Привіт, мене звати Аня. І ні, я не алкоголічка. Я мама сімох дітей.
Хоча, чесно кажучи, в той день, коли я підійшла до чоловіка і повідомила, що вагітна вчетверте, в його очах пробігла стрічка новин із текстом: «Краще б ти пила».
Але мій чоловік у мене дуже-дуже хороший, тож уголос сказав зовсім інше. Він лише запитав:
— Від кого?
На той момент я шостий рік поспіль сиділа в декреті з трьома дітьми, а людиною, яку я бачила найчастіше після чоловіка, була наша педіатр. На третьому місці впевнено закріпилася моя акушер-гінеколог. Я трохи подумала і відповіла:
— А від кого могло бути?
— Від мене й могло бути, — швидко зорієнтувався чоловік.
— Ну, тоді від тебе, — підтвердила я.
Відтоді чоловік почав називати наших дітей Ушастик, Пухнастик, Дзвіночок, а, поплескуючи по моєму ще не надто помітному животику, додавав – Стрибунок. Питання було закрите.
Через півтора місяця, коли планове УЗД показало, що у нас буде трійня, я відправила старших дітей до бабусь, зварила борщ, купила пива і стала чекати майбутнього щасливого тата-зайця з роботи.
Оскільки він у мене не лише хороший, а ще й розумний, то, побачивши мою ледь божевільну посмішку, одразу запідозрив щось цікаве. І навіть спробував розрядити ситуацію жартом:
— Ну, розповідай, що там у нас, трійня, чи що?
Я мовчки простягнула йому бланк із результатами УЗД і пляшку пива.
— Ого, — видав він після пів пляшки, — одразу і Стрибунок, і Лампочка-донька, і ще один запасний! Чим погано?
А я що? Мене все влаштовує. Головне – не розлютився, не впав у паніку, і то вже добре.
А Лампочка-донька народилася через три роки після трійні. Так і живемо. Бо для щасливого життя у великій родині потрібно три речі: почуття гумору, сталеві нерви і реакція, як у кобри. Гумор у нашого тата був ще «заводський», нерви він поступово загартував, а реакція… Ну, над реакцією ми ще працюємо.
