— Заходь, люба, познайомся зі своєю донькою. Ти ж не бачила її вже чотири роки, чи не так? Ірино, і спробуй мені пояснити, як розуміти твої вчинки? Сподіваюся, тобі сподобався мій сюрприз?
Представницький чоловік пильно дивився на струнку та привабливу жінку — свою дружину. В цю мить Ірині здалося, що небо розкололося навпіл, а земля вислизнула з-під ніг. Вона не очікувала, що історія, яку вона створила чотири роки тому, завершиться саме так. А до цього її життя складалося цілком благополучно.
Ірину завжди вважали легкою на підйом, але несерйозною особою. Вона була розумною і вродливою, але їй бракувало відповідальності. Єдина донька в сім’ї, вона звикла, що їй багато пробачають.
З самого дитинства вона постійно спізнювалася. Спочатку її сварили вчителі, бо приходила до середини уроку, потім її докоряли викладачі в університеті через запізнення на заліки. Але жодні зауваження на неї не діяли.
Дзвінки будильника щоранку дзвонили марно. Дівчина їх просто не чула, а якщо й прокидалася, то вимикала звук і продовжувала спати. Вона вважала, що всі справи можуть зачекати.
Коли вона подорослішала, проблема стала очевидною. Виявилося, що роботодавці не збиралися читати їй нотації. Вони просто звільняли недбайливу співробітницю.
Батькам набридло її утримувати. Одного разу батько сказав:
— Ірино, ми з матір’ю вважаємо, що занадто довго тебе опікали. Ми купили тобі квартиру. Тепер ти живеш окремо. Відповідай за своє життя. Навчися відповідальності та стань серйознішою. Грошей ми тобі більше давати не будемо. Якщо звільнять — залишишся голодною, зате станеш мудрішою.
Батько не жартував. Ірину справді виселили з рідної оселі. Мати, витираючи сльози, попросила:
— Доню, намагайся більше не спізнюватися. Живи за розкладом. Інакше в цьому місті ти більше не знайдеш роботи.
Перший місяць самостійного життя не змінив її звичок. Вона продовжувала гуляти з подругами, ходила на дискотеки й, звісно, щоранку ледве могла підняти голову з подушки.
Але батьки дотримали слова. Коли її звільнили, вони відмовили у фінансовій допомозі. Довелося шукати вихід. Спочатку її виручили друзі, але вони попередили:
— Іро, ми раді проводити час разом, але вранці йдемо на роботу. Даруй, але грошей тобі давати не будемо.
Тоді вона зрозуміла, що безтурботному життю настав кінець. Купила два додаткових будильники, почала раніше лягати спати й усе ж таки допрацювала до першої зарплати.
Але щойно отримала гроші, як одразу відправилася святкувати в нічний клуб. Вранці поспішала на роботу, запізнилася вже на пів години, а зараз бігла на маршрутку, сподіваючись, що та приїде вчасно.
Раптом вона опинилася на асфальті. Каблук її туфельки не витримав і зламався. Розгублена, вона підняла очі та побачила хлопця, який простягнув їй руку. В руках у нього був стаканчик з кавою. Він усміхнувся й сказав:
— Який чудовий день! Красуні просто падають мені до ніг. Вставай, красуне, ти ціла?
— Здається, так. Але маршрутка поїхала, і тепер мене точно звільнять, — Ірина розплакалася.
Парубок допоміг їй підвестися та запропонував підвезти до офісу. Він саме вийшов з кав’ярні, а його машина стояла неподалік.
Ірина радо погодилася. Дорогою вони познайомилися. Виявилося, що хлопця звуть Іван, і він працює у великій компанії. Він запропонував зустрітися ввечері. Вона пообіцяла пригостити його кавою на знак подяки за допомогу.
Проте, щойно переступивши поріг офісу, вона відразу забула і про нове знайомство, і про ранкову пригоду. Одна зі співробітниць позичила їй туфлі й сказала, що начальник ще не приходив, тож її запізнення, можливо, ніхто не помітить.
Окрилена, Ірина взялася за роботу. Але ввечері вона з подивом побачила біля входу до компанії того самого хлопця. Виявилося, що він не забув її обіцянки пригостити його кавою. Більше того, він запросив її на вечерю. Ірина, звісно, погодилася.
Так почалися їхні стосунки. Івану дуже сподобалася ця непередбачувана дівчина. Його веселили її постійні виправдання щодо запізнень на побачення. Здавалося, йому приносило задоволення брати відповідальність за неї.
Він щоранку телефонував Ірині, щоб вона не проспала на роботу. А коли вона не відповідала, міг приїхати до неї додому й стукати в двері. Завдяки йому Ірина пропрацювала в компанії пів року — це був справжній рекорд для неї.
Іван завжди пам’ятав про її справи, стежив, щоб вона поїла, заряджала телефон і лягала спати вчасно. По суті, він узяв на себе роль турботливого батька, що доглядає за дитиною.
Ірині подобалася така увага. Вона відчувала себе юною, захищеною, тому з радістю погодилася, коли Іван запропонував їй вийти за нього заміж.
Весілля було пишним. Батьки Ірини схвалили її вибір. Іван видався їм серйозним та відповідальним чоловіком. Вони були впевнені, що з ним їхня донька буде в безпеці й нарешті змогли видихнути з полегшенням.
Сімейне життя трохи змінило Ірину. Вона полюбила чоловіка і намагалася зробити його щасливим. Почала готувати вечері, прасувати його сорочки, разом дивитися телевізор.
Але розмірений побут був не для неї. Їй не вистачало драйву, пригод і яскравих емоцій. Іван був домосідом, не любив нічні клуби, але не забороняв дружині зустрічатися з подругами.
Ірина не зловживала його довірою. Вона завжди поверталася вчасно, не зловживала алкоголем, а гарний настрій після веселого вечора гарантував Іванові особливу ніч.
Час минав. Одного ранку Ірина відчула слабкість. Голова паморочилася, їжа здавалася прісною. Вона хотіла взяти вихідний і залишитися вдома, але чоловік наполіг на візиті до лікаря.
Після прийому у лікаря вона вийшла бліда і пригнічена. На запитання Івана відповідати не хотіла й лише сказала:
— Лікар сказав, що я перевтомилася. Потрібно більше відпочивати й змінити режим дня. Нічого серйозного. А сльози — це просто гормони. Ти ж знаєш, у мене завжди змінюється настрій у ці дні. Не хвилюйся.
Іван повірив дружині й оточив її ще більшою турботою. Але їй ставало все гірше. Їжа викликала нудоту, боліла голова, знижувався тиск. Чоловік переживав за Ірину, адже скоро мав поїхати у відрядження. Він не хотів залишати її саму, але вона запевнила, що впорається.
Іван поїхав. А Ірина залишилася сама. Її самопочуття покращилося, вона навіть повернулася на роботу. Так минуло три місяці. Потім повернувся чоловік. Він помітив, що дружина змінилася: виглядала здоровішою, округлилася і наче розквітла.
Ірина відмахнулася:
— Лікар прописав гормональні препарати, от і набрала вагу. До речі, мені потрібно скоро їхати. Моя тітка перенесла операцію, і їй потрібен догляд.
Іван не заперечував. Він завжди цінував сімейні зв’язки.
У призначений день дружина вирушила в інше місто. Три місяці вони лише телефонували одне одному. Ірина пояснювала, що тітці заборонено вставати з ліжка, і вона повинна бути поруч.
Зрештою, цей період завершився. Ірина повернулася додому іншою людиною. Вона стала серйознішою, відповідальнішою, зібраною. Здавалося, що вона подорослішала.
Вона більше не запізнювалася, чудово вела господарство і часто повторювала чоловікові, як його любить. Іван вважав, що розлука пішла їй на користь. Вона змінилася, стала самостійною.
Тепер він був упевнений: час завести дитину. Але дружина несподівано відмовилася:
— Іване, ми ще такі молоді. Я тільки починаю будувати кар’єру. Давай відкладемо це питання хоча б на пару років.
Чоловік погодився. Йому подобалося, що колись безтурботна дружина почала планувати майбутнє й присвятила себе роботі. Адже вона була розумною жінкою, просто ніколи не звикала до порядку.
Так минуло близько чотирьох років. Іван отримав посаду директора компанії, а Ірина досягла значних успіхів. Вона заслужила повагу як цінний співробітник. Фінансові труднощі обходили їхню родину стороною.
Подружжя вже придбало невеликий заміський будинок і часто виїжджало туди на вихідні. Іван знову заговорив про дітей:
— Кохана, нам варто подумати про донечку чи синочка. Подивися, як тут гарно за містом! Уяви, як діти насолоджуватимуться цим простором.
Ірина відповідала, переводячи тему в жарт:
— Іване, ти став директором, а мені дозволь реалізувати свої таланти. Начальник пообіцяв чергове підвищення. Отримаю його – тоді й поговоримо про дітей.
Наближалося день народження Івана. Ірина вирішила організувати масштабне святкування за містом. Вона цілими днями готувалася, закуповувала продукти, планувала меню, прикрашала місце проведення. Запрошені були друзі чоловіка і численні родичі.
Ірина дала Іванові список гостей, щоб перевірити, чи нікого не забула. Прочитавши його, чоловік зауважив:
— Ірино, ти не внесла до списку своїх батьків. Чому? Ми давно їх не бачили. Ти припинила з ними спілкування?
— Вони досі сприймають мене як дитину, вказують, як жити. Не хочуть визнати, що я вже доросла заміжня жінка.
— Але ж ми не можемо ігнорувати їх. Востаннє я бачив їх перед твоїм від’їздом до тітки. Тоді ж ти й повідомила, що посварилася з ними. Що сталося?
— Батько заявив, що ми з тобою – погана пара, і зажадав розлучення. Я не хотіла засмучувати тебе, тому не розповідала. Але я зробила свій вибір. Давай більше не повертатися до цієї теми.
— Ти відмовилася від батьків заради мене? Це доказ справжнього кохання. Але чим я їм не догодив? Вони ж були раді нашому весіллю.
— Звичайна батьківська ревність, Іване. Я помирюся з ними після твого дня народження, гаразд?
— Гаразд. А після свята організуємо сімейну вечерю і запросимо їх.
Святкування вдалося на славу. Іван був вдячний дружині за її старання. Він вирішив віддячити їй. Його план був таємним.
Іван вважав, що неправильно, коли діти не спілкуються з батьками, тому вирішив відвідати тестя і тещу, щоб дізнатися правду. Він хотів закінчити конфлікт і запросити їх на вечерю.
Ірина нічого не підозрювала. Але помітила, що чоловік став задумливим. Одного разу він відсторонив її, коли вона спробувала його обійняти. Стурбована, вона запитала:
— Ти маєш іншу? Чому ти змінився?
— Не хвилюйся, скоро все зрозумієш.
Ірина подумала, що справа у роботі, і вирішила не тиснути.
Одного дня Іван попросив її повернутися з роботи раніше:
— Я приготував для тебе сюрприз. Будь вдома о третій годині, добре?
— Сподіваюся, це приємна несподіванка.
Іван ухилився від відповіді і швидко залишив кімнату.
Наступного дня Ірина пішла до перукаря, зробила зачіску і поспішила додому. Двері відчинив чоловік. Вона застигла в здивуванні – у передпокої стояв її батько, тримаючи за руку маленьку дівчинку.
Іван спокійно промовив:
— Заходь, познайомся зі своєю донькою. Ти ж не бачила її чотири роки, чи не так?
Ірина не могла повірити своїм очам. Дівчинка – її дитина? Як батьки могли розповісти Іванові?!
Чотири роки тому вона піддалася спокусі і зрадила чоловіка в нічному клубі. Через деякий час дізналася, що вагітна. Іван не міг бути батьком. Вона не знала навіть імені того чоловіка. Народила доньку в глухому селі і залишила її в пологовому будинку, а чоловікові сказала, що доглядала тітку.
Мати умовляла її забрати дівчинку. Батьки взяли внучку під свою опіку і відмовилися спілкуватися з донькою. Але Іван своїм візитом усе змінив. Він дізнався правду і привіз дитину додому.
Ірина впала перед донькою на коліна, обійняла її і заплакала:
— Пробач мене, донечко! Тепер ми будемо разом!
Івана ж відповів:
— Ти маєш просити пробачення у дочки. Вона тебе вперше бачить! Твої батьки вже не могли про неї дбати. Якщо б я не втрутився, її б віддали до притулку.
Ірина схопилася:
— Я зберу речі і підемо разом.
Але Іван зупинив її:
— Ти маєш такі ж права на цей дім, як і я. Ми поживемо в різних кімнатах, а там подивимося.
Дівчинка залишилася з ними. Вона стала називати Івана татом, і він щиро полюбив її. А згодом пробачив дружину. Ірина була йому вдячна до кінця життя за шанс стати матір’ю.
