Ця історія почалася пізно осіннім вечором, коли повітря було наповнене вогкою прохолодою, а темрява затуляла місто, як ковдра, ховаючи його від турбот шаленого дня. Холодний дощ дрібно капав з низьких хмар, і під цим байдужим небом, на перехресті двох вулиць, сиділа маленька кішечка. Її чорна шерсть була мокрою, а очі – величезними, як два яскраві місяці. Здавалося, що вона розуміє: цей світ величезний, а вона в ньому – всього лише крихітна іскра.
А за кілька кварталів від неї йшов пес, старий бродяга з сивою шерстю та мудрими очима, в яких, здавалося, вже не було нічого, що могло б його здивувати. За своє довге життя він звик до голоду, байдужості перехожих, до постійної боротьби за кожен шматок. Його шлях теж закінчився під дощем, біля вуличної лавки, де несподівано почувся тихий, жалобний писк.
Кішечка з подивом подивилася на пса і, як це часто буває з тими, хто зустрічає доброту вперше, не одразу повірила. Старий пес підійшов до неї обережно, повільно, щоб не налякати, ніби розуміючи, як тендітне та вразливе це маленьке життя. Він нахилився і лизнув її мокрий ніс, тепло і турботливо, ніби розраджуючи: «Не бігай. Тепер ти не одна.»
І ось вони – удвох, серед безмовної ночі, під холодним дощем. Несподівано для себе, кішечка пригорнулася до його боку. Так вони й сиділи, в обіймах, що не народжені від страху чи самотності, а від чогось значно більшого – від того, що робить нас усіх живими, тієї невидимої нитки, що зв’язує нас із тими, кого доля посилає нам на допомогу.
Наступного ранку перехожі побачили дивовижну картину: старий пес і маленька кішечка — два маленькі створіння, які знайшли одне одного на узбіччі чужого, байдужого світу. Хтось не втримався і зняв їх на телефон, хтось приніс їжу та воду. А до вечора з’явилася родина з маленьким хлопчиком. Побачивши цих двох, дитина широко усміхнулася і простягнула ручки до кішечки. Пес підняв голову і подивився на хлопчика з тихою мудрістю, ніби запитуючи: «Ти той, кого ми чекали?»
Батьки переглянулися і, зворушені цією зустріччю, вирішили: вони не можуть залишити цих двох на вулиці. Тепер старий пес і маленька кішечка стали частиною нової родини, де їх чекали не тільки тепло і турбота, але й дитячий сміх, ігри та ласка.**
Так вони знайшли свій новий дім, де їх прийняли не як випадкових бродяг, а як рідних, з якими від самого початку була пов’язана невидима нитка долі.
