— Чули про Поліну? Дітей покинула, чоловіка залишила, з роботи звільнилася й поїхала! Куди? А хто його знає! Телефон вимкнений, сторінки в соцмережах зникли! Чого їй не вистачало? Напевно, коханця знайшла та втекла до нього!
— У мене все добре, — відповідала на всі питання Поліна, уникаючи погляду.
— Точно?
— Точно!
Можна було й не питати. У Поліни завжди все було чудово, прекрасно, навіть краще, ніж у всіх. Темні кола під очима? Дрібниця, у багатьох вони є! Чоботи, які відзначили свій другий ювілей ще кілька років тому? Улюблені та якісні, а не тому, що ви подумали! Додому з роботи пішки? Гроші на автобус є, але ходити корисно, не знали? Тепер знайте!
З часом від Поліни всі відстали. Раз у людини все добре, то чого лізти в душу? Що, приходити без запрошення та шукати, що в неї не так?
На тлі цього уявного благополуччя новина прозвучала, як грім серед ясного неба:
— Чули про Поліну? Дітей залишила, чоловіка покинула, з роботи пішла й зникла! Куди? А хто його знає! Телефон не відповідає, соцмережі видалені! Кажуть, чоловіка її навіть поліція затримувала! А Поліна оголосилася, підтвердила, що жива-здорова, й знову зникла, навіть дітей не побачила!
Поліну засудили всі. Знайомі, далекі родичі та кожен перехожий:
— Жила, як у раю! Чого їй бракувало? Напевно, залицяльника знайшла та втекла до нього! Чоловік їй дім звів, на курорти возив! Розпещена!
«Чоловік їй дім звів, на курорти возив!» – і не посперечаєшся. Хіба що дещо уточнити можна.
Дім.
У будинку, який збудував чоловік, мешкали не лише він, Поліна й двоє їхніх дітей, а й уся його рідня. Конкретніше: мама, дідусь із бабусею та молодша сестра разом зі своїм зоопарком – двома собаками та трьома котами. Свої квартири ці «гості» здали в оренду, насолоджуючись гостинністю сина та його дружини. А щоб Поліна в разі розлучення не змогла претендувати на дім, його записали на матір чоловіка.
Побут.
Сніданки, обіди й вечері для всієї цієї компанії готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому готувала кілька варіантів страв: дідусь із бабусею не могли їсти тверду їжу, а 24-річна сестра чоловіка не вживала м’яса, риби й яєць. Ще Поліна варила кашу для собак.
Город – окрема історія. Маленька ділянка землі, де Поліна хотіла вирощувати квіти, була перетворена старшими родичами на грядки. Але доглядати за ними мала господиня будинку. Курей і свиней, яких планували завести («свої яйця й м’ясо!»), не завели завдяки вегетаріанці:
— Ні! Ви з глузду з’їхали! Я ще терплю, що ви це їсте, але бачити живих тварин, яких ви потім вб’єте, я не бажаю!
Робота.
Поліна працювала комірником на продуктовій базі, проводячи весь день на ногах. Додому вона також мала ходити пішки: зарплатною карткою розпоряджався чоловік, контролюючи всі витрати. І 40 гривень на день на проїзд він вважав зайвою розкішшю – «всього 4 кілометри в один бік!» Полюбляв казати: «Діди колись по 15 км до школи ходили, й нічого!»
Діти.
Гордість кожної матері. Але не в Поліни. Її діти швидко перейняли стиль спілкування родичів і зверталися до матері просто: «Ей, ти!» Їй навіть заборонили відвідувати батьківські збори:
— Мамо, досить нас ганьбити!
Але Поліна все одно ходила – після фрази чоловіка: «Це не чоловіча справа!»
Відпочинок.
Так, були поїздки на південь. І нескладно здогадатися, в якій ролі їздила туди Поліна. Догляд за бабусею й дідусем чоловіка повністю ліг на її плечі. Два тижні на морі, але навіть ноги у воду не занурити жодного разу? Саме так виглядав її «відпочинок».
Минуло два роки з моменту від’їзду (втечі?) Поліни. За рік їй виповниться 40. Зараз вона працює віддалено, орендує маленький будиночок біля моря та справно платить аліменти на дітей. Ще кілька років – і вона буде остаточно вільною.
Свою першу за багато років сукню Поліна купувала з муками сумління: «Може, краще зайві гроші дітям відправити?» Але крихта несподівано прокинувшегося егоїзму перемогла – до сукні додалися босоніжки.
— Знаєте, мені майже сорок. І тільки зараз я почала жити. Коли саме перетворилася на «тьотку» — не помітила. Але чудово пам’ятаю день, коли з цієї «тьотки» знову стала жінкою. Жінкою, у якої попереду ціле життя: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса, з невеликою сумкою, документами та 20 000 гривень, потайки взятими у колишнього чоловіка.
Я ні про що не шкодую. Хіба що про одне — що не зробила цього раніше. Життя у мене одне, і я зрозуміла, що не хочу присвятити його тому, щоб догоджати іншим людям. — говорить Поліна.
