— Гарного дня, — весело привітався Сан Санич, простягаючи букет польових квітів дівчині, яка виглядала років на тридцять. — Настя?
— Ну… так… — невпевнено відповіла вона. — А ви хто?
— Саша, звісно.
— Ви… Саша? — розгублено перепитала Настя, оглядаючи чоловіка з голови до ніг. Вигладжена сорочка, акуратно зачесане волосся, усмішка, що не сходила з обличчя… Він явно підготувався.
— Я, — підтвердив Сан Санич і простягнув квіти.
— Я думала, ви молодший. Хоча на фото схожий… Але, знаєте, мені… Мені додому треба…
— Додому? Так я підвезу, машина за рогом, — запропонував він.
— Гаразд… — погодилася Настя з ввічливості.
Підійшовши до авто, вона здивовано завмерла. Замість очікуваного старенького «Фольксвагена» перед нею стояв ямобур на базі ГАЗ.
— Давай допоможу, — галантно запропонував Сан Санич, подаючи руку.
Вони сіли в кабіну, і машина завелася.
— Ми ж каву планували, тримай, — він налив у кришку термоса густий чорний напій.
— Я не…
— У мідній турці готував, за власним рецептом. Дуже міцна, — підморгнув він і дістав бутерброди. — Їж, худюща ти, — простягнув шматок хліба з маслом і товстим шаром ковбаси. — Відмови не приймаються.
Настя відкусила й ледь не застогнала від задоволення. Кава приємно зігрівала, а бутерброд здавався найсмачнішим у світі.
— Поїхали, — скомандував Сан Санич і рушив з місця.
По дорозі він не нудив розмовами про політику чи ремонти, а влаштував справжню екскурсію містом, розповідаючи цікаві історії. Настя сміялася до сліз.
Несподівано Сан Санич запропонував заїхати на замовлення – пробурити лунки під сваї.
— Виручку пополам, — підморгнув він.
Настя хотіла відмовитися, але перед нею знову з’явився бутерброд. Вона погодилася.
Через три години Сан Санич відрахував їй половину заробітку й запропонував відсвяткувати.
— Я пригощаю! — заявила Настя.
— Ні, пригощаю я, — посміхнувся він і повіз її до водойми.
Там вони розпалили вогонь, посмажили шашлики, а потім ще довго розмовляли.
— Шкода, сина не витягнеш. Йому лінь, нема часу — то робота, то побачення…
— Зате ви вмієте все поєднувати, — захоплено сказала Настя.
— Та я вже в сучасному житті не дуже розбираюся…
— Ой, та ви краще розумієте, ніж ті, хто зараз знайомиться! Хлопці приходять у м’ятих футболках, без квітів, навіть шоколадки не принесуть. У кафе одразу пропонують роздільний рахунок…
Вечоріло. Вони сіли в авто й поїхали кататися вечірнім містом. Настя навіть без бутербродів не хотіла прощатися.
Тут їй прийшло повідомлення.
— Ой, ви мені тут написали на сайті: «Це Саша. Телефон розрядився, не бачив, що ти перенесла зустріч. Ще в силі?»
На аватарці був… син Сан Санича!
— Куди ми? — запитала Настя, коли Сан Санич повернув до дому.
— Треба дещо з’ясувати, — відповів він.
За кілька хвилин до машини підбіг син.
— Пап, ти що наробив?!
— Сам радив знайомитися! Я думав, вона мені написала!
— Треба було свій профіль створити!
— То ви обидва Саші? — засміялася Настя.
— Уже п’яте покоління, — розвів руками Сан Санич.
— Якщо ще можна щось виправити, я б запросив тебе завтра на каву, — звернувся до неї син.
— Вибач… але ми з твоїм татом ідемо в тир!
Настя чмокнула Сан Санича в щоку й застрибнула в кабіну.
— Дякую, синку, за пораду! — Сан Санич потиснув йому руку.
— Дооообре… — протягнув той, спостерігаючи, як ГАЗ від’їжджає, а звідти лунає жіночий голос:
— А можна я поведу?
— Тільки на бездоріжжі!
