Дуся вже не плакала. Сльози просто закінчилися, коли вони з братом за допомогою сусідів ховали батька. Ця холодна і сира осінь принесла багато горя в їхню маленьку хатину, де вони хоч і не жили в достатку, але були щасливими.
Спочатку загинула їхня годувальниця – корова Білка. Потім занедужав батько. Він ще був не старий, міцний чоловік, вмілий мисливець, а в маленькому сибірському селі це вважалося великою перевагою для господарства. Завдяки йому сім’я завжди мала м’ясо й не знала голоду.
Коли ж захворіла мати, Дусю охопив справжній страх. Вона була найстаршою дочкою, але їй було всього лише 12 років. З жахом вона думала, як вони переживуть зиму з хворою матір’ю та двома молодшими братами.
Сніг уже вкрив землю товстою пухнастою ковдрою, і здавалося, що природі немає діла до дитячого горя. Мати з кожним днем слабшала. Дуся як могла вела домашнє господарство: топила піч, готувала їжу. Але запаси швидко вичерпувалися. Скромний урожай цього року не давав надії дожити до весни. Мати, розуміючи, що навряд чи одужає, відмовилася від їжі. Як би Дуся її не вмовляла, вона віддавала свою частку молодшим синам.
У господарстві ще був кіт. У селах не прийнято годувати котів – добре, якщо господиня інколи плесне трохи молока. Кіт мав сам добувати собі їжу. Але коли не стало годувальниці-корови, він більше нічого не просив.
Сибірські коти не такі, як міські, розпещені створіння. Це справжні хижі звірі, які не лише захищають господарство від мишей і щурів, а й самі ходять на полювання в ліс.
Зиму мати не пережила. Дуся залишилася одна з братами…
Сусіди спочатку намагалися допомагати. Але у кожного були свої турботи. Як би Дуся не намагалася розтягнути запаси, настав день, коли їсти стало зовсім нічого.
Кіт сидів на російській печі й дивився, як Дуся, обійнявши братів, плакала над порожньою тарілкою.
Можливо, люди не завжди розуміють тварин. А ось кіт зрозумів, що дітям сьогодні нічого їсти. Він попросився з хати. Дуся його випустила.
Кіт повернувся ввечері й приніс половину зайця. Цілого дотягнути не зміг… Приніс і поклав на ґанок, голосно кличучи маленьку господиню.
Дуся зі сльозами на очах прийняла несподіваний подарунок. І так до самої весни кіт приносив сиротам – то куріпку, то зайця, то іншу здобич, яку міг вполювати й донести. Діти вижили завдяки сибірському коту.
Цю історію мені розповіла моя бабуся. А дівчинкою Дусею була саме вона…
