Порадившись, Віктор та Оксана ухвалили рішення забрати до себе тітку Марію з села. Батьки Оксани пішли з життя дуже рано, і з рідні у неї залишилася лише ця старенька. Жити самій у селі тітка вже не могла – сил бракувало. Тож подружжя вирішило, що найкраще буде переселити її у свою квартиру. Вільна кімната все одно є, а думка про те, що літня родичка змушена жити на самоті, не давала спокою.
Після нетривалих умовлянь тітка Марія таки погодилася переїхати. Прибула вона з кількома сумками, наповненими речами та гостинцями. Привезла власноруч приготовану консервацію, сушені трави та гриби. Оксана була вражена, як її вибагливі діти з насолодою їли домашнє варення.
Кілька років тому Віктор та Оксана взяли квартиру в іпотеку, тож працювали не покладаючи рук – кожен на двох роботах. Додому поверталися виснаженими. Оксана майже не готувала, адже бракувало часу та сил, тому переважно купувала напівфабрикати. У подружжя було двоє дітей – Саша і Аня. Вони фактично росли самі по собі, весь вільний час проводили в телефонах. Проте поява тітки Марії кардинально змінила їхній побут.
Одного разу у вихідний день Оксана прокинулася від неймовірного аромату, що доносився з кухні…
Вона вийшла туди. На столі вже стояли готові млинці та відкрита банка з варенням. Тітка Марія та діти ліпили вареники. Оксана давно не бачила в них стільки ентузіазму. Маленька Аня радісно вигукнула:
— Мам, дивись, у нас будуть домашні вареники!
Оксана відчула неймовірний спокій, дивлячись на цю картину. З часом вона почала помічати, що діти все частіше проводять час із тіткою, а не в телефонах. Вони із задоволенням слухали її розповіді, грали в цікаві ігри та з радістю допомагали готувати. Такі зміни радували Оксану.
Життя влаштоване так, що спочатку батьки піклуються про нас, а потім ми дбаємо про них у старості. Допомога літнім людям – справа нелегка, але інколи вона приносить несподівані результати.
Однієї ночі тітка Марія прокинулася, щоб випити води. Вийшовши на кухню, вона побачила Оксану, яка тихо плакала. Вона підійшла ближче й обняла племінницю.
— Доню, що сталося?
Не встигла Оксана опам’ятатися, як почала розповідати про все, що її турбувало. Вона зізналася, що втомилася працювати на двох роботах і майже не бачити дітей. Поділилася проблемами на роботі й тим, що стосунки з чоловіком стали прохолодними. Вийшла довга розмова.
Тітка Марія уважно вислухала, не перебиваючи, просто підтримуючи своєю присутністю. Оксана виплакалася й відчула полегшення. Старенька погладила її по голові й м’яко сказала:
— Не хвилюйся, рідна, скоро все налагодиться.
І чомусь Оксана повірила. Вперше за довгий час їй стало спокійно.
У вихідний день Оксана прокинулася пізніше звичайного. Вона втомилася після роботи й ледве дійшла додому. Заваривши собі каву, вона неспішно її пила, поки не усвідомила, що в квартирі надто тихо. Обійшовши всі кімнати, зрозуміла, що вдома нікого немає. Її охопило занепокоєння, і вона вибігла на вулицю.
На дитячому майданчику вона побачила дітей. Вони одразу підбігли до неї, захлинаючись розповідаючи, де тато й тітка Марія. Через кілька хвилин вона побачила, як вони повертаються. Оксана кинулася до них.
— Ти давно прокинулася? – запитала тітка Марія. – Пробач, ми хотіли повернутися до того, як ти прокинешся.
— Але куди ви ходили? – здивувалася Оксана.
Віктор усміхнувся:
— Ходімо додому, там усе розповімо. У нас для тебе сюрприз.
Коли вони повернулися, тітка Марія й Віктор пояснили, що зранку остаточно закрили іпотеку. Виявилося, що всі ці роки тітка відкладала гроші зі своєї пенсії, а нещодавно завершила продаж будинку. Всі заощадження вона зберігала для них, щоб залишити у спадок, але вирішила віддати зараз. Цієї суми вистачило, щоб повністю погасити борг. Вона домовилася з Віктором зробити це таємно, щоб вийшов сюрприз.
Тітка Марія ніжно подивилася на племінницю:
— Оксаночко, я все життя працювала. Бог не дав мені своїх дітей, але ви мені як рідні. Хочу, щоб вам жилося легше й щасливіше. Тепер ти зможеш піти з однієї роботи й більше часу проводити вдома, з дітьми.
Діти радісно потягли тітку до кімнати, чоловік побіг у магазин за тортом, щоб відсвяткувати цю подію. А Оксана залишилася на кухні, задумливо дивлячись перед собою. Вона змахнула сльозу й тихо промовила:
— Дякую, що у нас є тітка Марія.
Життя влаштоване так, що спочатку батьки піклуються про нас, а потім ми дбаємо про них у старості. Допомога літнім людям – справа нелегка, але інколи вона приносить несподівані результати.
Як бачиш, турбота про старших може змінити життя на краще. Подружжя й не помітило, як тітка Марія змінила їхню домівку. Діти її полюбили, оселя наповнилася теплом, а навіть фінансові проблеми вирішилися. Вони думали, що допомагають їй, але насправді вона допомогла їм. Добре, коли все складається саме так. Бережіть своїх рідних!