Василь усіма силами намагався звільнити ногу, але щось міцно тримало її під водою. Усі його зусилля виявилися марними… А берег залишався безлюдним. Йому залишалося лише чекати, та чи вистачить у нього сил?
Після напруженого робочого дня Василь вирішив освіжитися у місцевій річці – погода цьому сприяла. Літні дні були спекотними й сонячними. По дорозі він купив пляшку квасу та вирушив на пошуки затишного місця.
Бездомна собака Варька пішла за ним. Робити їй було нічого, тож вона вирішила скласти компанію хлопцеві. Знайшовши зручний спуск до води, де не було людей, Василь зробив ковток прохолодного квасу. Побачивши зацікавлений погляд собаки, він налив трохи в кришечку. Але Варька лише недовірливо глянула на темний напій, зітхнула і вляглася неподалік.
Василь роздягнувся й із задоволенням занурився у теплу воду. Він плив далі від берега, аж раптом відчув, як його браслет зачепився за щось під водою. Вивільнитися не вдавалося – кожен рух тільки більше заплутував браслет.
Він подумки прокляв день, коли купив цю прикрасу. А ще й на ногу, бо цього сезону це було модно! Це був доволі товстий золотий ланцюжок, на який він витратив майже всю першу зарплату.
А тепер цей браслет став його пасткою. Скільки ще він зможе протриматися на воді? Василь почав голосно кричати, сподіваючись, що його почують.
Єдиною, хто відгукнувся, була Варька. Не вагаючись, вона стрибнула у воду й попливла до нього. Підпливши, вона почала кружляти навколо нього.
— Варенько, біжи, поклич когось! Дуже тебе прошу! – в розпачі вигукнув хлопець.
Собака негайно попрямувала до берега. Там вона довго обтрушувалася, а потім зникла з поля зору. Василь уже не кричав – він лише вслухався у тишу, сподіваючись почути людські голоси.
На щастя, Варьці пощастило – вона швидко натрапила на компанію хлопчаків. Ті одразу зрозуміли, що сталося, і побігли за собакою. Почувши їхні голоси, Василь закричав ще голосніше.
Хлопці виявилися добре підготовленими – у них були маски для плавання. Спільними зусиллями їм вдалося звільнити браслет від корча. Ледве тримаючись на ногах, Василь нарешті вибрався на берег. Він впав у траву і ще довго лежав, оговтуючись від пережитого жаху.
Коли нарешті відчув силу в ногах, він зняв злощасний браслет і простягнув його хлопцям.
— Мужики, ви мене врятували. Беріть його, продайте й купіть собі щось.
Підлітки не хотіли брати подарунок, але Василь наполягав: якщо вони не візьмуть, то він просто викине його. Врешті-решт хлопці погодилися й, весело перегукуючись, побігли до річки.
Тим часом Василь почав шукати Варьку. Вона в кущах чистила свою мокру шерсть, обтрушуючись та витираючись об траву.
— Вааарь! – покликав її хлопець.
Собака підняла голову й запитливо подивилася на нього.
— Я так розумію, що квас ти не любиш. А як щодо м’яса?
Почувши знайоме слово, Варька заворушила хвостом. О, м’ясо вона любила!
Так собака стала домашньою. І вже не просто Варькою, а Варварою Василівною! М’яса тепер було вдосталь – Василь балував свою рятівницю, як тільки міг.
А ось митися вона не любила… І коли виникала така необхідність, то завжди боролася у ванній з Василем, залишаючи подряпини на його руках. Вода лякала Варвару Василівну до істерики, з невідомих причин вона викликала у неї жах.
І що змусило Варьку того дня стрибнути в річку, так і залишилося загадкою.
Передусім для неї самої…
