А знаєте, що він мені подарував? Мишу! Звичайну мишу!
— Це… що таке? — ледве вимовила я.
— Як що? — здивувався він. — Миша!
— Бачу, що миша! Навіщо приніс?
— Це подарунок! — сяяв він. — Африканська, до речі. Рідкісний вид!
— Ах, ну це змінює справу… — пробурмотіла я. — А чому вона така в’яла?
— Вік, — зітхнув він. — У зоомагазині безкоштовно віддали. Кажуть, удаву б скормили, якби не я!
— Зараз хтось сам подавиться цією «африканською» твариною! Ти зовсім з глузду з’їхав?!
А колись… Колись він був іншим — милим, уважним. Усе хороше залишилося за зачиненими дверима минулого, які замкнув наш шлюб. Тоді — квіти, парфуми… А тепер — гризуни! Що з ним сталося? Яка муха вкусила?
Ми орендуємо квартиру. Платимо навпіл. Він рахує кожну копійку, воду економить, наче ми в пустелі. Без мене, мабуть, сидів би при свічках, як Дракула у склепі. Одного разу знайшла його у дворі — сидить, читає газету.
— Чому додому не йдеш?
— Ліхтарик тут… безкоштовний, — пробурмотів він.
Наступний етап — грязьові ванни у калюжах? Нехай. Але вже без мене. Я ситий цим «щастям» по горло!
На кухні він як наглядач. Стоїть, стежить за кожною крупинкою.
— Стій-стій-стій! — кричить. — Досить! Забагато! Не з’їмо!
Якби не окріп у каструлі, крупу, мабуть, руками б вигрібав.
А пам’ятаю студентські застілля! Розкіш, як на ті часи: картопля з села, масло, кріп. Друзі приносили ковбасу, сир — справжній бенкет! А зараз? Чекаю, коли він почне гризти сиру картоплю — щоб економити електрику! Він не бере в борг і мені забороняє. А гості? Забули, що це таке.
— Хто їх вигадав?! — обурюється він. — Заборонити б! З’їдять усе дочиста — а нам що?
— Петре, ти скоро перейдеш на енергію Всесвіту. Навіщо тобі їжа?
Свята? Особлива пісня! У нього є календарик: усі дні народження родичів. За тиждень починається:
— За що?! Чому я повинен дарувати? Просто постаріли на рік!
Сидить, малює листівки — економія ж! «Увага важливіша за подарунки». Рисунки такі, що Хелловін відпочиває.
Квіти мені? Востаннє на весіллі. І ті… як та африканська миша — ледь живі. Напевно, зібрав біля хімзаводу. Від нього всього можна очікувати.
А квіти — це моя слабкість! І справа не в грошах. Просто він вважає їх «марними». Хоча… Якось застала його за поїданням пелюстки шипшини. Не сподобалося, видно. Шкода! Може, втягнувся б — і замість гречки купував троянди. Постояли б пару днів, а потім — у салат!
Його подарунки… Наче від дитини! Коли малюк дарує мушлі з пляжу — це розчулює. Але дорослий чоловік? Трогательно, звісно, але далеко на мушлях не заїдеш.
Мене ж за витрати дорікає. Мої гроші — а йому спокою немає! Всіх хоче під одну гребінку підстригти. Навіть рідну матір привчає до «економії». Попросила якось доглянути… Досі згадує з тремтінням: пакет гречки на тиждень — і «більше не проси»! Добре, я вчасно дізналася.
У магазин — тільки разом. Як прив’язаний! Навіть за одягом. Інші чоловіки тікають від шопінгу, як від чуми, — а я тепер сама його уникаю! З ним це тортури. Варто придивитися сукню:
— Навіщо вона тобі? Давай краще шкарпетки!
Точно! Тепер буду в шкарпетках красуватися. Тільки в них.
А продукти… Щочетверга світ-зранку їде на інший кінець міста. Торгується до нестями — продавці готові безкоштовно віддати, аби відчепився!
Чекаю, коли в супермаркетах почне торгуватися. А може, і милостиню проситиме? Чим не бізнес? Вкладень нуль, досвід не потрібен, освіта — тим більше. Стабільність і чистий прибуток!
Недавно друзі запросили нас на Новий рік — та сама університетська компанія, з якою ділили останню картоплину. Часто телефонували, але рідко зустрічалися. І тут — диво: усі вільні, ніхто не працює в нічну!
Цей Новий рік мав стати особливим. Перше січня зазвичай навіває сум — завжди чекаєш змін, а все по-старому. Але цього разу хотілося просто відпочити, розвіятися після метушливого грудня. Повеселитися не вдалося… Зате я дійсно стала іншою людиною.
Біди ніщо не віщувало. Та й яка це біда? Звільнення! Нарешті відкрилися очі — як я стільки років жила сліпо? А от для чоловіка… Для нього це стало крахом.
Як він умудрився втратити таку слухняну і терплячу дружину? Справжній талант, не інакше. Або ж проблема з головою.
Ми запізнилися через туфлі. Бачте, вони надто дорогі, надто блискучі!
— Ще заздрити почнуть, — бурчав він. — Подумають, що грошей кури не клюють. У гості напроситися захочуть…
Друзі зустріли нас привітно. Усі вже сиділи за столом. Я була на сьомому небі від щастя — стільки часу не бачилися! Туфлі забулися в ту ж мить. Усе було, як у тих новорічних журналах із дитинства, що тато купував…
Стіл — як на королівському бенкеті! Ми говорили, сміялися, ділилися новинами. Їх накопичилося за кілька місяців! Дивлячись на салати й закуски, згадували студентську бідність.
Усі веселилися. Окрім мого чоловіка. Сидів насуплений. Раптом нахилився й прошепотів:
— Цезар…
— Що «Цезар»? — перепитала я.
— Цезар…
Я почала сердитися:
— Та що з тобою?!
— Занадто багато… — прошипів він. — Навіщо такі витрати? Краще б нам віддали — на гречці можна два тижні прожити…
Я була шокована. Він перевершив самого себе — рахувати чужі гроші стало його майстерністю.
— А тарталетки… — продовжував він. — З ікрою! Уявляєш, скільки рису можна купити?!
На щастя, його підрахунки перервали — почали обмінюватися подарунками. Під ялинкою виросла гора пакунків — вища за саму красуню! Ми, як діти, по черзі витягали подарунки. Цілу годину сміялися, розглядали, дякували…
Чого там тільки не було! Краватки, парфуми… Усе підібрано з душею, кожному те, про що мріяв. А ось подарунок мого чоловіка… Він виявився невидимкою! Може, африканська миша? Чи, може, автомобіль? Хто знає…
Друзі помітили незручність:
— А ви завжди так? Без подарунків?
Я подарувала йому годинник, а він сховав його в кишеню, ніби в ломбард зібрався. А у відповідь — порожнеча.
— У мене дружина невибаглива! — гордо заявив він. — На свята шампуню вистачає.
Я згоряла від сорому. Знову новорічні сльози… На щастя, друзі підтримали. Коли пробили куранти, я зрозуміла: усе зміниться. Він навіть не вибачився. Ну й нехай тепер інших мишами одарює та рисинки рахує.
Друзі запрошували залишитися, але мене накрила втома. Завтра — нове життя, потрібні сили. Постелила йому на кухні — нехай сидить над гречкою, як Кощій! Замкнула двері, покрутилася в ліжку й заснула.
А вранці зібрала речі й оголосила: більше не дружина. Тут його ніби струмом ударило! Почав просити, благати. Без мене, бачте, не може…
Ще б пак! Тепер нехай спробує. Падав на коліна, а я — ні в яку. Досить! Настав час діяти. Занадто довго терпіла, але всьому є межа.
На сходах уже кричав услід, погрожував… А мені байдуже. Новий рік — нове життя! Навколо все біле, чисте. І я починаю з чистого аркуша.
Пожила трохи у батьків, потім орендувала своє житло. Справилася! Нарешті почала нормально харчуватися. Мама не натішиться — вона того скнару терпіти не могла. Тоді я її привітала одразу з двома святами.
Він потім дзвонив, звісно. Трубку я не брала — наче з темного лісу на світ вийшла. Здригаюся від спогадів про минуле життя.
Нехай тепер гризе ніжки стільців — калорій мало, зате економно. Смачного!
