Моя донька повернулася зі школи голодна й розповіла:
— У мами Степана грошей на обід немає, він після нас доїдає…
Моя дитина навчається у другому класі, у класі понад 20 дітей. Сім’ї у нас різні: є заможні, є ті, хто ледве зводить кінці з кінцями. Але є один хлопчик, у якого ситуація зовсім скрутна.
Степан — хороший хлопчик, а його мама — адекватна жінка. Колись у них було все добре, але одного дня батько вирішив, що йому набридло бути сімейною людиною, і пішов. У нього тепер інше життя, інша любов, а колишня дружина і дитина залишилися самі.
Мати подала на аліменти, але отримує копійки — колишній чоловік хитрий, швидко змінив роботу на таку, де офіційна зарплата мінімальна. Вона сама працює, але ще доглядає хвору матір, пенсії якої ледве вистачає на лікування.
Степан завжди охайний, але видно, що одяг добре зношений. На фізкультуру місяць ходив у шкільних туфлях, бо кросівок не мав. Його мама ніколи не жалілася, просто якось одна знайома розповіла про їхні труднощі, і ця новина швидко розлетілася.
У другому класі уроків п’ять-шість на день, тож до кінця занять діти вже голодні й обідають у школі.
Коли забираю доньку, вона каже:
— Мам, я така голодна!
— А чому? У вас же обід після четвертого уроку? Ти не їла?
— Ні, не їла.
— Що сталося? Не смачно було?
— Не знаю, напевно, смачно.
— Доню, поясни нормально, що трапилося?
— Мам, ти тільки не сварись. У мами Степашки грошей на обід немає, він після нас доїдає. А сьогодні всі після фізкультури зголодніли, швидко все з’їли, а я запізнилася. Захожу — моя порція стоїть, а Степан голодний сидить. І мені так шкода його стало, що я йому віддала свою.
У мене сльози на очах. З одного боку, засмучує, що моя дитина залишилася голодною, а з іншого — я пишаюся нею. Значить, правильно виховую.
Через деякий час у нас було батьківське зібрання. Як завжди, зібрався справжній базар. Усі одночасно говорять, бідна вчителька не знає, кому відповідати.
Одна мама підняла питання харчування. Каже, що її не влаштовує, що Степан доїдає за дітьми, мовляв, це псує іншим апетит, то просить у когось їжу. Але ж я питала доньку — він нічого не випрошує. Просто сидить осторонь і чекає, поки всі поїдять. А діти, добріші за дорослих, то яблуко дадуть, то котлету віддадуть.
Зал загудів, мама Степана почервоніла від сорому. Почалися крики, суперечки — дозволяти йому заходити до їдальні чи ні.
Але серед нас є одна мама — Оксана. У її сім’ї пільгове харчування. Чому у Степана його немає — не знаю. Можливо, не змогли оформити документи або не підпадають під категорію пільговиків. Але Оксана сама не багата, у неї багато дітей. І тут вона встає й каже:
— Шановнi батьки, хвилину помовчiть i послухайте мене. Ви себе чуєте збоку? Ми зараз обговорюємо, чи дозволити дитинi заходити до їдальнi, щоб доїдати за вашими дiтьми! Кими ви хочете виховати своїх дiтей? Чи виростуть вони добрими й чуйними, якщо їхнi батьки дорiкають шматком хлiба маленькому однокласнику? Адже нашi дiти самi дiляться. Дiти мудрiшi за нас.
У нас є два варiанти: продовжувати галасувати i обговорювати цю ситуацiю, принижуючи дитину, або ж вчинити iнакше? Я пропоную просто зiбрати кошти на харчування для Степана. Хлопчик хороший, нiкого не ображає, дружить з усiма. Це лише одна дитина. Хiба хтось збiднiє, якщо вiддасть 50 гривень?
Мама Степана несмiливо почала заперечувати, але Оксана витягла з гаманця двiстi гривень i поклала їх на стiл вчительцi. Настала глибока тиша. Вci мовчали. Потiм батько однiєї дiвчинки встав i теж поклав грошi. I тут почалася ланцюгова реакцiя.
Лише одна мама, до речi, з дуже заможної родини, скептично фиркнула й не стала брати участь.
Накопиченої суми вистачило майже на харчування хлопчика до кiнця навчального року.
Через два днi донька прийшла додому щаслива i сказала:
— Мам, уявляєш, тепер Степашка обiдає разом з нами, вiн такий радiсний!
