Муж пішов на свято, сказавши, що збираються чоловічою компанією – не повірила й приїхала до ресторану раптово.
— Я не зрозумів, а ти куди так причепурилася? – запитав Микола, лежачи на дивані.
— Коль, ну як куди? Я ж тобі ще тиждень тому казала, що ми з Ленкою в суботу планували трохи посидіти, – відповіла Катя, стоячи перед дзеркалом.
— Отакої! По балачках ходити вирішила, а вдома – бардак! Невже більше немає чим зайнятися? – не вгамовувався чоловік.
— Коль, та що тут такого? Усі справи все одно не переробиш, а відпочивати теж іноді потрібно від цього побуту. Він мені й так остогид. Я цілими днями то з ганчіркою, то біля плити. Ти ж зі своїми друзями регулярно зустрічаєшся, і ходите ви кудись разом. І, до речі, я тобі жодного разу цього не забороняла.
— Ще цього не вистачало! Щоб дружина мною командувала! А з друзями я по ділу зустрічаюся. Ми не просто язиками чешемо, а обговорюємо справді важливі питання.
— Які саме, Коль? – Катя навіть усміхнулася від комічності ситуації.
— Так, я сказав, знімай із себе всі ці прикраси й сиди вдома! Нічого по подругах швендяти, іди краще чаю мені зроби.
Катя подивилася на чоловіка, взяла ватний диск, нанесла трохи засобу для зняття макіяжу й почала з надмірним зусиллям змивати туш, яку щойно нанесла. Чоловік повернувся до телевізора.
Жінка пішла на кухню й раптом взялася чистити варильну поверхню, хоча та була і без того чиста. Із очей раптово полилися сльози…
«От халепа! Треба хоча б Лені подзвонити й попередити, що я не прийду!» – подумала Катя, зняла гумові рукавички й дістала телефон.
– Алло, Катюха! Ну ти де там пропала? – почула вона радісний голос подруги.
– Слухай, Лен, тут таке діло… Просто Коля трохи захворів, я не зможу прийти. Потрібно йому ліки дати, та й загалом…
– Я не можу повірити! Катя, я ж знала! Знову він тебе не відпустив. Я взагалі не розумію, чому ти все це терпиш?
– Лен, слухай, я зараз не можу говорити. Давай завтра передзвоню або якось іншого дня, добре? Все, я не можу більше, бувай!
– Добре, але…
Лена не встигла договорити – Катя вже завершила розмову. У кухню зайшов Микола.
– Ну от, бачиш, вдома від тебе користі більше. Залишилася – одразу взялася за справи. Правильно, що прибирати почала, бо вже все запустила, а сама до подруги побігла. Заміж вийшла – от і сиди вдома біля чоловіка, а не бігай там… Чуєш, Кать, ти про чай не забула? Давай, витирай плиту й принеси чаю, бо скоро реклама закінчиться.
– Добре, – автоматично відповіла Катя.
Це «добре» вона за сім років шлюбу повторювала дуже часто. Що б чоловік не сказав, якої б допомоги не попросив – її відповідь завжди була однаковою.
Хоча насправді їхній шлюб не був таким уже й добрим. Познайомилися Катя з Миколою на роботі. Спершу він просто підвозив її додому, потім запропонував сходити в кіно чи прогулятися парком. Так між ними зав’язалися теплі стосунки.
Микола часто зізнавався їй у коханні, дарував милі подарунки й майже одразу запропонував одружитися. А от Катя ніколи не була впевнена, що по-справжньому його любить. Так, раніше він був приємним, уважним, ввічливим, і вона відчувала до нього симпатію. Але назвати це любов’ю – ні. Урешті, під його наполегливі прохання вона погодилася на шлюб.
Перший рік усе було непогано. Потім Микола почав диктувати свої правила: доручав дружині всі хатні справи, докоряв у неохайності, хоча вдома завжди було чисто. Згодом він став поводитися так, ніби Катя – просто прислуга.
Найгірше було те, що Микола не дозволяв їй зустрічатися з подругами. Майже всіх він зміг відвадити, лише Лена не здавалась. Лена завжди була проти цього шлюбу й намагалася відмовити подругу виходити за Миколу. Але весільну сукню вже пошили, обручки купили, і відступати було пізно.
Катя сподівалася, що сімейне життя з часом налагодиться. Але ні. У шлюбі все було штучним. Навіть дітей завести не вдавалося.
Свекруха постійно повторювала:
– Ой, синочку, знайшов же ти собі цю Катьку. Он стільки гарних дівчат поруч було! А вона… і готувати не вміє, і за тобою не доглядає, і дитину народити не може. Помру, і не дочекаюся онуків.
Катя мовчала, але її зачіпало те, що Микола ніколи не заступався за неї. Так і жили.
– Кать, ти що, заснула? Де чай? Неси швидше! – з кімнати долинув голос чоловіка.
– Добре, зараз.
Катя схаменулася, увімкнула чайник, приготувала чай і принесла його чоловікові.
– Ось, Коль.
– Ага, – пробурмотів той, навіть не відриваючись від телевізора.
У п’ятницю Микола повернувся з роботи веселий, повечеряв і ліг перед телевізором.
– Слухай, завтра в Пашки день народження – 45 років. Готуй мені костюм, іду о шостій.
– Коль, а чому ти мені нічого не сказав? Мені ж нема в що піти, та й подарунок…
– По-перше, на подарунок ми скинулися – я з премії взяв. По-друге, я сказав, іду.
– Тобто ти знову не береш мене з собою? – обурилася Катя.
– Ми чоловічою компанією збираємося. Чого ти там не бачила? Дома роботи вистачає!
Катя розуміла, що сваритися немає сенсу. Але цього разу вона вирішила діяти інакше…
Наступного ранку Микола прокинувся рано, сходив до перукарні, пообідав, трохи відпочив на дивані й почав збиратися на ювілей свого друга та колеги.
– Кать, ти костюм прасувати будеш? – запитав він дружину, ніби нічого не сталося.
– Прасуй сам, якщо тобі потрібно! – відповіла Катя.
– Що? От мама права: ну і дружину ж я собі вибрав, прямо всі позаздрили б!
– Якщо я тебе не влаштовую, можеш бути вільним. Тільки подумай, кому ти такий ледар потрібен.
– Що? Я – ледар?
Двері до квартири відчинилися, і в передпокої з’явилася свекруха.
– Гей, ви чого сидите незамкнені, та ще й кричите? Чого знову не поділили?
– Та ось, мамо, я на день народження до Пашки збираюся, а мені навіть костюм ніхто не прасує. Дружина відмовляється.
– Це ще що за новини? Катерино, я ж тобі казала: за чоловіком доглядати треба! А ти мого синочка зовсім запустила. Коль, давай костюм, зараз я тобі сама все зроблю.
Катя сиділа в іншій кімнаті. Дивитися на збори чоловіка їй не хотілося, а бачити свекруху – тим більше.
– Кать, а де мої черевики? – долинув голос чоловіка.
– Спитай у своєї мами! – не стрималася Катя й сказала те, що думала, замість звичного «добре».
– Що? Ти зовсім знахабніла! Краще за справи берися! – Микола явно не чекав такого.
Катя не стала сперечатися. Вона тільки хотіла, щоб чоловік якомога швидше пішов із квартири.
– Отож! Ти її зовсім розпустив! Інші чоловіки тримають дружин у строгості, а ця тебе зовсім підкорила! – додала свекруха.
Коли Микола зі свекрухою вийшли, Катя відчула себе Попелюшкою: усі поїхали на бал, а вона залишилася одна в розгромленій квартирі. Вона почала прибирати, коли раптом пролунав дзвінок телефону.
Катя була впевнена, що це або чоловік, або свекруха з черговими претензіями. Але на екрані висвітився номер подруги Лєни.
– Привіт, подруго! Що робиш? Твій тиран знову вдома диван тисне?
– Привіт, Лен. Ні, він на ювілей пішов.
– У якому сенсі? – здивувалася Лєна.
– Ну, пішов на ювілей, а я вдома.
– Ти, подруго, зовсім даєш! І довго ти це терпіти будеш?
– Не знаю, Лен.
– Знаєш що, я б на твоєму місці одягнула найкращу сукню, зробила зачіску й пішла на цей ювілей! – захоплено сказала Лєна.
– Але Коля сказав, що вони там лише чоловіками збираються.
– Не сміши! Скільки разів він тебе обманював, а ти досі віриш!
Ідея Лєни здалася Катрі повною нісенітницею. Але вона все ж вирішила ризикнути: одягла найкращу сукню, зробила макіяж і вирушила до ресторану.
Як і очікувалося, всі гості були з парами, а її Коля мило розмовляв із молодою офіціанткою.
– Вибачте, я трохи затрималася! – сказала Катя.
– Ой, Катюшо! Все-таки вирішила прийти – і правильно зробила! Колька сказав, ти зле почувалася, а ти он яка красуня!
Микола здивовано дивився на дружину. Він явно не чекав такого повороту.
– Ну що, Катюшо, раз прийшла, давай потанцюємо! Я ж іменинник, мені сьогодні все можна! – жартома сказав Павло й підморгнув Миколі.
Катя танцювала, і все навколо здавалося їй казкою. Вона раптом справді відчула себе Попелюшкою на балу.
Після танцю до неї підійшов Микола.
– Що, тут будеш сваритися чи до дому дочекаєшся? – запитала Катя.
– Котеня, ти така красива, просто неймовірна! – сказав він.
Катя не очікувала почути таких слів.
– Котеня? Ти ж тільки до весілля так мене називав…
– Може, потанцюєш зі мною? – запропонував Микола.
Катя погодилася. Вони танцювали й дивилися одне на одного. У цей момент Катя зрозуміла, як багато означає для неї цей чоловік.
Повернувшись додому, вони були щасливі й одразу пішли спати.
Ранком Катю розбудив аромат кави.
– Коль, ти що? Я сама приготую!
– Ні, дорога, я все зроблю. А ти відпочивай.
У цей момент Катя зрозуміла, що все в її житті стало по-справжньому добре.
