— Йди. Ти мені більше не потрібна. Я одружуюся з Катею, адже у нас буде дитина, — сказав Євген, коли Анастасія повернулася додому раніше, ніж планувала. Її начальниця відпустила з роботи раніше, бо помітила, що Настя виглядає блідою і виснаженою.
Настя, думаючи лише про відпочинок, вдома виявила чужу жінку в обіймах свого чоловіка.
Слова Євгена стали справжнім ударом для неї. Їй стало погано, і вона втратила свідомість.
Опам’яталася Настя вже в лікарняній палаті.
— Донечко! — біля ліжка сиділа її мати, Валентина Петрівна, надзвичайно схвильована станом дочки. Євген навіть не поїхав із нею до лікарні. Він залишився з Катею, а речі Насті мовчки зібрав і виставив за двері.
Настя була приголомшена. Вона не могла зрозуміти, чому чоловік так із нею вчинив. Звістка про те, що у Євгена буде дитина, була для неї не лише шоком, але й натяком на те, що проблема була в ній. За кілька років шлюбу Настя так і не змогла завагітніти. А після розлучення їй доведеться жити з тавром самотньої розлученої жінки.
Настя заплакала, а мати намагалася її заспокоїти.
Наступного дня, під час планового обходу, до неї підійшов лікар і, усміхаючись, повідомив:
— Вітаю, Насте, у вас буде дитина.
Настя подумала, що це якийсь жарт, і почала сміятися, а потім раптово розплакалася.
— Знаю, новина несподівана, але вам слід заспокоїтися, — м’яко сказав лікар.
— Що ж мені тепер робити?
— Радіти.
— Чому радіти? Я думала, що не можу мати дітей, — відповіла вона, розгублена.
— Тим більше слід радіти.
— Але ця дитина нікому не потрібна!
— Дякую, лікарю, — втрутилася Валентина Петрівна. — Я з нею поговорю.
Після довгих умовлянь Настя вирішила залишити дитину. Однак, незважаючи на вмовляння матері, вона не стала повідомляти колишньому чоловікові, що він стане батьком. Настя вважала, що такий батько її дитині не потрібен.
Валентина Петрівна, яка давно мріяла стати бабусею, обіцяла допомагати, але її непокоїло, що скажуть люди.
— Не годиться самій ростити дитину, — часто повторювала вона. І, зрозумівши, що Настя не хоче миритися з Євгеном, вирішила знайти їй чоловіка. «Хоч би якого».
Валентина Петрівна працювала буфетницею на заводі й добре знала всіх навколо. Вона почала шукати для дочки достойного чоловіка.
Константина вона запримітила давно. Чоловік був розлучений, дітей не мав і працював зварювальником. Валентина вирішила, що він міг би стати гарним чоловіком для Насті. Тому, коли Костя зайшов за пиріжками, Валентина Петрівна простягнула йому домашні пиріжки й грошей не взяла.
— Пригощайся.
— Смачно! Це ви самі пекли? — здивувався Костя.
— Це моя донька, рукодільниця! — похвалила Валентина Петрівна, трохи прикрасивши правду, але задля щастя дочки на таке можна піти.
Костя їв пиріжки й слухав буфетницю, яка майстерно «приманювала» свою здобич. Через тиждень він сказав:
— Валентино Петрівно, я заочно закоханий у вашу доньку! За такі пиріжки можна й одружитися.
— А чого ж заочно любити? Приходь у гості, познайомишся особисто.
Константин прийшов того ж вечора. Настя одягнула гарну сукню, уклала волосся… і розчарувалася в женихові. Він був абсолютно не в її смаку.
А от Костя був задоволений. Він почав приходити на обід до Насті додому і був готовий переїхати до привітної тещі зі своїми речами на постійно.
— Не верти носом! Бережи його, поки гарячий! — наполягала мати. — Він на тобі хоч завтра одружиться.
— Але він мені зовсім не подобається… — протестувала Настя.
— Живіт виросте, нікому ти не будеш потрібна! А зараз є шанс все вирішити так, що він ні про що не здогадається! А головне — ми збережемо свою репутацію! — сказала мати, емоційно схопивши її за плечі. Валентина Петрівна розуміла, що її дочка скоро стане для неї обузою, а Константин може вирішити всі їхні проблеми.
У нього ще не було власного житла, але він заробляв на життя, та й чоловіком був справжнім. Костя умів забити цвях і виконати будь-яку домашню роботу, хоча і не робив цього з особливим ентузіазмом.
Настя поміркувала, сумувала, але довелося ризикнути. Оскільки черги з женихів не спостерігалося, вона дозволила Кості за нею доглядати.
План Валентини Петрівни спрацював. Коли в Анастасії почав рости живіт, Костя був упевнений, що дитина від нього.
— Одружимося завтра! — поставив він їй ультиматум. Насті знову довелося погодитися.
Вони почали жити разом. Валентина Петрівна буквально обожнювала зятя, а Анастасія почала відчувати себе нещасною. Він не дозволяв навіть слова проти себе сказати. Костя відразу починав сваритися.
Він заборонив Насті працювати, не дозволяв виходити з дому, ревнував її до всього, що вона робила. У їхній квартирі постійно стояв крик і лайка, тому що Константин вважав себе справжнім господарем.
Дві жінки у своєму ж будинку перетворилися на прислугу його Величності.
Через стрес Настя народила раніше терміну. Константин подивився на дитину… і відразу не полюбив її, адже вона була не схожа на нього. Але у нього не вистачило розуму зробити тест ДНК.
Він почав поводитися ще гірше, зрозумівши, що його ніхто не виганяє. Константин зовсім не допомагав Насті в догляді за донькою і з кожним роком все більше перетворювався з чоловіка в обузу.
Привикнувши до того, що теща обслуговує його на кожному кроці, Костя став зовсім нахабним. Він не хотів працювати, не бажав допомагати по дому… йому подобалося командувати і отримувати задоволення, змушуючи жінок у родині стикатися лобами. Валентина Петрівна завжди була на стороні зятя. Вона була вдячна йому за те, що він одружився на її дочці, а Настя в серці ненавиділа Константина.
— Я більше не можу! Треба йому все сказати, може, хоч так від нього вдасться позбутися!
— говорила вона матері. Але та не слухала її.
— Радій, Анастасіє! І не гніви Бога! Тобі пощастило, що Костя тебе взяв… браковану. Не смій йому нічого говорити! Це буде великий сором!
Настя плакала в подушку і терпіти. А Костя, нічого не роблячи, почав зловживати алкоголем. Настя влаштувалася на роботу, але через відсутність досвіду її взяли лише прибиральницею на завод. Вона пішла мити підлогу, щоб утримувати сім’ю, бо пенсії Валентини Петрівни було замало.
Як би все закінчилося, невідомо. Але одного разу позиція Валентини Петрівни стосовно зятя різко змінилася.
Жінка повернулася додому з внучкою пізніше звичайного, і Константин буквально накинувся на неї, розмахуючи руками.
Він щось кричав, вичитував їй і навіть підняв руку…
Валентина Петрівна ледь не втекла, радіючи, що внучка не постраждала. Коли Настя повернулася додому, вона побачила свою матір, що сидить на лавці, і перелякану доньку. На її обличчі були сльози.
— Що трапилося?!
— Костя… — Валентина Петрівна розвела руками. Зять не тільки замкнувся у їхній квартирі, а й викинув її речі з вікна. Це був справжній удар для «люблячої» тещі.
Анастасія з матір’ю та маленькою дитиною сиділи на лавці перед будинком і не знали, що робити. Вони опинилися на вулиці, «виселені» з власної квартири!
— Як же соромно! — весь час нарікала Валентина Петрівна, сподіваючись, що сусіди не почули їх розмови. — І що скажуть люди?!
— Мамо! Ти думаєш не про те!
— Як це?!
— Мені все одно! Плювати! Це моє життя, а не чуже! А ти постійно переживаєш за вигадану репутацію! — не витримала Настя.
— Але я ж для тебе старалась! Ти ж не думаєш… — перелякалась Валентина.
— Гнати його… поганою метлою! — закінчила за неї Анастасія.
Вона стиснула зуби й рішуче пішла додому. Константин не відповідав на дзвінки, замкнувшись зсередини і не пускаючи господарів. Тому довелося вскривати замок. На щастя, аварійна бригада приїхала швидко. А дільничний, якого викликала Настя, оформив заяву за словами Валентини Петрівни, і сонного Константина забрали в відділок.
На ранок Анастасія виставила речі чоловіка за двері.
Цього разу вона не боялася самотності і не думала про те, що скажуть сусіди.
— Як тепер жити? — плакала Валентина Петрівна.
— Все буде добре, мама. Все обійдеться! — твердо сказала Настя, даючи зрозуміти, що впорається сама.
Так і сталося, Настя справилася. А Костя ще довго просився назад, але Валентина Петрівна цього разу послухала доньку. Вона розчарувалася в зяті й більше не пускала його до себе, помінявши замок і пригрозивши аліментами. На цьому їхнє спілкування завершилося.
— Настя, може, все ж подати на аліменти? — тихо запитала Валентина Петрівна.
— Ні, обійдемося, — коротко відповіла Настя. Вона більше не хотіла зв’язуватися з ненадійними чоловіками. Ліпше сама.
