— Що це таке? Тебе лише тиждень тому виписали з лікарні, а ти поводишся, як хвора. Невже так прагнеш співчуття? — з огидою глянув на дружину Юрій, зайшовши до кімнати.
— Мені робили операцію. Я ще не встигла відновитися. Мені не треба співчуття, просто дай трохи відпочити, — тихо відповіла Альона.
Чоловіка Альона боялася. Вона давно б покинула його, але Юрій постійно погрожував, обіцяв знайти її навіть під землею. Вона точно знала — це не були порожні слова. Щось маніакальне проявлялося в його поведінці ще після весілля. Півтора року шлюбу перетворилися на суцільний кошмар. Альона змушена була прогинатися під чоловікові вимоги, аби тільки його не розлютити.
— Яке ще відновлення? Не треба мені тут лапшу на вуха вішати! Досить лежати! Швидко вдягай сукню, туфлі на підборах, щоб усі тобою милувалися та заздрили мені. Без витівок, бо якщо я почну нервувати, ти знаєш, нічим добрим це не закінчиться, — його голос лунав грізно.
Альона проковтнула клубок сліз у горлі. Живіт ще болів, а самопочуття залишало бажати кращого. Лікарі відпустили її додому раніше, аби не залишати в лікарні на свята, проте наполегливо радили дотримуватись постільного режиму. Але вчора вона цілий день займалася пранням і приготуваннями, а сьогодні безперервно працювала на кухні. І тепер ще мала обслуговувати чоловікових гостей.
У квартирі було дуже шумно. Сусіди навряд чи скаржитимуться — все ж Новий рік, а от Альоні хотілося завити. Вона мріяла про те, як вдягнеться тепліше й піде гуляти засніженими вулицями, де під ліхтарями іскриться біле покривало. Але це було неможливо. Чоловік ніколи не кидав слів на вітер.
Зробивши макіяж, щоб приховати свій хворобливий вигляд, Альона вдягла вечірню сукню й туфлі на підборах, хоч і розуміла, що втриматися на ногах буде важко. Вона заколола хвилясте волосся і вийшла до вітальні.
Гості майже всі зібралися. Побачивши дружину, Юрій одразу ж покликав її до себе, посадив на коліна й почав вихвалятися, яка в нього гарна жінка. Він поводився надзвичайно лагідно, але його фальш була помітна неозброєним оком. Як і страх Альони. Утім, у очах п’яних гостей вони здавалися ідеальною парою.
— Альоно, піди на кухню, принеси закуски. І будь люб’язною до наших гостей, — з удаваною усмішкою сказав Юрій, але його погляд свідчив: вона засиділася.
Жінка миттю підвелася й пішла до кухні. Деякі друзі Юрія прийшли зі своїми дівчатами чи дружинами, але ніхто не запропонував допомогти. Всі розважалися, тоді як Альона навіть хвилини спокою собі дозволити не могла. Її нудило від втоми й сліз. У грудях боліло. Вона думала, скільки ще зможе терпіти це життя. Все частіше в голову приходила думка втекти — куди завгодно, хоч у забуте Богом село, тільки б ніколи його більше не бачити.
«Як я не помітила монстра одразу? Чому дозволила його брехливим словам зруйнувати моє життя?» — думала вона, повертаючись до вітальні з тарілками й охолодженими напоями.
Весела компанія, прикрашена ялинка в кутку… навіть гірлянду не увімкнули. Було лише десять вечора, а здавалося, що до опівночі ніхто не дотягне. Всі, мабуть, зустрічатимуть Новий рік під столом або біля унітазу. Це було не життя. Відраза душила її.
— Чого це ти тут розсілася? Швидко неси напої й більше не барися! — гаркнув Юрій, зайшовши на кухню, де Альона присіла на хвильку через нестерпний біль у ногах.
— Я просто…
— Ніяких «просто»! — Юра схопив Альону за зап’ясток так сильно, що вона ледь не скрикнула від болю. — Не змушуй мене застосовувати силу.
Альона затремтіла всім тілом. Вона поспішила виконати наказ чоловіка. Повернувшись на кухню з купою вже брудного посуду, жінка тихо схлипнула.
— Чому ти не підеш від нього? — почула вона приємний, оксамитовий голос.
Це був Влад, давній знайомий Юри. Не можна було сказати, що вони були найкращими друзями… Але Влад був єдиним у цій компанії, хто не викликав у Альони відрази. Він би й не прийшов на це свято, але брат вмовив його поїхати разом, щоб той міг повернути його додому. А залишатися самому не хотілося, тому Влад погодився.
— Я не розумію, про що ти говориш, — перелякано прошепотіла Альона, намагаючись уникати погляду чоловіка.
Якщо Юра дізнається, що вона комусь поскаржилася — їй точно не поздоровиться. Потрібно було зробити вигляд, що все гаразд, а потім думати, як втекти.
— Альоно… видно ж, що ця ідеальна картинка намальована. Ти ледь на ногах тримаєшся. А це… — Влад узяв її за руку і кивнув на синці, що вкривали зап’ясток. — Це він щойно зробив, так? Погано справляєшся з роллю хатньої робітниці? — останні слова Влад вимовив крізь зуби.
— Вибач… Не треба, прошу. Якщо він нас побачить… — Альона висмикнула руку і зробила крок назад. — Він буває дуже жорстоким. Якщо ти справді хочеш мені добра, просто зроби вигляд, що нічого не помітив. Добре?
— Зробити вигляд? Заплющити очі на цей жах? А якщо я можу допомогти тобі?
— Він мене з-під землі дістане. Влад, будь ласка, не втручайся.
— Тільки скажи — ти його любиш чи боїшся? — Альона схлипнула, широко розплющивши очі.
— Значить, боїшся… Якщо з’явиться шанс, ти готова піти від нього?
— Шансу не буде, але якби він з’явився, я б утекла, навіть не думаючи… куди завгодно. Влад, прошу, нехай ця розмова залишиться між нами. Якщо він дізнається…
— Альоно! — почулося грізне ревіння з кімнати.
— Мені треба йти. Знову комусь щось потрібно.
Альона поспішила повернутися. Колись вона любила Новий рік, але тепер ненавиділа це свято. Сама була винна в тому, що у її житті не буде новорічного дива. Проте єдине, чого їй зараз хотілося — зникнути, розчинитися в невідомості.
Повернувшись до кімнати з новою порцією напоїв і чистим посудом, Альона стиснулася під злим поглядом чоловіка.
— Юро, кажуть, ти любиш грати в карти? — пролунав упевнений голос Влада.
— Люблю. Я азартна людина. А що, хочеш спробувати долю? Програєш, як пити дати! — Юра засміявся.
— Я б ризикнув. Як тобі мій позашляховик? Готовий зробити ставку?
Очі Юри засяяли. У них з’явився блиск азарту, ніби він от-от почне пускати слину.
— І що ти хочеш натомість?
— А що ти можеш запропонувати? Рівноцінне, звісно.
Гул прокотився кімнатою. Гості заворушилися від виклику, який Влад кинув господарю квартири. Лише Альона перелякалася, бо розуміла, до чого все йде.
— Проси, що хочеш. Усі тут свідки — я не кидаю слів на вітер і легко розлучуся з будь-якою річчю.
— А якщо я попрошу не річ?..
— Та що завгодно! Ну ж бо, не тягни.
— Віддаси мені свою дружину? Вона ж у тебе розумниця й красуня! Хочу, щоб вона стала моєю. Назавжди…
— Віддам! — без вагань відповів Юрій, впевнений у своїй перемозі.
— А вона сама погодиться? Я ж бачу, у вас тут любов неземна…
— Куди їй подітися? Погодиться. Вона ще сама буде благати, щоб я забрав її з собою, щоб порадувати чоловіка. Тільки ось виграш тобі не світить, Владик. Я завжди перемагаю.
Альона нервово поглянула на Влада. Чи справді він готовий ризикувати своєю машиною через неї? А якщо він програє?
— Іди, збирай речі, — прошепотів Влад, проходячи повз жінку. — Та поспішай. Перші півгодини тут точно буде галас, а потім він охолоне.
Серце Альони каменем впало в п’яти. Подивившись на чоловіка, вона зрозуміла, що він захоплений майбутньою грою і навіть не звертає увагу на її присутність. Вона не знала, чи вийде у Влада, але тепер була сповнена рішучості: якщо не отримати свободу, то хоча б втекти кудись далеко, бо вона просто вичерпалася. Жити так більше не було сил. Якщо б тільки батьки підтримували її, але мати завжди говорила: «Б’є — значить любить, терпи і радій, що тобі чоловік дістався». Ніхто не хотів захистити її і прихистити в своєму домі. Батько одружився вдруге і не визнавав доньку, бо нова дружина була проти. Лише бабуся завжди була на її стороні, але її не стало рік тому. Тепер Альона залишалася зовсім одна, але це не означало, що треба опускати руки і припиняти боротьбу за своє життя.
Тремтячими руками Альона почала пакувати найнеобхідніше в валізу. Вона розуміла, що багато чого забрати не зможе, але це все можна буде нажити знову. Обов’язково з’явиться нове. Покачуючись від втоми, вона зняла високі підбори, швидко переодяглася в м’який в’язаний светр і теплі білі штани на хутрі.
З гостинної кімнати почулися свист і голоси, збуджені суперечками. Піднявся справжній галас.
— Готова? — заглянув у кімнату Влад. Альона лише кивнула. — Тоді йдемо, поки він свої горе заливає. Не треба слухати його обурення. До ранку він охолоне, зрозуміє, що наробив, але від свого слова відмовитися вже не зможе — це факт.
Альона хотіла вірити, що все буде так. Вона поспішила покинути квартиру чоловіка разом з Владом. Вийшовши на морозне повітря, жінка підставила обличчя під м’які сніжинки, що плавно осідали на землю, і відчула, як сльози покотилися з її очей.
— Будеш плакати — шкіра обвітриться. Давай чемодан, а сама в машину лізь. Красою насолодимося у мене в дворі.
— Ти хочеш, щоб я поїхала до тебе? — злякалася Альона.
— Так. Я ж тебе виграв, — сміявся Влад. — Та не бійся ти так. Я не буду тиснути. Знаю, що тобі більше нема куди йти. У мене кілька вільних кімнат в будинку. Батьки переїхали в інше місто. Вибирай будь-яку, відновлюйся, а після свят допоможу оформити розлучення.
— Ти впевнений, що Юра залишить мене в спокої?
— Залишить. Для нього «слово пацана» — це його життя. Я знав, чим його зачепити.
— А якби ти програв? — запитала Альона, сідаючи в машину Влада.
— Це було неможливо. Я вирішив, що виграю за будь-яку ціну, щоб позбавити тебе мук. Якщо б програв, довелося б попрощатися з машиною, але в неї коробка вже не працює, так що давно пора міняти… Не дивись на мене так. Я не картяр. Швидше, фокусник. Довгий час навчався, а потім навіть виступав. Просто це було моє хобі. Як бачиш, спритність рук виявилася корисною. І мені зовсім не соромно, що довелося застосувати хитрість.
Як тільки машина зупинилася у дворі будинку Влада, а молоді вийшли з салону, небо запалало яскравими вогняними спалахами.
— Трохи не встигли, щоб відкрити шампанське… З Новим роком, Альонко.
— З Новим роком, Влад… І дякую за допомогу. Сподіваюся, я зможу віддячити за твою доброту.
Альона дивилася на яскраві спалахи на небі й усміхалася, думаючи про те, що отримала свободу, про яку навіть не сміла мріяти.
Юрій був готовий рвати й метати наступного дня, коли зрозумів, що сталося, але… у своїй компанії він ніколи не порушував слова, а значить, мусив змиритися з поразкою і відпустити Альону. Він дав дружині розлучення, хоч і намагався натискати на її страхи та змусити повернутися до нього.
Альона допомагала Владу по дому, знайшла підробіток прямо з дому, адже зустрічатися з колишнім чоловіком на старій роботі їй не хотілося. Вони раніше працювали разом. Вона все ще не могла повірити, що з нею сталося справжнє чудо під Новий рік… але воно сталося. Воно освітило її життя через Влада, який не вимагав нічого взамін за допомогу, а, навпаки, знову і знову підставляв своє сильне плече.
Переїхати з дому Влада не вдалося, бо молоді люди зблизилися і вирішили одружитися. Наступний Новий рік вони святкували в іншому місті з батьками Влада.
— А от і добре, що я колись підсадив сина на фокуси, так? — запитав тесть, і всі дружно розсміялися.
