинула на нього, що він почав почуватися набагато краще, і коли пройшов повторне обстеження, всі результати були в порядку.
– Ви маєте цілющу силу, Лариса, і не сперечайтесь, знаю, що кажу, – усміхнувся Володимир, – А в подяку за те, що подарували мені незабутні миті, дозвольте запросити вас на морську прогулянку на моїй скромній яхті. Я давно мріяв про неї, купив пару років тому, але так і не вийшов у море, все чекав на випадок. Одному було б зовсім не цікаво.
– З задоволенням прийму ваше запрошення, – Лариса подумала, що й її мрія здійснилася, адже вона теж мріяла про яхту, але коли з’явилася можливість її придбати, зовсім забула про стару мрію.
З того часу між Ларисою і Володимиром почалися романтичні стосунки.
Одного вечора, коли Володимир запросив Ларису в театр і мав забрати її, вона вже була готова, коли подзвонили у двері. Відкривши, Лариса застигла, немов укопана. Перед нею стояв Олег. Вона вперше бачила його таким. П’яним і трохи «пом’ятым».
– Що тобі потрібно? – запитала Лариса. – Адресу переплутав з п’яних очей?
– Нічого я не переплутав, – заплетаючи язик, сказав Олег. – Та дурепа мене вигнала. Сказала, що якщо я залишив її заради хворої жінки, то й від неї можу так само піти, якщо раптом…
Він трохи похитнувся і подивився на Ларису з подивом:
– Ти зовсім не схожа на хвору.
– Олег, йди, будь ласка, зараз до мене прийде чоловік.
Олег розреготався:
– Та кому ти потрібна, крім мене, Ларка, не морочи голову. Муж повернувся. Приймай в обійми!
Лариса відштовхнула його і вже хотіла закрити двері, коли дверцята ліфта розпахнулися, і з кабіни вийшов Володимир. Він протягнув Ларисі букет лимонних хризантем, а Олег залишився стояти нерухомо, не в силах рухатись. Лариса повторила:
– Іди, Олег, нам більше немає про що говорити, і закрила двері, впустивши Володимира.
Час минав. Лариса стала бабусею чудової принцеси, і одного разу настав той довгоочікуваний момент, коли Володимир запропонував їй руку і серце.
– Знаєш, Лар, у мене не було своїх дітей, а в твоїй родині я почуваюся так, немов твої діти і мої теж. У вас завжди так тепло, так душевно. Я хочу завжди бути поряд з тобою. І в радості, і в смутку я готовий пройти з тобою ціле століття.
Лариса погодилася на його пропозицію без зайвих слів.
Через два роки Ларисі подзвонили з незнайомого номера. Жіночий голос повідомив, що Олег знаходиться в лікарні, у нього стався інсульт, і він дуже просить, щоб Лариса і діти приїхали.
Лариса порадилась з дітьми.
– Я думаю, що треба його навестити, раз просить, – сказала донька.
– А я б не пішов. Нехай сам відчує, як це, коли тебе хворого не хочуть бачити ті, кого ти хочеш поруч, – сказав Артем і додав: – Та він стільки років не згадував про нас.
– Темочка, не варто відповідати злом на зло. Давайте підемо, якщо людина просить, принесемо йому щось смачне, домашнє. Може, до нього й нікому зараз приходити.
…Входячи в палату, Лариса не впізнала колишнього чоловіка. За цей короткий час він сильно змінився. Схуд, посивів. Увівши погляд на колишню родину, він заплакав.
– Простіть мене, – важко вимовив він.
У палату зайшла медсестра і голосно повідомила, що не вистачає персоналу, і що їхньому родичу необхідний постійний догляд.
Лариса похитала головою.
– На жаль, він для мене вже чужий, щоб я доглядала за ним, а діти не хочуть змінювати підгузки тому, хто їх зрадив.
– Але я все осознав. Я каюся, що так глупо поступив, але я вже покараний, – прошептав Олег.
– Я оплачу сиділку для тебе, і це все, чим ми можемо допомогти. Прощай, Олеже, і… Вилікуйся!
Сказала Лариса, і вони вийшли з палати.
– Мамо, знаєш, мені його шкода, – зітхнула донька, але як згадаю, як він з тобою поступив, так вся шкода одразу кудись зникає.
– Згоден з тобою, – підтримав сестру Артем, – я б багато чого йому пробачив, але ось за маму не можу, як не намагався.
– Мої дорогі, як би не було, він ваш батько, – сказала Лариса. – Я, звичайно, оплачу йому сиділку на перший час, але ви все ж іноді навідуйте його, якщо буде можливість.
Діти кивнули, і Лариса відчула полегшення. Не хотіла вона, щоб вони зберігали обиду в серці, адже це неправильно. Людина залишається людиною тільки тоді, коли не дає місця злу і ненависті.
Лариса ж почувалася такою щасливою, що навіть була вдячна колишньому чоловіку за те, що він залишив її. Інакше вона б ніколи не дізналася, яким буває справжнє щастя.
