Таня прожила з Ігорем п’ять років, але так і не дочекалася від нього запрошення до РАЦСу. Вона була чудовою господинею, охайною та дбайливою. До того ж, ніжною і лагідною. Однак останнім часом вона почала помічати холодність у стосунках. Точніше, Ігор став більш відстороненим, часто мовчав і був у поганому настрої. Пообідає — і одразу до телевізора, переглядати черговий фільм.
На будь-яку ласку Тані він лише відмахувався, пояснюючи, що втомився і хоче побути наодинці.
— Послухай, Іро, — звернулася Таня до сестри, — що з ним відбувається? Він так поводиться вже майже два місяці.
— Ви що, навіть не спите разом? — здивувалася Іра.
— Рідко, але це не допомагає. Я вже й пироги пекла, і вечерю при свічках влаштовувала, але він постійно похмурий. Може, він мене більше не любить? Як гадаєш?
— А ти відчуваєш, що в нього хтось з’явився? — поцікавилася сестра.
— Звідки мені знати? З роботи він завжди повертається додому. Але мені від цього не легше.
— Він може бачитися з кимось вдень, наприклад, під час обіду або на роботі фліртувати, — задумливо сказала Іра. — А чому б тобі не поговорити з ним прямо? Ви ж не одружені, можливо, він вважає, що має право шукати іншу.
— Думаєш? — очі Тані наповнилися сльозами. — Як він може так зі мною? Я ж ніколи його не кривдила…
— Не плач, — лагідно сказала Іра. — Ти в нас гарна і розумна, знайдеш собі кращого чоловіка. Я б на твоєму місці не стала чекати, а просто запитала напряму. Краще гірка правда, ніж невідомість.
Того ж вечора, після вечері, Таня зібралася з духом і сказала:
— Якщо я тобі набридла, можеш іти. Я не триматиму, хоча й досі тебе люблю…
— З чого ти це взяла? — Ігор здивовано глянув на неї, але, помітивши сльози, різко замовк.
— От ще тільки сцени мені тут влаштовувати… — пробурчав він, нервово почавши складати речі у спортивну сумку.
Таня стояла, наче громом вражена. Вона навіть уявити не могла, що він так швидко зірветься.
Ігор мовчки кидав до сумки одяг, навіть не складаючи його, потім одягнувся й без жодного слова рушив до дверей.
— Ігорю! — не витримала Таня. — І це все? Ти навіть нічого не скажеш? П’ять років разом…
— А що казати? Ти й так усе зрозуміла. У нас більше немає любові.
— Це ти більше не любиш… — поправила його вона.
Ігор мовчки вийшов у коридор. Таня кинулася за ним:
— У тебе є інша? Чому ти нічого не сказав? — закричала вона, поки він збігав сходами.
— Нікого немає. Просто… ти для мене — минуле. Тупик. Любові немає, ось і все. Розумієш? — холодно відповів він.
— Минуле? — ці слова боляче вдарили її, наче ляпас. Вона кинулася назад у квартиру, вражена до глибини душі.
— Минуле… Викинув, як старий одяг, і навіть не озирнувся. П’ять років… — Таня не могла отямитися. Вона думала, що в Ігоря проблеми на роботі чи моральне вигорання, а вона допоможе йому пережити це. А виявилося, що для нього вона просто вчорашній день…
Таня сильно захворіла. Вона лежала вдома з температурою, ледь могла рухатися. Стрес позбавив її здатності чітко мислити. Перед очима стояла сцена, як Ігор байдуже пакує речі.
— Ну, Таню, припини вже мучити себе, — твердила їй у кожному телефонному дзвінку Іра. — Білий світ клином на ньому не зійшовся! Таке трапляється скрізь. Ти не перша і не остання. Я до тебе прийду — і зробимо генеральне прибирання. А краще — ремонт! Це найкращий засіб від смутку.
— Дякую, Ірочко… — слабко посміхнулася Таня. — Ти моя найкраща сестра і подруга.
З часом прийшла весна. Сестри переклеїли шпалери, змінили штори, оновили посуд на кухні.
— Ну, як тобі? — сміялася Іра. — З новим ремонтом — у нове життя! І не смій сумувати. Важливо, що всі живі й здорові. А решта — дрібниці.
Таня кивнула, погоджуючись, і поставила перед сестрою черговий кулінарний шедевр — пиріг із капустою.
— Тепер ти мене вирішила відгодувати своїми пирогами? — сміялася Іра, відкушуючи черговий шматок. — Але я не проти! Дієта зачекає. Ти молодець, Таню. Не журися.
Життя поступово входило в нове русло. Таня почала ходити в спортзал, відвідувати басейн. А сестра регулярно брала її з собою на вистави до театру.
Два роки промайнули в турботах і на роботі. Таню підвищили на посаді, і вона намагалася не втратити обличчя. У їхньому редакційному відділі з’явилися нові люди, а вона побувала на семінарах в обласному центрі й надихнулася роботою ще більше.
У її житті з’явився Сергій, скромний місцевий поет, який інколи друкував свої вірші в їхній газеті. Худорлявий, в окулярах, у зношеному старомодному костюмі, він став частіше приходити до редакції і завжди намагався поговорити з Танею. Нарешті, він наважився запросити її в кафе, нібито послухати свої нові вірші.
— Розумієте, Таню, ваша думка для мене особливо важлива, — соромлячись, сказав він. — Ви чудовий фахівець і просто гарна людина.
— Звідки ви знаєте? – засміялася Таня.
— Я по очах бачу… — усміхнувся Сергій. — То ви погоджуєтесь мене вислухати?
У кафе вони сиділи майже дві години. Час промайнув непомітно. Таня відкрила для себе вдумливого поета з приголомшливими ліричними віршами.
— Але як ви примудряєтесь у такі тонкі рядки ще й вплітати гумор? – здивувалася Таня. — Тепер я ваша шанувальниця. Приносіть вірші, будемо друкувати. Треба й про книгу подумати.
— Дякую вам велике, Таню. Тільки я ж не через книгу й публікації до вас ходжу. Розумієте? – він зніяковів, але продовжив, дивлячись у свій зім’ятий зошит із віршами. — Ви для мене не просто товариш, ви чарівна жінка… І, якщо можна… я б хотів сподіватися на зустрічі? Якщо, звісно, вам не противний…
Таня мовчала. Вона давно відчувала ставлення Сергія. З перших зустрічей у редакції. Це помічали й інші. Сергій ставав схожим на великого незграбного хлопчиська, коли бачив Таню і йшов їй назустріч, не помічаючи нікого навколо.
Спочатку їй було весело це бачити, вона усміхалася, і її блакитні очі випромінювали тепло. А коли Сергія не було кілька днів, Таня згадувала його й думала, куди ж пропав цей кумедний і добрий талант.
А зараз, у цьому кафе, після його слів, їй раптом захотілося пригорнутися до нього, щоб потонути в його затишних обіймах, щоб зробити його і себе щасливими. Вона підняла на нього очі, і він, мабуть, прочитав її думки, бо взяв її руку і почав цілувати долоню.
— Сергію… Ми не повинні поспішати. Треба перевірити… — Танині думки сплуталися від обпалюючої ніжності Сергія.
— Як скажеш, Таню. Можна на «ти»? – Сергій здавався абсолютно щасливим.
— Можна… Сережа.
Через місяць прогулянок і зустрічей Таня запросила Сергія до себе додому. Був Восьмий березня. Вона з гарним настроєм сервірувала стіл, кружляючи в білому фартушку під улюблену музику «ABBA».
У двері подзвонили. «Трохи зарано», — подумала Таня, глянувши на годинник. Вона поспішила відчинити двері. На порозі стояв Ігор із букетом квітів.
— Ти? – здивувалася Таня. — Не чекала.
— Може, запросиш зайти? – усміхаючись, спитав Ігор, простягаючи їй букет. — Покращала… не впізнати.
— Навіщо ти прийшов? – занервувала Таня. Вона з подивом усвідомила, що не відчуває в собі жодного «відголосу» минулого кохання. Лише нерозуміння.
— Привітати. Ми ж не зовсім чужі люди, — відповів Ігор, заглядаючи в кімнату. — У тебе гості? Пирогом капустяним пахне, Танюш…
— Привітав – іди. Яка я тобі Танюш… Мені ніколи. Я чекаю гостей. Та й ти п’яний…
— Ось як, значить, я тут зайвий. Може, гостя чекаєш? І хто він? – єхидно спитав Ігор.
— Так, чекаю. Він хороша людина і любить мене, — відповіла Таня. — А хто він? Мій завтрашній день…
— Ти злопам’ятна. Навіть не спитала, як я і що зі мною було всі ці роки.
— А мені тепер це не цікаво. Ти ж і тоді нічого не пояснив. Просто зник. Ось і прощай.
Таня випхала Ігоря в коридор і зачинила двері. Вона стояла у передпокої, заспокоюючи серце.
— Оце неочікувано. Міг би все зіпсувати. Третій рік пішов, як не бачилися, і не чула про нього нічого. А тут… з’явився, — прошепотіла Таня.
Ігор спускався сходами, а назустріч йому піднімався худорлявий чоловік в окулярах із букетом мімоз. Він усміхався і виглядав щасливим. Ігор провів його поглядом, зупинившись на сходах. Сергій подзвонив у двері Тані. Його зустріли радісним вигуком.
«Ось який він, твій завтрашній день… Нічого особливого. Звичайний. Ну і нехай, клуша в фартусі», — подумав Ігор і вийшов із під’їзду. За ці два роки він змінив трьох коханок, але жодна з них не стала для нього справді близькою і коханою. Все було не те. Ігор почав випивати і вирішив ніколи не одружуватися. Але щасливішим він від цього не став.
А Таня і Сергій зіграли весілля, святкували всім відділом редакції.
— Не було б щастя, та нещастя допомогло, — прошепотіла сестра Іра на вухо нареченій. — Якби не пішов тоді Ігор, ти б не зустріла Сергія. А він так тебе любить! Очей не зводить. Цінуй це, Таню.
Через рік Таня народила сина. Сергій був на сьомому небі від щастя. Його вірші стали ще глибшими, сповненими радісних сонячних нот і любові…
