— З’їжджати від вас не планую, — відповів брат чоловіка. — У вас добре, годують смачно, види красиві.
Він виразно поглянув на Ольгу трохи нижче підборіддя, туди, де під одягом вгадувалися вигини. Жінці захотілося прикритися, хоч вона й була в об’ємному светрі. Уже давно Ольга не носила облягаючих речей у присутності деверя — надто огидним було його липке оцінююче погляд. І найнеприємніше було те, що кінця-краю цьому не передбачалося.
Коли брат чоловіка вперше переступив поріг їхньої квартири, Віталій запевнив Ольгу, що це лише на кілька місяців.
— Лісопильню, де працював Сергій, закрили, а з роботою у нашій глушині складно, — пояснив чоловік. — Тому брат вирішив перебратися до столиці. Побуде в нас трохи, стане на ноги — тоді й з’їде. Добре?
— Звісно, не проблема, — погодилася Ольга.
Сестра чоловіка вже гостювала в них близько місяця, і спогади про її візит залишилися приємними: вона допомагала з прибиранням, готувала їжу, не створювала незручностей. Ольга сподівалася, що і брат Віталія поводитиметься так само. Щоб показати, що йому раді, вона накрила розкішний стіл, навіть приготувала свою коронну страву — печеню.
Коли Сергій увійшов до квартири, він протяжно присвиснув і захоплено мовив:
— Оце розкіш, от це я розумію!
Ольга вже хотіла подякувати за похвалу, але швидко зрозуміла, що милується деверь зовсім не столом, а нею. Точніше, тим, що знаходилося нижче її підборіддя.
— Натуральні? — з інтересом дитини, що побачила величезну цукерку, спитав Сергій.
Ольга схрестила руки на грудях — їй здалося, що наступне запитання буде: «Можна помацати?»
— Прошу до столу, — відповіла вона, ігноруючи слова гостя, і кинула безпорадний погляд на чоловіка.
Але той саме розкладав речі брата і нічого не чув.
Ольга вирішила не зациклюватися на бестактному зауваженні деверя: «Може, людина просто нервує через втрату роботи й переїзд. Не варто судити його лише за однією фразою».
Проте невдовзі вона переконалася, що Сергій завжди такий — говорить, що на думку спаде, не переймаючись наслідками. Уже першого ж вечора, сито пообідавши, він розвалився на стільці, окинув поглядом квартиру і розтягнувся у задоволеній усмішці:
— Ого, Вітальку, не думав, що ти так виб’єшся в люди! Був тюхтієм, а тепер — квартира в столиці, крутий ремонт, дружина — справжня модель.
Віталій лише трохи спохмурнів, але не захотів псувати вечір, тож спокійно відповів:
— Оля справді навчалася у модельній школі, а тепер викладає йогу.
— Можна мені на йогу? Давненько я не стояв у позі собаки, — зареготав Сергій.
Пізніше Ольга здивовано сказала чоловікові:
— Віталю, у ваших батьків настільки різні діти! Ти — чудовий, твоя сестра — просто лапочка, а брат — грубіян і хам.
— Сергій ще в школі був зіркою та заводієм, звик, що йому все сходить з рук. Не зважай, він тільки гавкає, але не кусає.
— Тоді я теж гавкатиму у відповідь, — попередила Ольга.
Нагода не змусила себе чекати. За обідом Сергій, розвалившись за столом, хитро примружився й прокоментував:
— Оля, ти справжня жінка! На кухні — господиня, у вітальні — леді, ну, а в усьому іншому, мабуть, теж бездоганна…
Він зареготав, задоволений власним жартом. Ольга ж з усмішкою відповіла:
— Сподіваюся, ти теж справжній чоловік — гарний сім’янин, порядний добувач… Ой, вибач, не хотіла зачепити за живе.
Сміх Сергія обірвався, він хижо зиркнув на Ольгу і крізь зуби промовив:
— Дерзка. Тебе б навчити гарним манерам… Якби була моєю дружиною, я б тобі швидко пояснив, хто головний у сім’ї.
— Добре, що такої дружини тобі не бачити. І язик свій прикуси, поки ти в моєму домі. Я навіть від близьких хамства не терплю.
Сергій злісно блиснув очима і демонстративно відсунув тарілку. Віталію, що саме зайшов до кімнати, він кинув:
— Твоя дружина надто язиката. Ти б її трохи повчив, а якщо треба, я ремінь позичу.
Та не встигла Ольга обуритися, як чоловік спокійно, але твердо заявив:
— У моєму домі подібні жарти недоречні. Я люблю й поважаю дружину, і звертатися з нею, як з річчю, не дозволю. Або вибачся, або пакуй речі.
Сергій спалахнув, кинув на Ольгу злий погляд, немов це вона винна, і неохоче буркнув:
— Вибач.
Цей раунд був за Ольгою, але вона не відчула себе переможницею. Сергій справді став менше говорити, але погляди його були такі, що їй хотілося сховатися. Незабаром вона відмовилася від улюблених обтягуючих кофтинок і суконь, замінивши їх просторими светрами.
Побутові звички деверя теж залишали бажати кращого. У перший же вечір після його гоління раковина була всіяна чорними волосками, а вранці в мийці залишилися брудні тарілки. До того ж із холодильника зник улюблений Ольжин йогурт.
— Як ти цю гидоту їси? Прісне, аж гидко! — заявив Сергій, доїдаючи його великими ложками.
Ольга лише важко зітхнула.
«Нічого, скоро він знайде роботу й піде звідси», — подумки заспокоювала себе вона.
Але з роботою у Сергія не складалося. Вакансій було багато, та майже всі він відкидав:
— Я що, малолітка, щоб кур’єром працювати? Несолідно…
– Який ще офіс, носитися з паперами? Це для безруких, наче Віталька…
– Ось тут нормальне місце, але платять копійки. Я хочу отримувати хоча б сто тисяч.
Віталій якось не витримав:
– Сергію, для такої зарплати в тебе ні освіти, ні кваліфікації немає.
– А яка ще кваліфікація потрібна, щоб по клавішах стукати, як ти? Несправедливо, що офісна миша заробляє більше за нормального чоловіка.
– Віталій багато отримує, а ти навіть однієї роботи знайти не можеш. Тож, може, миша тут не він? – подала голос Ольга, якій вже набридли постійні випади у бік чоловіка.
Сергій стиснув губи, злобно зиркнув на невістку та вийшов з кімнати.
Після цього стало трохи легше: Сергій почав відкрито уникати Ольгу, а вона тільки зітхнула з полегшенням. Проте ненадовго. Зрештою Сергій знайшов роботу, але коли йому натякнули, що час з’їжджати, він обурився:
– Чого це ви мене виганяєте? Я тільки-но почав працювати, квартиру не потягну, а ще ж і їсти треба, й одягатися.
– Ми домовлялися на пару місяців, – нагадав Віталій.
– То потерпіть ще трохи, – буркнув Сергій. – Не виженеш же ти рідного брата, що скажуть батьки?
– Ользі некомфортно через те, що ти тут.
– О, які ж ми ніжні! Коли були малими, то вп’ятьох в однокімнатній квартирі жили – і нічого. А тепер у них «комфорт». Якщо їй невдобно, нехай сама йде, – пирхнув Сергій.
Коли Віталій відійшов, деверь схилився ближче до Ольги і прошепотів так, щоб чув тільки вона:
– Тільки ти ж не підеш, ми обидва знаємо, чому. Ти ж не просто так чіпляєшся до мене…
Ользі стало гидко від його голосу та сального погляду. Вона поскаржилася чоловікові, але той уперше за весь час став на бік брата:
– Я поговорив із Сергієм, він усе розуміє і більше нічого такого не скаже й не зробить.
– Але він дивиться!
– Ти красива жінка, на тебе всі дивляться, – відповів Віталій.
– То ти вважаєш, що це нормально? Добре подумай, перш ніж відповісти, бо мені ця ситуація набридла. Мій власний дім став для мене пасткою.
– Гаразд, я сам зніму йому квартиру, заплачу зі своїх грошей і перевезу його речі, як тільки повернуся.
– Звідки? – насторожилася Ольга.
– У мене відрядження на два дні, я ж казав.
Ольга пригадала цю розмову, яка вилетіла з голови через думки про те, що Сергій залишиться тут ще надовго.
– Виходить, я залишуся з ним наодинці, – засмутилася вона.
– Два дні потерпи, а потім усе буде добре, – запевнив її Віталій.
Після від’їзду чоловіка додому повертатися не хотілося, тож Ольга провела додаткове заняття, зустрілася з подругами, а потім ще й прогулялася. Повернулася пізно й застала Сергія біля холодильника. Побачивши її, він роздратовано заговорив:
– Їсти нічого. Олько, ти чим займалася весь день?
– Я тільки з роботи, втомилася, приготуй собі сам, – відповіла вона.
– І що це за робота така, де ти втомлюєшся? Теж мені труд – вигинатися, як кішечка. Я ось сьогодні три вагони розвантажив, спину не розігну, думав, хоч прийду додому, а тут хоч гаряче буде, а тут — нічого! Ти ці свої вибрики кидай, чоловіка годувати треба. І не йогуртами, якими ти Вітальку пхаєш, а нормальною їжею – м’ясом, картоплею. Так що марш у магазин, купи щось путнє.
На останніх словах Сергій розвернув Ольгу до дверей і шльопнув по спині. Вона зреагувала швидше, ніж встигла осмислити, що сталося: розвернулася і ляпнула деверя по щоці. Удар був слабкий, але Сергій розгубився, а потім розлютився. Він схопив Ольгу за плече й сильно трусонув:
– Зовсім страх втратила, фіфа! Я тобі швидко гонор виб’ю.
Ольга побачила його очі, з чорними, немов бездонні діри, зіницями, і її охопив страх. Вона зробила крок назад, але Сергій утримав її і гидко розсміявся:
– Що, вже не така смілива без мужньої спини? Думала, можеш язиком плескати, а я терпітиму? Ні, я нормальний чоловік і сильніший за тебе, треба було про це пам’ятати. Я можу зробити з тобою що завгодно, і ти навіть не зможеш чинити опір.
«Нічого він не зробить, Сергій — боягуз», — пронеслося в голові Ольги. Але слідом промайнула й інша думка: «А якщо зробить?..» Провокувати його не варто.
Ольга раптом розсердилася на себе через свою боязкість: «Це ж всього лише примітивний грубіянець, я і таких раніше впокорювала. І чому я тільки за спиною чоловіка можу ховатися? Я ж здатна постояти за себе».
Ольга м’яко посміхнулася та погладила Сергія по щоці. Вона відчула, що щока була такою ж неприємною на дотик, як і сам її власник – жирною і колючою. Ольга ледве стримала тремтіння.
– Ти мав рацію, – сказала вона якомога м’якше. – Адже не випадково я весь цей час на тебе гарчала, так важко визнавати, що деверь подобається більше, ніж чоловік.
– Я так і думав, – зрадів Сергій.
Його хватка трохи ослабла, але Ольга розуміла, що вибратися їй не вдасться. Та й вона не збиралася тікати – цього хамовитого треба було навчити уроку.
Коли деверь наблизився до неї з губами («Та яке ж у нього дихання, не чистить зуби зовсім!» – подумала Ольга), вона зупинила його.
– Ні-ні, спершу душ, – сказала вона строго. – Після роботи з вагонами до жінки не лізуть.
– Ти що, смієшся? – образився Сергій.
– Не знаю, з ким ти зустрічався раніше, але я маю свої строгі вимоги, я ж колишня модель, – відповіла Ольга. – Тому грай за моїми правилами, і це не обговорюється. Іди в ванну, я принесу рушник, а якщо будеш гарно себе поводити – можливо, сама залишуся.
Коли обрадуваний Сергій пішов у ванну, Ольга, для вигляду, почала щось шукати, а потім різко підбігла до дверей, закрила їх і підперла ручку стільцем. Вмикнула вимикач.
Зсередини почувся обурений вигук, двері спочатку слабко здригнулися, а потім сильніше. Ручка заверталася, але Сергій не зміг вибратися.
– Що за жарти?! – закричав він.
– Ти поводишся як неосвічене дике тварина, а дикарям місце в клітці, – відповіла Ольга. – Не переживай, скоро Віталік повернеться, і тебе випустить. Вода у тебе є, а трохи поголодувати не завадить, ти на нашій їжі набрав зайвих кілограмів.
Сергій із силою вдарив двері і виголосив довгу фразу, яка характеризувала всі його особисті якості і зовнішність Ольги, але з матами залишилися лише прийменники та сполучники. Зазвичай Ольга не терпіла лайки, але ці слова для неї були як музика. Вона трохи постояла під дверима ванної, послухала сварку деверя, і лише потім пішла збиратися.
Ольга переїхала до батьків. Чоловік приїхав до неї через два дні після того, як він заїхав додому і випустив брата. Він повідомив, що з Сергієм все добре, лише він сильно злий і трохи схуд, а з роботи його звільнили.
Ольга зупинила Віталія на цьому місці:
– Далі мене не цікавить, тепер це твоя турбота. Ти вибрав брата замість мене, поставив мене під загрозу, висміяв мої страхи. Тож тепер розбирайся з усім сам.
– Я вже відправив Сергійка до наших батьків, він більше тут не з’явиться і не зачепить тебе, обіцяю. А я зроблю все, щоб ти мене пробачила, просто дай шанс довести це, – попросив Віталій.
– Шанс дам, – вирішила Ольга. – Але якщо ти ще раз мене зрадиш, я тебе втратю назавжди. Жінка виходить заміж, щоб відчувати надійне плече, а якщо чоловік змушує її вирішувати проблеми самій, виникає питання: навіщо їй взагалі заміжжя? Запам’ятай це.
