Шеф дізнався, що посудомийниця краде повними сумками. Побачивши, що у сумці, він сам допоміг їй донести до дому
Михайло задумливо дивився в монітор. Його ресторан працював лише місяць, і поки що не було можливості найняти справжню охорону чи службу безпеки. Він добре розумів, що працівники можуть завдавати шкоди. Хтось більше, хтось менше. Часто люди крадуть, і причин для цього безліч. Але допустити, щоб це вплинуло на роботу ресторану, він не міг.
На відкриття закладу Михайло збирав гроші кілька років. І ось тепер, коли все йшло навіть краще, ніж він сподівався, його погляд привернула посудомийниця, яка несла до виходу велику сумку. Камери спостереження встановили лише три дні тому, тож, можливо, вона робила це весь місяць. Михайло рішуче підвівся. Крадіжки треба зупиняти одразу. Дивно тільки, що ця дівчина виглядає зовсім молодою та порядною. Але, мабуть, вона добре вміла приховувати своє справжнє обличчя.
Ресторан зачинявся через пів години. Посудомийниця та адміністратор залишалися останніми. Дівчина виходила через інший вихід, який пізніше зачиняв адміністратор. Зовні ці двері не відчинялися, тому адміністратор навіть не здогадувався, що працівниця могла щось винести. Все складалося для неї дуже зручно.
Михайло вирішив діяти. Його квартира була лише за три перехрестя від ресторану, на машині це займало п’ять хвилин. Він під’їхав, вимкнув фари і став чекати. Дівчина мала ось-ось з’явитися.
Валя обережно поправила чепчик на голівці дитини.
– Ну ось і все на сьогодні. Моя дівчинка вела себе добре. Потерпи трохи. Зараз мама трохи пройде, і ти зможеш подихати.
Валя перевірила сумку: отвори для повітря залишалися відкритими, маленькій Ангеліні було зручно. Пів години тому дівчинка їла, тож тепер вона мала міцно спати. Валя знала, що так робити не можна, і що, якщо хтось дізнається, у неї можуть забрати доньку. Але іншого виходу в неї не було.
Молоко пропало одразу після пологів. Суміші коштували дорого, і дитячих виплат вистачало лише на тиждень. А ще підгузки, комунальні послуги… Валя не знала, як жити далі. Тому, коли почула про відкриття нового ресторану, вирішила спробувати влаштуватися на роботу. Вона не знала, як зможе працювати, але їй дуже потрібна була ця можливість. Сусідка пообіцяла інколи доглядати за Гелею, але тільки два рази на тиждень.
У перший день роботи Валя принесла місячну Гелю з собою. Маленька була дуже спокійною і тихо спала в підсобці, яку Валя сама ретельно прибрала. Там було чисто, світло й тепло.
Своїх батьків Валя втратила ще в дитинстві. Її виховувала бабуся, яка зовсім не цікавилася побутом. З десяти років Валя самостійно вела господарство.
Коли вона зустріла Андрія, то закохалася до нестями. Вони швидко почали жити разом. Але коли Андрій дізнався, що Валя вагітна, він зник, прихопивши цінні речі з квартири.
Валя навіть не пішла до поліції. Їй було соромно, і вона уникала людей. Все стало ще гірше, коли до неї прийшли люди, які вимагали продати квартиру. Вони лякали її, кажучи, що з нею може статися «випадковість», і тоді її донька залишиться сиротою. Того ж дня у неї остаточно пропало молоко.
Робота в ресторані стала для Валі порятунком. Але з кожним днем вона все більше сумнівалася, чи вистачить їй сил продовжувати.
Дівчина поставила сумку біля дверей, повернулася і несподівано побачила перед собою Михайла.
– Ой!
– Ой, – передражнив її він. – Ну, показуй, що несеш у сумці. Так красти – жоден ресторан не витримає.
Валя загородила собою сумку.
– Я нічого не краду! Як вам не соромно таке говорити?
– Це мені має бути соромно? – він скривився. – Показуй сумку, або я викличу поліцію.
Валя зітхнула. Виходу не було, тим більше, що в сумці щось заворушилося. Вона присіла, розстебнула застібку і показала вміст.
Михайло побачив дитину й ошелешено вигукнув:
– Це що, немовля? Твоє? Ти працюєш із дитиною?..
Валя тим часом дістала Ангеліну на руки.
– Я звільнена?
– Почекайте, чому відразу такі висновки… Давайте я вас підвезу. Далеко живете?
– Ну, тоді проведу. Давайте сюди цю кляту сумку.
Михайло прекрасно розумів, що Валя бере дитину на роботу не від хорошого життя. Сам він пережив непросте дитинство з батьками-алкоголіками. Якби його тоді не забрали у них, хто знає, можливо, він теж став би таким, як вони.
Вони дійшли до будинку, але Михайло й не збирався йти. Він піднявся разом із Валею на потрібний поверх. Коли дівчина виразно на нього поглянула, він сказав:
– Я б випив чашку чаю.
Валя знизала плечима. Чаю їй не шкода. Гнати його теж не було сенсу. А раптом… хоча ні, працювати з дитиною він їй усе одно не дозволить.
Вона швидко переодягла Ангеліну, зробила їй трохи суміші, лише щоб вона заснула, адже маля нещодавно їло. Потім вийшла на кухню, де Михайло вже заварював чай. Він весело подивився на неї.
– Я тут трохи похазяйнував.
Валя сіла і відчула, наскільки сильно вона втомилася. Не фізично, а морально. Усе це напруження: дізнаються – не дізнаються, виженуть – не виженуть. Вона навіть не помітила, як почала плакати. Не знала, що їй тепер робити.
Михайло сів навпроти, підсунув їй чашку.
– Ну, тепер розповідай.
– Що? – здивовано подивилася на нього Валя.
– Усе з самого початку: народилася, вчилася й так далі, по порядку.
Валя почала говорити. Вона розповідала, іноді відпиваючи чай. Говорила і розуміла, наскільки вона нещасна. Усе в її житті не так, як у людей. Усе криво, навскіс. Але чому? Відповіді вона не знала.
Михайло, слухаючи, не дивився на неї. Йому самому хотілося заплакати, бо він знав, що таке несправедливість життя.
– Отже, так. Кілька днів посидиш удома. Я когось викличу. А за два дні ми щось придумаємо.
– Ми?
– Ну не можу ж я залишити тебе в такій ситуації. Тим більше, ти посуд мила добре. Ладно, я піду. Спокійної ночі.
Він різко підвівся і вийшов. Валя навіть не встигла його подякувати. Вона ще трохи посиділа і пішла замикати двері. У коридорі на тумбочці лежало кілька великих купюр. Валя сперлася на стіну й знову заплакала.
Наступного дня їй довелося розміняти одну купюру. У Ангеліни піднялася температура. Викликаний лікар прописав ліки та вітаміни. Молодій матері не залишалося нічого, окрім як швидко збігати в аптеку, поки дитина спала. Добре, що аптека була в сусідньому будинку.
Повернувшись, вона тільки-но зачинила двері, як у неї подзвонили. Серце застукало. Вона вирішила, що це Михайло. Швидко глянула в дзеркало, відчинила двері й одразу спробувала їх зачинити, але цьому завадила нога молодого чоловіка, який нахабно їй усміхнувся.
– Ну, здрастуй, самотня мамочко. Чого ж так гостей зустрічаєш?
Він відсунув її і увійшов у квартиру. Разом із ним прийшли ще чоловік і дівчина. Вони зручно розташувалися за столом. Дівчина почала розкладати якісь папери.
– Ну що, ти подумала?
– Подумала. Забирайтеся геть, інакше я викличу поліцію.
– Ну-ну, викликай. Ми подивимось. Тільки май на увазі: разом із поліцією ти підпишеш собі вирок. Про дитину подумай.
Валя задихнулася від обурення.
– Хто ви такі, і що вам потрібно? Я ніяку квартиру продавати не буду!
– Будеш. Просто з кожним днем твого впертого мовчання твоя квартира для тебе стає все дешевшою. Тому чим швидше ти погодишся, тим більше грошей отримаєш.
Молодий чоловік назвав суму. Валя розсміялася, хоча їй було дуже страшно.
– Ви жартуєте? Це ж вартість туалету.
Він посміхнувся куточком губ.
– Через кілька днів ти все одно погодишся, але отримаєш ще менше.
– Забирайтеся, я нічого продавати не збираюся.
Чоловік зробив крок до неї. Валя стиснулася, але в ту ж мить молодик якось дивно підскочив і впав на підлогу. Позаду стояв Михайло. Він повернувся до тих, хто сидів за столом.
– Ще комусь пояснити, що квартира не продається?
«Гості» миттю зникли, а Михайло повернувся до Валі.
– Чому ти мені про них нічого не сказала?
– Я не знала, що вони знову прийдуть.
Валя виглядала такою наляканою. У нього стиснулося серце. Така тендітна, така беззахисна.
– Збирайся.
– Куди?
– Куди треба.
Він сказав це так різко, що Валя відразу розплакалася.
– Вибач. Поїдете до мене. Я все одно майже не буваю вдома, а там вам буде безпечніше. Хто знає, що ще ці типи можуть утнути.
Валя мовчки пішла збирати речі. За п’ятнадцять хвилин вони вже виходили з квартири. На майданчик визирнула сусідка.
– Валю, що, батько заявився? Тепер з Ангелінкою сидіти не треба і прибирати теж більше не будеш приходити?
Михайло ласкаво, але дуже виразно усміхнувся, оголивши свої білосніжні зуби.
– Правильно зрозуміли. Дякуємо за допомогу.
Сусідка злякано зачинила двері.
– Ну, не чоловік, а звір якийсь. Валю, ти знову наступаєш на ті самі граблі… – Вона махнула рукою. – А що їй, бідолашній, залишається, без грошей і з дитиною? З поганої вівці хоч шерсті жмут.
Валентина оглядала простору квартиру.
– У вас тут гарно.
– Це зараз. Бачила б ти її, коли я тільки купив. Стіни були побиті й голі… Ось це буде ваша кімната.
Він відчинив двері. Валя помітила чоловічий халат і тапочки.
– Це ж ваша кімната?
– Перестань казати «ви». Ми не на роботі. Вона велика й тепла, тому ви житимете тут, а я переїду туди. – Він кивнув на двері в іншій частині квартири.
– Якось незручно…
– Набагато незручніше спати на стелі. Розташовуйтеся, я скоро повернуся.
Михайло кудись пішов. Валя розклала речі, а потім вирушила на кухню за водою. У раковині лежала купа брудних чашок. Здавалося, Михайло вдома лише каву пив. Вона перемила посуд, зазирнула в холодильник. Через годину на плиті вже парували котлети, у каструлі варилася картопля, а Валя нарізала салат, усміхаючись Ангеліні, яка лежала на дивані, підперта подушками.
Двері грюкнули. На кухню зайшов захеканий Михайло.
– От це так! Який же я голодний. Йдемо швидше їсти.
Валя взяла на руки Ангеліну і пішла за ним. У коридорі стояла новенька дитяча колиска та візочок, а поруч лежало кілька пакетів із речами.
– Ой, це що ви… У мене немає таких грошей, я не знаю, коли зможу повернути.
Михайло усміхнувся.
– Я й не прошу повертати.
Після вечері вони разом почали переставляти меблі. Михайло жартував, а Валя сміялася. Навіть Ангеліна, яка лежала на великому ліжку, щось намагалася бурмотіти своєю мовою.
Вночі Валя не спала. Не спав і Михайло. Він раптом усвідомив, що зараз йому добре. Він не сам у домі.
Михайло підвівся на лікті. Минув час, і Валя, напевно, захоче повернутися до себе. Вона така – не хоче брати чуже. Але він уже зрозумів, що не хоче, аби вона їхала.
Вранці за сніданком Михайло невимушено сказав:
– Нам треба одружитися.
Валя впустила ніж, і той голосно застрибав по підлозі.
– Що?
– Одружитися. Ангеліні потрібен батько, а тобі потрібен захист. Ти сама не справляєшся.
Валя дивилася на нього великими очима.
– Ніколи не думала, що пропозиції бувають такими.
Михайло відклав вилку і подивився на неї. Що він міг сказати? Що за один день закохався, як хлопчисько, у жінку з дитиною, яка мила посуд у його ресторані? Він хотів щось сказати, але Валя раптом нахилилася через стіл і м’яко поцілувала його. Михайло відчув, ніби його вдарило струмом.
Він відсунувся, взяв телефон.
– Впораєтеся без мене? У мене особисті справи, сьогодні на роботі не чекайте. Ах, так, знайдіть нову посудомийку – Валя звільнилася.
