Єва прибирала у вітальні, коли раптом почула різкий, роздратований голос молодої господині будинку, в якому вона працювала домробітницею вже два місяці. Вона застигла на місці, затамувала подих і почала прислухатися до розмови Алли з її чоловіком.
— Юро, мої сережки зникли! – із розпачем вигукувала господиня, розмахуючи руками. – Не які-небудь, а саме ті, що ти подарував мені на минулий день народження. Я вже обшукала весь дім, але вони ніби крізь землю провалилися. Що ж тепер робити?
— Заспокойся, кохана, я куплю тобі нові сережки. У чому проблема? – спокійно відповів чоловік, відклавши телефон і ніжно обійнявши дружину за тонку талію.
— Ти нічого не розумієш! – ображеним тоном заперечила Алла, з серйозним виразом обличчя. – Ці сережки ти подарував у дуже важливий для мене день. Вони символізують твою любов до мене. Я не можу просто так змиритися з тим, що вони зникли. Я впевнена, що хтось із тих, хто працює у нашому домі, привласнив це дорогоцінне прикраса з величезним діамантом. Як ти можеш залишатися таким байдужим, коли у нас завівся злодій? Сьогодні сережки, а завтра можуть пропасти гроші чи документи. Нам потрібно з’ясувати, хто це зробив. Нехай вся прислуга збереться у вітальні, і ми їх обшукаємо.
Юрій, який завжди довіряв людям, що працювали в його домі, не хотів влаштовувати обшуки. Він охоче погодився б купити дружині нові дорогі прикраси, але Алла вперто наполягала на своєму. Тож чоловік був змушений зібрати у вітальні домробітницю Єву, кухаря та старенького садівника.
Єва, приєднавшись до інших працівників, розгублено подивилася на господарів. Ще два місяці тому її життя було спокійним і безтурботним. Вона навчалася в університеті та жила разом із матір’ю. Але одного дня їхній маленький, але дружний світ перевернувся.
Мати Єви тяжко захворіла. Після детальних обстежень лікарі повідомили, що їй терміново потрібна дорога операція, інакше вона не проживе більше року. Єва була у відчаї, не знаючи, де знайти гроші на лікування. Довго розмірковуючи, вона вирішила кинути навчання і шукати роботу. Мати її близької подруги якось згадала, що у будинку багатого бізнесмена, де вона працює кухарем, шукають домробітницю.
Дівчина зрозуміла, що це її шанс. Вона пройшла співбесіду і отримала роботу з гідною оплатою. Єва працювала старанно, мріючи накопичити гроші, щоб врятувати маму. Вона звикла до домашньої роботи з дитинства, і це їй не було в тягар. Єдине, що її засмучувало, – неповага з боку молодої господині, яка чітко давала зрозуміти, що влада у будинку належить їй.
Алла була типовою світською левицею. Вона рідко залишалася вдома і проводила час із чоловіком. Молода жінка воліла витрачати його гроші у модних бутиках, елітних салонах краси, дорогих ресторанах і відпочивати вечорами в галасливих компаніях. Господиня будинку з невідомих причин із першого погляду невзлюбила Єву. Вона не упускала жодної можливості зачепити чи принизити її. Алла шукала привід позбутися молодої домробітниці й постійно до неї чіплялася. Єва стійко терпіла ці несправедливі нападки заради матері.
Того вечора Юрій із вибачливим тоном попросив усіх працівників, які зібралися у вітальні, вивернути кишені та покласти на стіл свої сумки. Кухар, садівник і домробітниця здивовано переглянулися, але покірно виконали прохання господаря. Чоловік почав перевіряти кожного по черзі.
Черга дійшла до Єви. Вона застигла в шоку, коли Юрій витягнув із кишені її старої куртки зниклі сережки з діамантами. Дівчина ошелешено подивилася на подружжя і завмерла від нерозуміння.
— Я ж казала, що сережки у когось із них, — задоволено й самовпевнено промовила Алла, із неприхованою зневагою дивлячись у розгублені очі Єви.
— Як ви можете це пояснити? – строгим і суворим голосом запитав Юрій, обвівши потрясену домробітницю докірливим поглядом.
— Юрію Григоровичу, клянуся, я не брала сережок! – зі зламаним голосом вигукнула Єва, майже готова розплакатися. – Я в житті й ґудзика чужого не торкнулася!
— Ще й нахабна брехуха. Вкрала, то май сміливість у цьому зізнатися, — злісно сказала Алла, зневажливо фиркнувши. — Навіщо з нею розмовляти? Виганяй її негайно. Злодійок у нашому домі бути не повинно.
— Негайно покиньте цей будинок. Ви звільнені, — різко заявив Юрій. — Я подбаю про те, щоб вас більше жодна пристойна людина не взяла на роботу. А ще я звернуся до поліції.
Єва залишала будинок, де вона старанно працювала, із розбитим серцем. Їй було нестерпно боляче усвідомлювати, що з нею повелися так жорстоко й несправедливо. Дівчина ніколи не брала чужого і завжди задовольнялася тим, що мала. Вони з матір’ю жили скромно, але чесно.
Єва страшенно боялася, що Юрій справді звернеться до поліції, і їй доведеться відповідати за злочин, якого вона не скоювала. Дівчина була впевнена, що сережки їй підкинула дружина Юрія, яка, з незрозумілих причин, із самого початку її ненавиділа. Проте Єва не мала жодних доказів.
Тиждень вона провела у сльозах та відчаї, не уявляючи, як допомогти своїй мамі, яка слабшала просто на очах. Єва старанно приховувала свої почуття, кожного дня одягаючи маску байдужості, щоб мама не здогадалася про її біль.
Одного вечора, коли минув тиждень після неприємного інциденту, у двері їхньої квартири несподівано постукали. Єва завмерла від страху та здивування, побачивши на порозі Юрія. Її серце стиснулося і почало болісно щеміти. Вона була впевнена, що чоловік прийшов із недобрими намірами. Зробивши глибокий вдих, Єва зрозуміла, що ховатися у квартирі вічно вона не зможе.
— Добрий вечір, Єво, — тихим і серйозним голосом промовив Юрій, уважно дивлячись у втомлені очі дівчини. — Я хочу з тобою поговорити. Це дуже важливо. Можна мені зайти?
Єва розгублено кивнула, жестом показуючи, що готова вислухати колишнього господаря. Юрій мовчки пішов слідом за нею до маленької, але затишної вітальні.
— Єво, я хочу, щоб ти повернулася до нас на роботу, — раптом сказав Юрій, і дівчина здивовано завмерла, не знаючи, що відповісти.
Єва була впевнена, що Юрій прийшов до неї з погрозами, але він запропонував повернутися?! Дівчина не могла зрозуміти причину такої різкої зміни, тому, важко проковтнувши солоний клубок у горлі, спантеличено запитала:
— Ще недавно ви казали, що звернетеся до поліції й забезпечите мені страхітливу репутацію. Що ж могло змінитися за цей тиждень? Ви насміхаєтеся з мене?
— У мене немає ані бажання, ані настрою жартувати. Я говорю абсолютно серйозно. Я прийшов попросити тебе повернутися. Мене повністю влаштовує, як ти виконувала свої обов’язки. Я винен перед тобою. Я не мав права зопалу нападати на тебе. Спершу я мав розібратися й провести власне розслідування. Тепер я знаю, що ти не крала сережки моєї дружини.
— Мені дуже шкода, що вам знадобився час, аби це зрозуміти. Я ж казала, що ніколи в житті не торкалася чужого.
— Правда з’ясувалася завдяки моєму водієві. Сергій працює у мене понад п’ять років. Учора, коли він віз мене на роботу, у нас відбулася серйозна розмова. Він показав мені записи зі свого відеореєстратора. Якщо чесно, я був шокований, почувши те, чого ніяк не міг очікувати. Виявилося, що кілька днів після твого звільнення Сергій підвозив мою дружину до торговельного центру. Сидячи в машині, вона розмовляла телефоном зі своєю подругою. Відеореєстратор зафіксував цю розмову, яка потрясла не лише мого водія, а й мене самого.
Алла навмисне підкинула тобі свої сережки, бо хотіла позбутися тебе. Виявилося, що вона ревнувала мене до тебе. Алла вважала, що ти прийшла до нашого дому, щоб зайняти її місце. Мені давно не було так прикро, як у той момент, коли я слухав цей запис. Я дізнався багато нового не лише про тебе, але й про себе. Я зрозумів, що живу з людиною, яка любить не мене, а мої гроші, з людиною, здатною завдати болю, принизити й розтоптати слабшого.
Я не знаю, чому Алла вирішила, що ти становиш загрозу, але вона захотіла тебе позбутися, і їй це вдалося. Та будь упевнена, я цього так не залишу. Тепер я знаю, з ким збирався провести своє життя. І я з цим розберуся.
Я приїхав, щоб вибачитися перед тобою й попросити повернутися. Алла більше ніколи тебе не турбуватиме. З сьогоднішнього дня її в моєму домі не буде.
Шокована Єва розгублено дивилася на Юрія, не в змозі повірити в те, що щойно сталося. Від самого першого дня роботи в його будинку вона відчувала ненависть Алли та її відверту неприязнь. Єва була вражена тим, що Алла сприйняла її як суперницю і вирішила будь-що позбутися дівчини. Адже в Єви ніколи не виникало гріховних думок щодо її господаря. Вона щиро поважала Юрія та захоплювалася його людськими якостями, але ніколи не дивилася на нього як на чоловіка.
Єва з полегшенням видихнула й подумки подякувала небесам за те, що справедливість перемогла. Вона, звісно, погодилася повернутися до роботи, адже дівчині все ще потрібно було зібрати гроші на операцію для матері.
— Дякую, Юрію, що приїхали і розповіли правду. Для мене це було дуже важливо. Гаразд. Я погоджуюся знову приступити до своїх обов’язків. Сподіваюся, таке більше не повториться.
На обличчі Юрія з’явилася добра, задоволена посмішка. Раптом чоловік звернув увагу на фотографію, що висіла на стіні. Це був старий сімейний портрет. Юрій завмер. З фотографії щасливо посміхалися чоловік і жінка, які тримали на руках маленьких дітей. На колінах у молодої гарної жінки сиділа світловолоса однорічна дівчинка, а біля статного чоловіка – кучерявий хлопчик приблизно двох років.
Юрій уважно вдивлявся в портрет, приклавши долоні до скронь. У нього вдома, у старому сімейному альбомі, зберігалася половина такої ж фотографії. Чоловік часто розглядав альбом і довго вдумливо споглядав на відрізану частину, де був зображений його батько, який тримав на руках дворічного сина. Він ніколи не міг зрозуміти, чому фотографію вирішили розрізати на дві частини, і чиє обличчя було на іншій половині. Тепер він отримав відповіді на свої запитання.
— Звідки у вас ця фотографія? – потрясено запитав Юрій, спрямовуючи на Єву здивований погляд.
— Це фотографія моїх батьків, — розгублено відповіла дівчина. — А що з нею не так?
— Але ж на ній я бачу себе! — схвильовано промовив чоловік. — Ось мій батько, а це я. Але я не знаю, хто знаходиться поруч із моїм батьком і кого ця жінка тримає на руках.
— Не може бути! На цій фотографії мої батьки. Мама тримає мене, а тато — мого старшого брата. Ви щось плутаєте, Юрію. Мої батьки розлучилися, коли мені був лише рік. Після розлучення я залишилася з мамою, а брат — з батьком. Я зовсім не пам’ятаю тата, адже більше його не бачила. А про брата нічого не знаю. Мама довго не хотіла розповідати мені про тата та брата. Лише нещодавно вона наважилася поговорити про це і повісити цей портрет на стіну.
— Мій батько теж ніколи не розповідав мені про матір. Я навіть не знав, що у мене є молодша сестра. Коли мені було п’ять, батько одружився вдруге, але його нова дружина не прийняла мене. Вона постійно давала зрозуміти, що я зайвий у її домі. Після досягнення повноліття я пішов із дому й почав жити самостійно. У мене залишилася тільки половина цієї фотографії — як спогад про батька, який так і не зміг захистити мене від мачухи, — сумно промовив Юрій.
Єва й Юрій довго не могли прийти до тями від того, що несподівано дізналися таку правду. Вони зрозуміли, що є братом і сестрою. Їх здогадки підтвердила Ніна, яка народила обох із різницею в один рік. Жінка зі сльозами на очах благала сина пробачити її за те, що багато років тому дозволила чоловікові забрати його. Ніна гірко шкодувала, що свого часу погодилася з Миколою на поділ дітей після розлучення.
— Пробач мене, синочку, якщо зможеш, — прошепотіла вона тремтячим голосом. — Якби я могла повернути минуле, я б ніколи не погодилася вас розлучити. Я мріяла, щоб ви з Євою росли разом і любили одне одного. Це сама доля привела тебе до нас перед моєю смертю. Я так вдячна їй за те, що маю можливість поглянути тобі в очі, перш ніж піду з цього світу. Прошу тебе, сину, подбай про сестру. Не залишай її. Вона залишається одна в цьому світі. Я боюся, що її скривдять, що розіб’ють їй серце. Бережіть одне одного. Нехай вас обох береже Господь!
— Матусю, не кажи так, — благала Єва, гладячи плачучу жінку по руці. — Я не дозволю тобі померти. Я знайду гроші й врятую тебе. Усе буде добре.
Коли Ніна, прийнявши ліки, заснула, Єва розповіла Юрію про ситуацію, в якій опинилася їхня мати. Чоловік, не роздумуючи ні секунди, пообіцяв, що гроші не стануть перешкодою на шляху до її одужання. Того ж дня Юрій знайшов для матері найкращу приватну клініку, де жінці швидко провели операцію. Її стан стрімко покращився.
Юрій розлучився з дружиною і запропонував матері та сестрі переїхати до його великого, затишного будинку. Вони погодилися, мріючи про те, що нарешті їхня родина знову буде разом.
Єва не могла перестати думати про водія брата, завдяки якому її життя кардинально змінилося. Адже якби Юрій не дізнався правду про неї та не приїхав до її дому, вона б не знайшла брата, а Ніна не отримала б належного лікування та найголовніше – не повернула б сина, про якого мріяла стільки років.
Одного разу дівчина підійшла до Сергія та подякувала йому за те, що він показав запис із відеореєстратора Юрію. Чоловік зізнався Єві, що ніколи не вірив у її здатність на крадіжку і дуже засмутився, коли її несправедливо звільнили.
Єві щиро сподобався милий і трохи сором’язливий водій, який давно хотів із нею познайомитися, але не наважувався. З того дня вони почали спілкуватися ближче, і через пів року одружилися. Юрій влаштував для закоханих незабутнє, яскраве весілля і був щасливий бачити сестру в образі нареченої.
На весіллі Єви та Сергія була присутня її близька подруга, яка з першого погляду зачарувала Юрія. Через кілька місяців відбулося ще одне весілля, головними героями якого стали Юрій і найкраща подруга його сестри. Вони стали чоловіком і дружиною.
Юрій і Єва більше ніколи не втрачали зв’язок одне з одним. Вони цінували та берегли цю нерозривну нитку, яка їх міцно поєднала.
