Ляля гарячково намагалася знайти вихід зі складної ситуації. За дві години приїжджала мама, Ангеліна Іванівна. Ні, зустрічі з нею вона раділа – не бачилися давно, і все таке. Але було одне «але». Щоб заспокоїти маму, яка безупинно хвилювалася про її особисте життя, Ляля якось зопалу сказала, що в неї з’явився чоловік і у них все чудово. Просто щоб мама перестала її дорікати. І тепер, схоже, та вирішила особисто перевірити.
Лялі виповнилося 34 роки. Висока, як батько – цілих 1,83 м, а ось фігурою пішла в маму – з пишними формами. Чомусь її кавалери завжди виявлялися нижчими за неї. Через це вона страшенно комплексувала, і жодні стосунки не затягувалися надовго. У квартирі з нею жив кіт на ім’я Ушан, а ще вона обожнювала м’які іграшки – їх у неї назбиралася ціла колекція.
Вечори проходили за звичним сценарієм: затишний романтичний фільм, чай із солодощами та майже відсутність переживань про те, що вона одна. Хоча, звісно, хотілося звичайного жіночого щастя. Тільки де його взяти, якщо майже всі чоловіки давно «розібрані»?
— У нашому віці, подруго, вільні – це або дідусі за 70, або хлопці років 20. Перші для нас застарі, для других ми вже «вийшли з моди». А ровесники давно міцно одружені, і їхні дружини не віддадуть, — розмірковувала Вероніка, найкраща подруга Лялі. — Он Машка свого чоловіка з коханкою застукала. Влаштувала грандіозний скандал, а потім пробачила. Бо каже, що одна залишатися не хоче. І правильно! Чоловік у домі потрібен, зарплата знову ж таки, і те саме надійне чоловіче плече.
Вероніка знала, про що говорить. З першим чоловіком розлучилася, другий сам утік через її складний характер. Вона навіть намагалася його повернути, поки безуспішно.
— І що нам тепер робити, Ушане? – зітхнула Ляля. – Мамі ж когось треба показати! Можна було б сусіда Костю попросити, та вона його бачила. А якби хоч Ірка позичила свого, вона жінка добра й розуміюча…
На додачу зранку потік кран. Ляля перекрила воду, викликала сантехніка і весь день чекала його приходу.
— Хоч би він швидше прийшов, бо ж іще вечерю готувати треба! — подумала вона, коли у двері подзвонили.
Відкрила – і заніміла. На порозі стояв високий, симпатичний молодий чоловік. Поки вона вивчала його, немов Ушан рибні котлети, той запитав:
— У вас кран тече? Можна пройти?
Лялю накрило хвилею здивування. Вона завжди думала, що сантехніки – це старші чоловіки, худорляві та невеликого зросту. А цей?
— Ага. Проходьте, — швидко відступила вбік.
Поки чоловік вправно лагодив кран, у її голові визрів план.
— Вибачте, як вас звати? – запитала вона.
— Валера, — не відволікаючись, відповів він.
— Валерію, а ви не могли б… так би мовити, зробити мені одну послугу? Якщо у вас немає термінових викликів. Я заплачу! – випалила Ляля й почервоніла.
Він зараз розвернеться і піде. Або щось неприємне скаже. Але шляху назад уже не було. Це краще, ніж слухати мамині повчання про самотню старість.
— Просто випити чаю з нами – і все. Ви б мене дуже виручили! – майже пошепки додала вона.
І тут у двері знову подзвонили. Ляля вирішила, що це сусідка. Але на порозі стояла мама. З її сумки пахло свіжими пиріжками.
— Мамо? А ти чого так рано? Я ж чекала пізніше! — прошепотіла Ляля.
— Петро Вікторович мене підвіз, з вітерцем! А то б ще автобусом півтори години їхала. Чого застигла? Діставай гостинці! – весело сказала Ангеліна Іванівна, заходячи в квартиру.
Ляля зрозуміла – її план провалився. І саме в цей момент із ванної вийшов Валерій.
— Ой, — здивувалася мама.
— Дозвольте представитися – Валерій. Друг вашої доньки. Яка ж ви красуня! Тепер ясно, в кого Ляля така чарівна! – сказав Валерій і галантно поцілував мамі руку.
Поки мама мила руки, він нахилився до Лялі й пошепки запитав:
— Як тебе звати?
— Ольга… Тобто Ляля. Так звичніше. Дякую! – відповіла вона.
Цей мамин візит став найприємнішим за весь час. Ангеліна Іванівна світилася від щастя. Більше того, Ляля мало зі стільця не впала, коли мама схвально відгукнулася про професію Валерія. Вона завжди була страшенною снобкою!
— А знаєте що? Давайте-но на свята до мене! Познайомитеся з рідним містом Лялі! – запросила вона.
Ляля почервоніла ще більше. А Валерій… погодився!
— Ну нічого. Потім скажу, що у нього багато замовлень і він не зможе, — подумала вона.
Але чомусь не хотілося розлучатися. Хоч це й був спектакль, але приємно було відчути себе потрібною.
Навіть Ушан, який зазвичай не любив гостей, лагідно терся об Валерія.
— Валерочку! А ви ще у себе живете? К Лялі б переїхали, вам же не 18, щоб у гості один до одного ходити! Коли переїдете? – спитала мама.
— Мамо! – Ляля зітхнула.
— Скоро, — серйозно відповів Валерій.
Коли Ляля хотіла всунути йому гроші, він відмовився:
— У тебе чудова мама! А пиріжки – взагалі супер!
— А твоя друга половинка не буде сердитися, що затримався? – несміливо запитала Ляля.
— Я живу з бабусею. З дружиною розлучилися ще рік тому, — спокійно відповів Валерій.
— Що ви там шепочете, голубки? — вигулькнула Ангеліна Іванівна.
Після того, як Валерій пішов, вона ніяк не могла заспокоїтися, захоплено розповідаючи про те, як же пощастило її доньці. Немов метелик, пурхала квартирою, сяючи від радості. Ляля ж, навпаки, була в пригніченому настрої. По-перше, Валерій їй справді сподобався. По-друге, їй було соромно за брехню перед мамою.
Наступного дня була субота. Поки мама складала плани на похід по магазинах, Ляля з сумом згадувала вчорашній вечір.
І раптом у двері подзвонили.
— Я відкрию! — Ангеліна Іванівна підбігла до дверей.
Звідти відразу ж почулися її радісні вигуки. Ляля поспішила до передпокою. Валерій стояв на порозі з двома букетами, виглядаючи трохи розгубленим.
— Ось, Валерочка сказав, що відвезе нас по магазинах. Він же на машині! Ну, я пішла збиратися! — і Ангеліна Іванівна випурхнула в кімнату.
— Привіт. Знаєш, я от подумав… А може, нам спробувати? По-справжньому. Ти чудова, це видно одразу. І мама в тебе неймовірна! Ну як? — запитав Валерій.
Ляля тільки радісно закивала.
Мамі вони вирішили нічого не пояснювати. Що на початку це все було несерйозно. Тепер Ангеліна Іванівна просто обожнює свого зятя. А подруга Лялі, Вероніка, досі всім розповідає цю історію, підсумовуючи:
— Це ж треба! Чоловік сам прийшов до самотньої жінки! Оце так удача!
