Дитину їй підмінили, Маша це знала. Вона говорила про це лікарям, розповідала Герману, але ніхто її не слухав. Герман взагалі ніколи її не слухав, з самого початку їхніх стосунків було явне нерівноправ’я.
Він був старший за неї на сім років, приїхав у їхнє провінційне містечко, щоб оглянути квартиру, успадковану від двоюрідної бабусі, заповнену порцеляновими статуетками та кришталевими вазами. Він одразу зачарував усіх круглими окулярами в стилі Гаррі Поттера та усмішкою Тома Гарді.
Його сірі уважні очі зупинилися на Маші, яка відчайдушно мчала на тоді ще непопулярному самокаті — не електричному, як зараз модно, а звичайному, де потрібно відштовхуватися ногою, щоб проїхати певну відстань по місцями гладкому, а місцями не дуже, асфальту. Маша мала добрий поштовх, недарма в школі займалася стрибками в довжину, і їхала красиво, з вітерцем. Її довге, пофарбоване в блонд волосся розвівалося на вітрі, а Герман, дивлячись на цю досконалість, ледь не скрутив собі шию.
Розібравшись зі спадщиною, він поїхав до Москви, забравши з собою Машу. Герман був дуже турботливим, одразу відправив її до лікарів.
- Ти виглядаєш такою здоровою, — сказав він. — Прямо як я і мріяв. Але краще все ж перевіритися. Ти знаєш, я хочу багато дітей, так і бачу трьох білявих янголят. Добре, що у тебе світле волосся, мені якраз такі й потрібні.
Маша не стала говорити, що її волосся пофарбоване, і тепер фарбувала його частіше та в перукарні, віддаючи великі гроші за те, щоб момент перетворення темних коренів у золотисту блондинку проходив якнайнепомітніше.
Обстеження показали, що Маша абсолютно здорова, і Герман приступив до планування дітей. Він склав графік овуляцій Маші, вибрав найбільш підходящий місяць для народження дитини (квітень) і в липні взявся до справи.
- Чому у нас не виходить дитина? — питав він. — Ти ж абсолютно здорова!
Одного разу Маша спробувала натякнути, що справа може бути не в ній, а в ньому, але Герман не міг допустити, що в його королівстві щось не так.
Здався він через рік і пішов до лікарів. Виявилося, що йому потрібна операція та тривале лікування. Герман впав у хандру, Маша його рятувала. Він не міг прийняти, що діагноз лікарів правильний, і все намагався показати Машу ще одному світилу в надії на те, що той знайде в ній якийсь недолік. Усе це вимагало значних фінансових вливань, і Маша влаштувалася на другу роботу. Від недосипання у неї часто боліла голова, і Герман зрадів, що він не один такий дефектний.
Їздити до Маші на батьківщину Герман відмовлявся: його втомлювало провінційне містечко та непоказні люди, які його населяли. Маша їздила одна, купуючи квиток у плацкартний вагон, із задоволенням дивилася на дерева, що миготіли за вікном, їла курку-гриль, заборонену у них вдома, і почувалася абсолютно щасливою.
Одного разу вона повернулася раніше часу: річ у тім, що вранці її знудило від улюбленої маминої яєчні. І Маша з подивом побачила на тесті, який зробила просто так, для очищення совісті, дві смужки. Вона поспішно купила інший квиток і, не попередивши Германа, поїхала до Москви.
«От йому буде сюрприз!» — раділа вона.
Сюрприз чекав на неї: у передпокої стояли рожеві жіночі черевички, а на кухні з її улюбленої пузатої кружки з дельфінами пила каву, тримаючи кружку страхітливого вигляду червоними нігтями, невідома дівчина. У дівчини було довге чорне волосся, що прикривало груди, а більше на ній нічого й не було.
- А де Герман? — розгублено запитала Маша.
- Він пішов до магазину. За шампанським, — відповіла дівчина. — А ви хто? Домробітниця?
Епізод із голою чорноволосою дівчиною Герман зам’яв: пояснив, що це сестра його друга, не зовсім здорова в ментальному плані дівчина, за якою друг попросив приглянути на час своєї відсутності. І ходив він не за шампанським, а за мікстурою, щоб зняти черговий напад, що полягав у нетерпимості до одягу на тілі. Маша вирішила повірити Герману, хоча його портфель підозріло округлився, немов мікстура від хвороби мала форму пляшки шампанського. Але в животі у Маші вже зростав малюк, а в батьківській квартирі жив брат із двома дітьми та дружиною, яка зловживала алкоголем. Повертатися туди вона не мала жодного бажання.
Вагітність нагадувала справжній марафон із перешкодами. Герман, радіючи, що в його королівстві з’явився новий воїн, склав чіткий план, якому Маша мала слідувати, щоб народити здорового спадкоємця. Тепер їй доводилося вставати на годину раніше, щоб перед роботою виконати спеціальну гімнастику та приготувати корисний сніданок. Між першою та другою роботою потрібно було гуляти, адже дитині необхідне свіже повітря, а поки він сам ще не може дихати, за нього повинна дихати мати. До моменту пологів Маша настільки виснажилася, що навіть забувала ходити в перукарню, щоб підфарбовувати коріння.
- Що з твоїм волоссям? – здивувався Герман.
- Не знаю. Можливо, через вагітність.
- Може бути. Сподіваюся, це не позначиться на дитині.
Хлопчик народився зовсім лисим, тож Герман не зміг викрити Машин обман щодо кольору її волосся. Назвали його Васею, хоча для Маші це ім’я звучало дивно. До дитини вона не відчувала нічого, окрім жалю: він був крихітний і постійно плакав, немов йому зовсім не подобався цей світ. Герман тим часом розробив новий план, цього разу для догляду за сином, і Маша мала йому слідувати. Вона майже не спала, а від гречки та сухарів, які Герман вважав єдиною безпечною їжею, щоб уникнути алергії у дитини, її голова йшла обертом. У скронях постійно ломило, а іноді вона навіть чула дивний гул, ніби в потилиці здіймався літак.
Герман був щасливий, проводячи цілі дні на роботі, а вечорами із задоволенням няньчився з сином. Він квапив Машу скоріше народжувати другу дитину, поки його королівство ще могло поповнюватися воїнами. Він не розумів, чому вона проти, адже їй більше не доводилося працювати на двох роботах, а весь день вона, по суті, відпочивала.
Це й справді було так. Маша і сама не розуміла, що з нею відбувається. Так, Вася був непростою дитиною, але вона не мала втомлюватися настільки, як колись від двох робіт. Їй весь час хотілося плакати, фарбувати волосся вона вже не намагалася, а довге чорне волосся на піджаках Германа її більше не хвилювало. Саме тому вона не одразу помітила, як звичайна застуда Васі перетворилася на нестерпний кашель. Їх поклали до лікарні, а потім хлопчика і зовсім перевели в реанімацію. Маша повернулася додому, у тиху квартиру, в якій не лунав дитячий плач. Їй було так добре, що її охопив нестерпний сором.
Коли Васю виписали з реанімації, Маша зрозуміла, що це не її дитина. Перед нею був зовсім інший хлопчик: пухкенький, з золотистими кучерями. Як він міг так змінитися всього за три тижні? Вона ходила за лікарями, плакала, благала повернути їй її Васеньку, а цього чужого малюка забрати. Відповіддю було викликання психолога, який запевнив її, що це післяпологова депресія. І що їй слід відвідувати фахівця, в цьому немає нічого соромного. Маша слухала, кивала, але в душі була впевнена, що всі вони змовилися і приховують від неї правду.
Коли приїхала її мама, у квартирі панував безлад, сама Маша виглядала виснаженою, а дитина була повністю занедбана. Герман розводив руками, він не знав, що робити. Теща швидко взяла все у свої руки: доглядала за онуком, готувала зятю борщі й котлети, а дочку залишила в спокої, дозволяючи їй годинами лежати в ліжку і дивитися в стелю. До лікаря Маша йти відмовлялася, на сина навіть не дивилася. Герман годував її з ложки супом і запитував, про що вона мріє. Але Маша сама не знала.
Тоді Герман несподівано приніс їй полотно і фарби. Він зізнався, що сам колись мріяв малювати і що це його заспокоювало. Можливо, це допоможе і їй.
Спочатку вона малювала лише чорні та сірі абстракції, додаючи червоного для більшого ефекту. Мати хитала головою, Герман хвалив. Згодом у її картинах почали з’являтися інші відтінки, а розмиті плями ставали впізнаваними образами: бузковий кущ біля батьківського дому, синя стрічка річки, а через неї міст. Часом на полотнах виникали люди: мама, батько, брат, навіть Герман. Але зниклого Васю вона не малювала.
- Дитині вже рік, треба поголити налисо, – запропонувала мама.
Германові було шкода золотавих кучерів сина, адже він завжди мріяв саме про такі. Але теща його не слухала, придбала машинку й, поки хлопчик їв пюре з броколі, кількома впевненими рухами збривала його волосся.
Вночі Маша прокинулася від того, що дитина плакала. Малюк давно спав у кімнаті з бабусею, і та зазвичай одразу схоплювалася й заколисувала його. Але цього разу хлопчик плакав і плакав, і Маша вирішила встати й перевірити, що з мамою.
Мати спала. Хлопчик крутився в ліжечку, захлинаючись від образи. Маша взяла його на руки. Від нього пахло присипкою та молоком — цей запах снився їй ночами. Вона уважно вдивилася в обличчя хлопчика і подумала: а, може, це таки її Вася? А якщо й ні, то чому б не зробити його своїм?
Маша забрала хлопчика до себе, розвела в пляшечці суміш і нагодувала його. Вона й не помітила, як заснула, обережно притискаючи малюка до грудей.
Вранці щасливий Герман заявив, що її малювання її зцілило, і пора зайнятися другою дитиною, поки в його королівстві залишилися воїни. Теща наказала йому не поспішати й залишилася ще на місяць. Золотаве волосся знову почало пробиватися на голівці хлопчика, і хоча ні в Маші, ні в її чоловіка таких кучерів не було, вона більше не думала про підміну. А коли мати повернулася додому, Маша сама сказала, що непогано було б мати ще й дівчинку. Але тільки за однієї умови: жодних правил, розкладів і режимів. А ще Герман має допомагати їй із дітьми, адже це й його діти теж. І щоб більше жодної чорної волосини на його піджаку.
Герман притиснув її до грудей і сказав:
- Дурненька, вже давно жодного волосся немає. Ти ж знаєш, я люблю тільки тебе…
І Маша йому повірила.
