Олег був єдиним сином у заможній родині. Його батько мав власний продуктовий магазин із оптовою базою та займався підприємництвом.
Мати Олега, Анна Сергіївна, керувала всією бухгалтерією, а батько відповідав за постачання та управління базою. Вони покладали великі надії на сина.
— Синку, допомагай, — казав батько. — Армію ти відслужив, уже двадцять років маєш. Час освоювати наш сімейний бізнес.
Олег працював на базі з самого ранку. Він опанував усі спеціальності: був і водієм-експедитором, і продавцем, і збирав замовлення. Родина раділа, що син поруч. Спільна справа їх згуртувала.
— Треба синові знайти гідну наречену, — хвилювалася Анна Сергіївна.
— Не поспішай, — заперечував батько. — Він після армії одразу в роботу поринув, навіть не відпочив як слід. Ще мало дівчат бачив, а ти вже про весілля говориш…
Та сталося інакше: Олег сам зустрів своє кохання. Вони часто обслуговували постійну клієнтку на базі — Аліну.
Це була жвава й приваблива жінка близько тридцяти років. Вона закуповувала товари оптом, адже продавала їх у селах зі своєї машини, що служила їй за «автолавку».
— Привіт, Олежику, — ласкаво віталася вона.
Парубок завжди прагнув сам обслужити її, вони легко спілкувалися, обмінювалися новинами. Аліна закуповувала крупи, цукор, масло, згущене молоко та найнеобхідніші продукти для села.
— Як твої справи, Аліно? Вже назбирала на «Газель»? — цікавився Олег.
— От було б добре! — сміялася вона. — Якби назбирала, то вже б розгорнула справжню торгівлю.
Вона помічала зацікавленість Олега, але ще на початку знайомства зізналася, що розлучена й виховує маленьку доньку. Та це не збентежило парубка, як і десять років різниці у віці. Щоразу він дивився на неї з більшою ніжністю, і нарешті наважився запросити її на побачення.
Взявши триденну відпустку, він сказав батькам, що їде до друга в село в баню, а сам вирушив до Аліни.
Вона прийняла його гостинно, затопила баню та познайомила з мамою й донькою. Вони сиділи за столом, а потім поїхали на річку рибалити. Олег був зачарований красою тих місць, йому було так затишно, наче він повернувся у рідні серцю куточки.
Він не міг відвести очей від Аліни. І коли вони, забувши про вудки, почали цілуватися біля річки, його голова зовсім запаморочилася.
— Як гадаєш, твоїм батькам сподобається наш зв’язок? — сумно запитала вона. — Ти мені дуже подобаєшся, але я розумію, що навряд чи ми зможемо бути разом… через мій вік, шлюб у минулому, дитину…
— Я нікого, крім тебе, не потребую, — відповів Олег. — Дозволь залишитися. Я працюватиму, а з батьками розберемося. Рано чи пізно їм доведеться прийняти моє рішення.
Коли Олег зізнався батькам у своїх почуттях, вони засмутилися. Мати плакала, а батько намагався відмовити сина від поспішного кроку.
— Тату, ми знайомі вже пів року, — сказав Олег. — Я її люблю, ми живемо разом. Це мій вибір. Зрозумійте мене…
Батьки довго не могли прийняти цей союз. Вони сподівалися, що це лише захоплення, і невдовзі син охолоне до Аліни, знайде молодшу та, на їхню думку, «кращу» наречену.
Але все змінилося, коли Олег повідомив, що вони чекають дитину і вже розписалися, запросивши лише свідків.
— От який ти, сину… — зітхнула Анна Сергіївна. — Без весілля, без святкувань… Не по-людськи якось.
— Мамо, нічого страшного. Нам немає за що справляти весілля, а ваших грошей ми не візьмемо. Ми відклали гроші на «Газель». Купуємо нехай стареньку, але справну. Аліна не покине торгівлю, ми хочемо розвиватися.
Коли Аліна народила сина, серця батьків Олега розтанули. Вони прийшли до пологового будинку, познайомилися з невісткою та її родиною. Відтоді вони стали навідувати молоду сім’ю й чекали їх у себе.
— Мабуть, даремно ми так довго не приймали Аліну… — замислено мовила Анна Сергіївна. — У неї вдома ідеальний порядок, Олег завжди охайний, навіть набрав ваги, змужнів…
— І Маринка, донька Аліни, така кмітлива, весела дівчинка, — додав Федір. — Все за Божою волею. Будемо сподіватися, що у них все буде добре.
Олег та Аліна були щасливі. Олег продовжував працювати на базі через день, а в інші дні їздив на «Газелі» й торгував по селах.
Але незабаром їхній маленький Сеня підріс, і з ним почала залишатися бабуся – мати Алі. Тож Аліна знову повернулася до торгівлі й почала працювати разом із Олегом. Їхній бізнес стрімко розвивався, і Олег усе рідше з’являвся на базі.
Олегу подобалося жити в селищі. Він відчував себе господарем, самостійним чоловіком. Відремонтував будинок, звів новий господарський блок, провів усі необхідні зручності.
— Хто б міг подумати, що наш син стане справжнім господарем? — дивувався батько Олега.
— Це у нього твоя жилка, — посміхнулася Анна Сергіївна. — Така ж хватка, такий же розум… Ви схожі.
— І ще його Аліна надихає, видно, як вони кохають один одного. У Олега очі аж світяться… Його жінка… — відповів Федір. — Усе, як у нас. Ти ж теж старша за мене на кілька років.
— Усього на два… — лагідно відповіла Анна.
— Добре, що у них народився син. Це ще більше зміцнить їхню сім’ю, — сказала вона. — А якщо з грошима буде скрутно, допоможемо.
— Допоможемо, коли буде потрібно. Але поки вони самі справляються чудово. Усе одно все залишиться синові. Може, потім у місто повернуться?
— Навряд чи… Їм там добре… Ми б, може, самі швидше до них переїхали, — задумливо сказала Анна.
Так воно і сталося. Минуло десять років, і поряд із будинком Олега виріс ще один дім. Батьки переїхали в селище і почали облаштовувати нове житло. Тепер Олег керував базою, а Аліна йому допомагала. Діти навчалися в місті, відвідували музичну школу й різні гуртки.
— Знаєш, добре, що Олег зустрів Аліну, — якось зізналася Анна чоловікові. — Вона так його любить, пилинки з нього здуває. Наче вчора тільки одружилися. Ось тобі й другий шлюб у жінки…
— Значить, це справжнє кохання. Нехай ангели їх оберігають, — Федір обійняв дружину й прошепотів:
— Ми ж із тобою теж щасливі, правда?
