Катя сіла на диван і розридалася. Хтось доторкнувся до її плеча.
Катя зустрічалася з Генком два роки. Її мама вже почала хвилюватися, що дочка марнує час, і до весілля справа так і не дійде. Сам Генка запевняв, що поспішати нікуди, що їм і так добре разом…
Літо промайнуло, осінь пофарбувала листя в золото і розстелила його килимом на тротуарах. Почалися дощі. І в один із вогких і холодних жовтневих днів Генка, ніяковіючи, зробив Каті пропозицію, простягнувши їй невеличку скромну каблучку.
Вона ніжно обвила його шию руками й прошепотіла:
— Так.
А потім наділа каблучку на палець і, вистрибуючи від радості, вигукнула:
— Так!
Наступного дня вони разом подали заяву до РАЦСу, трохи ніяковіючи. Дату весілля призначили на середину грудня.
Катя мріяла про весілля влітку, щоб усі могли побачити її в розкішній білій сукні. Але сперечатися з Генкою не стала — раптом відкладе до наступного року, а там і зовсім передумає. А вона його любила й не хотіла втрачати.
В день весілля заметіль шаленіла з неймовірною силою. Вітер розтріпав її ретельно вкладену зачіску, а легкий поділ сукні надувся, мов вітрило. Здавалося, ще один порив вітру — і він понесе Катю далеко-далеко. Генка підхопив її на руки й заніс до машини. Ні хуртовина, ні розпатлана зачіска не змогли затьмарити їхнього щастя.
Перший час Катя тонула в любові та радості. Здавалося, так буде завжди. Звісно, траплялися дрібні сварки, але вони швидко мирилися, а після кожного примирення їхні почуття ставали ще міцнішими.
Через рік у них народився син — Дениско.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим, на радість батькам. Генка, як багато чоловіків, боявся брати дитину на руки. Якщо й намагався, то Денис починав плакати, і Катя поспішала його заспокоїти.
— Сама з ним справляйся, в тебе це краще виходить, — говорив Генка. — Ось підросте, будемо разом у футбол ганяти. А я поки краще подбаю про те, щоб у вас було все необхідне.
Але грошей ледве вистачало на трьох. Коли Денис пішов у садок, Катя повернулася на роботу, але фінансове становище не покращилося. Відкладати на перший внесок за квартиру не вдавалося. Почалися сварки, взаємні докори за витрати. Колишня легкість у примиреннях зникла.
— Скільки можна? Я працюю, а тобі все мало! Їси ти ці гроші, чи що? — роздратовано буркнув Генка.
— Сам їси! — огризнулася Катя. — Подивися, який живіт відростив.
— А тобі мій живіт не подобається? А ти сама подивися на себе! Я одружився на витонченій метелиці, а тепер маю справу з гусінню.
Слово за слово, і сварка переросла в гучний скандал. Катя, витираючи сльози, вирушила по Дениса в садочок. Дорогою додому, слухаючи його щасливий щебет, вона зрозуміла, що не може втратити Генку. Вона повернеться, обійме його, поцілує, попросить пробачення, і все стане як раніше. Вони ж просто посварилися, а закохані іноді сваряться. Настрій покращився, і Катя прискорила крок.
Але вдома її зустріли тиша й темрява. На вішалці не було Генчиної куртки, зникли його черевики. «Остигне, повернеться», — подумала Катя й узялася смажити картоплю з салом, його улюблену.
Але він не повернувся. Телефон не відповідав. Виснажена безсонною ніччю, Катя зранку відвела сина в садок і поїхала на роботу. Ледве дочекалася обідньої перерви, відпросилася під приводом поганого самопочуття, але поїхала не додому, а до Генки на роботу.
Відчинивши двері його кабінету, вона застигла. Генка стояв, обіймаючи й цілуючи іншу жінку. Її руки з яскравим манікюром біліли на його темному піджаку, ніби розкриті кленові листки.
Коханка помітила Катю, але не відступила, а, навпаки, міцніше притиснулася до Генки.
Катя вибігла з офісу, ледве стримуючи ридання. Йшла, не розбираючи дороги, не помічаючи перехожих. Ноги самі привели її до мами.
— Мам, за що він так зі мною? Невже всі чоловіки такі? — схлипуючи, спитала Катя.
— Які саме? — мати подивилася на неї.
— Ті, що зраджують. Напевно, це тривало давно, а я не помічала…
— Коли любиш, весь світ зливається в одну людину. Тому здається, що якщо він зрадив, то весь світ зрадник, — зітхнула мама. — Не переживай, він повернеться.
— А якщо ні?
— Біль поступово стихне. У тебе є син, думай про нього. А якщо не повернеться, може, так навіть краще. Ти ще знайдеш своє щастя.
— А ти не знайшла…
— А ти звідки знаєш? Просто злякалася, що з іншим може повторитися те саме. І про тебе думала…
Катя трохи заспокоїлася й поїхала по сина.
— Мам, давай пограємо, — попросив Денис.
— Відчепись, — різко відповіла Катя.
— Не люблю, коли ти так кажеш, — пошепки відповів хлопчик і замовк.
Генка повернувся пізно. Мовчки взяв чемодан і почав складати речі.
— Ти йдеш? — запитала Катя, хоча вже знала відповідь.
— Так. Втомився. Втомився від сварок, від цієї квартири, від тебе.
— А ми?
— Ти хотіла весілля, дитину — ось і живи з ним, — сказав він і вийшов, грюкнувши дверима.
Катя впала на диван і заплакала. Хтось доторкнувся до її плеча. Вона різко підняла голову, сподіваючись побачити Генку. Але це був Денис у піжамі.
— Мам, не плач. Я ніколи тебе не покину, як тато, — сказав він, ніжно гладячи її по плечу.
Катя міцно обняла сина й розридалася ще сильніше. Генка більше не повернувся. Він подав на розлучення.
Одного разу Дениско запитав у матері про батька, але натрапив на різку відповідь. Більше він не ставив цих питань. Як би важко йому не було, життя поступово налагоджувалося. Коли хлопчик пішов у перший клас, Катерина познайомилася з Володимиром. Він був значно молодший за неї, можливо, тому вони швидко знайшли спільну мову з Дениском.
Не раз Володимир пропонував Катерині вийти за нього заміж, але вона вагалася. Він, ймовірно, захоче власних дітей, а вона боялася, що син почне ревнувати. До того ж, різниця у віці насторожувала. Колись він знайде когось молодшого, а вона залишиться одна, вже з двома дітьми.
Одного дня, прибираючи квартиру, Катерина відправила Володимира гуляти з Дениском у двір. Але раптом двері відчинилися, і Володимир увійшов, несучи хлопчика на руках. Обличчя дитини було в крові – невдале падіння з гірки. У лікарні навіть довелося накладати шви.
Катерина розуміла, що Володимир не винен. І при ній Дениско не раз падав. Але думка, що якби Володимир був його рідним батьком, цього, можливо, не сталося б, не полишала її.
Згодом їхні стосунки зійшли нанівець.
— Мам, не хвилюйся. Я тебе ніколи не покину, — сказав тоді син.
Більше Катерина нікого не приводила в дім і ні з ким не знайомила сина.
Денис ріс, ставав вродливим юнаком, а потім і дорослим чоловіком. Катерина пишалася ним, але водночас тривожилася. Дівчата за ним увивалися, рано чи пізно він одружиться, і вона залишиться одна.
— Така вже доля матерів. Виростила — відпусти. Я теж живу сама, звикнеш і ти. Підуть онуки — нудьгувати не буде коли, — казала мудра мати.
«Дійсно, чому я думаю лише про себе? Мама старіє, їй теж потрібна допомога. Переїду до неї, нехай Денис живе у цій квартирі з дружиною», — вирішила Катерина.
Але мати невдовзі захворіла й пішла з життя, встигнувши оформити дарчу на квартиру на онука.
І тут несподівано з’явився колишній чоловік. Виглядав він змученим і недоглянутим. Жалісно розповідав, що поки був здоровий, жінки його оточували, а щойно захворів — нікому не став потрібен. Обережно поцікавився, як поживає його колишня теща. Дізнавшись, що її більше немає, почав голосно нарікати на долю, яка жорстоко з ним повелася. Казав, що єдиною його любов’ю була Катерина. У розмові постійно тиснув на жалість.
— Мам, а хто до нас прийшов? – запитав Денис, побачивши у передпокої велику спортивну сумку.
Швидко роззувшись, він зайшов на кухню. Біля столу підвівся чоловік.
— Привіт, сину. Який ти вже дорослий, — сказав він.
Посмішка зникла з обличчя Дениса.
— Я вам не син, — різко відповів він.
— Денисе… — невпевнено мовила мати, що стояла біля вікна.
— Пробач, мамо, але я його не знаю і не пам’ятаю. Спочатку чекав, що він прийде за мною в садок, потім — на день народження, чекав подарунка. Але він жодного разу не з’явився, не спитав: «Як ти, сину? Як справи в школі?» А я все чекав, тільки виду не подавав, — говорив Денис, а батько все нижче схиляв голову.
— Де ти був? З молодою коханкою? А коли вона завагітніла, змусив її зробити аборт? Потім інша, ще одна…
— Денисе, звідки ти…
— Я знайшов тебе. Хотів зрозуміти, чому ти нас покинув. Маму розлюбив — добре. Але я в чому винен? Чому ти мене покинув? А тепер прийшов… Що, чергова жінка виставила? Чи про квартиру дізнався? Захотів на жалість надавити? Коли я хворів, ти жодного разу не прийшов!
— Денисе, досить! Він твій батько, — сердито сказала Катерина.
— Ні. Він просто брав участь у моєму народженні. А батьком була ти.
— Це ти його так виховала? Налаштувала проти мене, наговорила гидоти? — звернувся Геннадій до Катерини, киваючи в бік Дениса, який стояв у дверях кухні.
— Я, між іншим, брав участь у його житті, аліменти платив, — голос Геннадія несподівано зміцнів, він злобно дивився на сина.
— Чому ж сам не виховував? — Катя відвернулася до вікна.
— Гаразд, усе зрозумів. — Геннадій плеснув долонями по колінах і підвівся. — Тут мені не раді. Вибачте, що потурбував. — Він стояв, сподіваючись, що його зупинять, але ані Денис, ані Катя не промовили й слова.
Денис відступив убік, даючи дорогу батькові. Геннадій вийшов у передпокій, повільно вдягаючись, голосно зітхаючи та крекчучи.
— Мам, не треба. — Денис перегородив дорогу матері, яка хотіла вийти й провести колишнього чоловіка. — Нехай іде.
Гучно гримнули вхідні двері.
Після закінчення інституту Денис поїхав працювати до столиці. Катя відмовилася їхати з ним, але тяжко переживала розлуку з єдиним сином.
— Ти скоро одружишся, а я тільки заважатиму вам. Не вмовляй, я впораюся, адже ще не стара.
Така доля всіх матерів — одного дня відпустити дітей і залишитися на самоті. Денис приїздив майже щовихідних.
— Мам, нам треба поговорити, — якось сказав він.
— Якщо знову вмовлятимеш переїхати до тебе, то не варто, я не поїду.
— Я одружуюся, — сказав Денис.
— Справді? — зраділа й одночасно розгубилася Катя. Вона чекала на цю новину, але все одно виявилася до неї не готовою. — Хто твоя наречена? Ви разом працюєте?
— Хороша дівчина. Сподіваюся, вона тобі сподобається. Весілля буде через місяць. Але це ще не все.
— Вона чекає на дитину? — припустила Катя.
— Ні. Дітей ми плануємо, але не зараз. Я не про це хочу сказати. Бабусина квартира ж моя?
— Так, звичайно. Ти хочеш жити в ній із дружиною?
— Ні. Я хочу її продати.
— Як? — жахнулася Катя.
— Не перебивай. У сусідньому будинку, де я мешкаю, продається недорога однокімнатна квартира. Я вже вніс завдаток і хочу купити її для тебе. Але всієї суми у мене немає. Ти житимеш поруч зі мною, але не заважатимеш.
— Як же так…
— А цю квартиру можна здавати. Якщо захочеш, завжди зможеш повернутися сюди.
— Денисе… — на очах Катерини виступили сльози.
— Не плач, мамо. Немає причин для сліз. Я ж обіцяв, що не залишу тебе.
Усе сталося швидко, як у сні. І ось Катерина з сином їде до столиці. Район виявився не таким гучним, як центр. Денис відкрив двері квартири і пропустив матір уперед. Вона оглядала кімнату, простору кухню, пригортаючи руки до грудей і ахаючи.
— А мій будинок поруч. Відпочинеш — підемо до мене, я познайомлю тебе зі своєю майбутньою дружиною. І з роботою проблем не буде. Тут поряд є поліклініка, там завжди когось шукають. Тобі не подобається?
— Що ти, синку. Я й мріяти про таке не могла. — Голос Катерини тремтів від хвилювання. — Зазвичай діти забувають про батьків, а ти… За що мені таке щастя?
— Ти заслужила, мамо.
— Чим? Я нічого особливого не зробила…
— Ти виростила мене. Що ще потрібно?
— Ти справжній чоловік. Я можу спокійно померти. Твоїй нареченій пощастило.
— Живи довше, мамо. Тобі ще онуків виховувати.
«Даруючи жінці сина, Бог дає їй можливість виростити справжнього чоловіка, здатного не лише говорити компліменти, а й робити вчинки».
