Чоловікові вона зрадила лише один раз, ще до весілля. Він тоді назвав її товстою та сказав, що Юля не влізе у весільну сукню. Вона образилася, пішла з подругами в клуб, напилася і прокинулася в чужій квартирі поруч із блакитнооким красенем. Було страшенно соромно! Юля нічого не сказала Колі, одразу пробачила йому всі образи та навіть сіла на дієту. Алкоголь залишила в минулому, тим більше що незабаром дізналася про вагітність – з’явився вагомий привід відмовитися.
Донька народилася вчасно – прекрасна, з яскраво-блакитними очима. Коля не міг нею натішитися. Протягом п’яти років Юля запевняла себе, що все гаразд, а колір очей у дочки – просто спадковість від свекра. Ну, кучерява, і що з того? Вона з усіх сил намагалася забути того кудрявого хлопця, якого навіть по імені не пам’ятала. Але щось у глибині материнського серця підказувало їй: донька – не від чоловіка. Можливо, тому вона терпіла всі його витівки: нічні переписки, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю і готуванням.
– Терпи, а куди ти підеш? – зітхала мати. – У нас місця немає, бабуся хвора, брат привів наречену. Говорила ж тобі: не можна було оформляти квартиру на свекруху – залишишся ні з чим!
Юля і терпіла. Але це не врятувало її шлюб – Коля все ж пішов. Зізнався, що закохався в іншу, навіть плакав, клявся, що завжди буде батьком для Аліси, але піти проти своїх почуттів не може. Його мати, яка, здавалося, щиро любила онуку, після розлучення раптом заявила:
– Зроби тест на батьківство, а то, може, даремно аліменти платиш!
Юля вкрилася холодним потом: виходить, вона не одна мала такі підозри.
– Ти збожеволіла? – обурився Коля. – Аліса – моя дочка, це навіть сліпий побачить!
Але свекруха не дарма сумнівалася. Через рік після розлучення Юля потрапила до лікарні з апендицитом і побачила там знайоме обличчя. Її сумніви миттєво розвіялися в цих блакитних очах, що визирали з-під медичної маски.
– Вибачте, ми випадково не зустрічалися раніше? – запитав хірург.
Юля заперечно похитала головою і щиро сподівалася, що він її не впізнає. Але він згадав. Наступного дня при обході жартівливо промовив:
– Сподіваюся, цього разу ви не втечете так швидко, як тоді?
Юля залилася рум’янцем. І вирішила, що як тільки зможе – одразу піде з лікарні. Але не врахувала одного: за ті кілька днів, що вона була там, Максим встиг зробити так, що тікати їй більше не хотілося.
Про дочку вона нічого не сказала. Точніше, сказала, що у неї є дитина, але ні словом не натякнула про можливе батьківство.
Максим усе зрозумів сам у перший же день, коли побачив дівчинку. Він нервував, купив їй ляльку, засипав Юлю питаннями, намагаючись правильно себе поводити.
– Розумієш, – сказав він, – коли ми з сестрою були маленькими, мама зустріла чоловіка. Вона справді його любила, але сестра його не прийняла, і врешті-решт мама його залишила. Я не хочу, щоб так сталося з нами. Хочу стати для твоєї доньки другим батьком.
Від цих слів у Юлі похололо в грудях. А коли він увійшов і побачив Алісу, завмер на кілька секунд і розгублено подивився на неї, все стало ясно: він теж усе зрозумів.
«Яка різниця, – подумала Юля. – Все одно рано чи пізно довелося б йому сказати».
Навчена невдалим шлюбом, вона чекала криків та звинувачень. Але коли вони залишилися наодинці, Максим просто обійняв її і прошепотів: «Яке ж це диво!».
Спочатку Аліса сприйняла Максима нормально. Але коли Юля обережно запитала, чи не буде вона проти, якщо він житиме з ними, дівчинка раптом заплакала:
– Я думала, що татко повернеться! Нехай Максим живе в іншому будинку!
Юлі довелося довго її вмовляти, і врешті-решт вона погодилася. Але Максим усе одно дуже засмутився…
– Вона ж моя донька! Ти повинна їм сказати!
– Коля цього не переживе. І Аліса теж. Зрозумій, для неї він – батько, а для Колі вона – єдина донька. Здається, його нова жінка не може мати дітей. Так мені свекруха сказала.
Максим ображався, Аліса влаштовувала скандали, а Юля з усіх сил намагалася підтримувати мир у їхній дивній родині. Зрештою, у них склалися певні правила, що дозволяли балансувати між двома найважливішими людьми в її житті: до Колі вона возила доньку сама, щоб чоловіки не перетиналися, Алісу з Максимом наодинці не залишала – вони неодмінно сварилися, а сама виступала своєрідним перекладачем між ними. Навіть на Восьме березня разом з Алісою готувала листівку, боячись, що та скаже щось Максимові, а він не стримається й відкриє їй правду.
А потім Юля завагітніла. І страшенно злякалася. Вона боялася, що друга дитина буде схожа на Алісу як дві краплі води, і Коля все зрозуміє; боялася, що Аліса почне ревнувати й сердитися на Максима ще більше; боялася, що Максим скористається ситуацією, поки вона буде в пологовому, і розповість доньці всю правду.
Вона домовилася з мамою, що та забере Алісу до себе на час пологів. Мама погодилася, хоча в неї вдома й так було двоє малих (брат уже встиг ощасливити її онуками). Але все пішло не так: за день до того, як у Юлі почалися перейми, мама опинилася в лікарні з жовчнокам’яною хворобою. Вітчим категорично відмовився брати на себе ще одну дитину, брат із дружиною були цілими днями на роботі. Тож Юля вирішила відвезти доньку до Миколи. Але тут теж невдача: він був у відрядженні, а звертатися до свекрухи їй зовсім не хотілося.
— Я що, з власною дочкою не впораюся? — ображено сказав Максим.
Ці пологи стали значно важчими для Юлі: не тільки довелося робити кесарів розтин, а потім залишитися в лікарні через те, що у сина була жовтяниця, але й вдома її чекала бомба уповільненої дії! Максим запевняв, що все добре, а донька відмовлялася з нею розмовляти, і Юля дуже переживала. «Він усе їй розповів», — думала вона.
Ще вона, без жодної причини, поділилася своєю історією з сусідками, а ті почали запевняти, що потрібно все розповідати, бо таємне завжди стає явним, і Юлі чекатиме покарання за брехню. Підвищена емоційність від окситоцину і розмови з сусідками змусили її зателефонувати Колі та сказати:
— Мені потрібно зізнатися.
— В чому?
Вона довго мовчала, намагаючись зібрати свої думки.
— Ти про Аліну, що хочеш сказати?
— Що про Аліну? — злякалася Юля, хоча сама планувала розповісти йому все.
— Те, що вона від твого колишнього. Я знаю.
— Він тобі сказав? — здивувалася Юля.
— Та я давно знаю, не переживай. Коли їй був рік, я зробив тест. Ще до армії мені казали, що дітей у мене не буде. Я мовчав, сподівався на диво, думав, що ось воно. А потім почав сумніватися. Мама теж… Ось і вирішив перевірити.
— Але… Як?
Юля не могла зрозуміти, як він стільки років мовчав.
— А що мені було робити? — відповів він. — Дівчинка ж ні в чому не винна! І не смій їй нічого говорити! Я стільки терпів, не для того, щоб ти мене з дитиною залишила.
Ось тобі й Юріїв день!
На виписці Юля відчувала себе дуже дивно: вона весь час дивилася то на доньку, то на чоловіка. Обидва поводилися дивно: перезиралися і мовчали.
— Ну як ви без мене? — нервово запитала Юля, коли син заснув, а Аліса почала малювати.
— Та все добре! Ти даремно її все життя охороняла, без тебе ми вже домовилися.
— Ти їй сказав?
— Ні, звісно! Ти ж заборонила.
— Заборонила. А чому вона тоді така похмура?
Максим хитро усміхнувся.
— А ось і запитай сама.
Юля підійшла до кімнати доньки. Той малювала з великим старанням, витягнувши язик. Юля підійшла ближче і подивилася. На малюнку було троє дорослих і двоє дітей.
— Це хто? — запитала вона.
— Не зрозуміло? Це ти, тато, Максим і ми з Вадимкою.
— Гарно.
— Ага. Мама! А ти як думаєш, може бути у людини два тата?
«Так воно й є — він сказав!»
— Ну… буває так, — обережно відповіла вона.
— Тоді можна я буду Максима також татом називати? Він хороший. Ми з ним замок з лего побудували і ходили рибок дивитися. Там такий смішний продавець, дідусь у кепці. Він запитав, ким працює мій тато. А я не знала, що сказати, бо він про Максима запитував. І я сказала, що лікар. Це ж чудово, коли тато — лікар. Я у нього вже питала, але вирішила уточнити в тебе.
Юлі раптом стало важко дихати. Вона зрозуміла, в яку пастку потрапила. Коля її пробачив, і Максим пробачить. Але що буде, коли правда дійде до Аліси? Потрібно діяти зараз: сказати чи чекати розплати? Юля обійняла доньку і сказала:
— Звісно, можна. Думаю, Максим буде радий, якщо ти будеш називати його татом. Але «татові» краще не кажи…
