Заможня свекруха підкупила водія весільного кортежу
Весільний кортеж стрімко мчав вулицями міста, водій вмикав веселу музику та постійно сигналив. Наречена була вся в передчутті, раз у раз поправляла фату та тримала у руках весільний букет. Вона виглядала чарівно: легкий макіяж, світле волосся акуратно вкладене в елегантну зачіску, а фата надавала її вигляду особливого шарму. На її обличчі сяяла щаслива усмішка.
Світине серце готове було вистрибнути з грудей. Вона ледве вірила, що зовсім скоро стане дружиною найкращого чоловіка на світі – свого Льоші. І нехай його батьки були проти, нехай усі навколо не вірили у їхнє кохання, нехай пліткували, що вона «підчепила багатенького хлопця» заради комфортного життя у столиці. Їй було байдуже до пересудів. Люди просто заздрять. Такого щирого кохання, як у них із Льошею, не буває!
Кортеж промчав повз центральний РАЦС і несподівано вирушив за межі міста. Світлана почала непокоїтися та звернулася до водія:
— Вибачте, але що відбувається? Куди ви мене везете? Розпис же призначено на дванадцяту, Льоша мене там чекає! Розвертайтеся негайно! Якщо це жарт, то зовсім невдалий!
Водій загадково відповів:
— Це сюрприз. Розслабтеся, дорога ще довга. Краще насолоджуйтесь музикою.
Світлана занервувала, почала смикати ручки дверей, але ті були заблоковані. Вона благала зупинити машину, але все було марно. Водій мчав нерівною дорогою, уникаючи зустрічатися з її поглядом у дзеркалі. Дівчина почала плакати, а чоловікові й самому було незручно, але він не міг діяти інакше…
Через годину автомобіль зупинився в якійсь глухомані. Водій вимкнув музику і сухо сказав:
— Виходьте. Ми на місці.
Світлана ошелешено озирнулася. Навколо – край покинутої сільської місцевості, майже на болоті, стояла стара напівзруйнована хатина. Усюди валялися пеньки та корчі, а ворони зловісно каркали. Її охопив страх:
— Ви що, божевільний? Навіщо ви мене сюди привезли? Я зараз же зателефоную Льоші, він вас живцем здере! Ви зірвали нашу весілля! Везіть мене назад!
Парубок не витримав і вибухнув:
— Не кричіть на мене. Це ваша майбутня свекруха, Галина Василівна, наказала вас сюди привезти та залишити. З неї й запитуйте! Та й ваш наречений усе чув і навіть не заперечував. Такі справи.
Світлана почала ридати й повторювати:
— Ні, це неправда! Цього не може бути! Льоша б так не вчинив! Він мене кохає!
Вона лихоманково набирала номер нареченого та свекрухи, але даремно – вони обидва заблокували її. У цей момент водієві прийшло повідомлення. Він мовчки простягнув телефон Світлані:
— Ось, читайте, якщо не вірите. Я працюю на Галину Василівну й не можу їй суперечити – вмить з роботи вижене.
Дівчина прочитала жахливий текст:
«Жабу вже відвіз на болото, де їй і місце? Поспішай назад. Є ще робота.»
Світлана відчула, як земля йде з-під ніг…
Усе це було зовсім не дурним розіграшем, а жахливою правдою. Мати Льоші вирішила познущатися з неї, провчити, показати, що бідній дівчині немає місця у їхній родині. Вона хотіла, щоб Світлана повернулася у свою глушину, звідки приїхала. Невже Льоша все знав? І нічого не зробив, щоб захистити Світлану від такого приниження?
Дівчина вийшла з автомобіля, сльози застилали їй очі, вона стояла, згорнувшись у клубочок, не знаючи, що їй робити далі.
Водій, бачачи її стан, зглянувся:
— Не бійся. Побудь тут, а я скоро повернуся. Спершу маю відзвітувати Галині Василівні. Пробач, я тут ні до чого. Але, знаєш, може, це й на краще? Все одно господиня б не дала тобі жити спокійно. На, візьми піджак, щоб не замерзнути. Я скоро…
Машина поїхала, залишивши Світлану саму серед глухої місцевості. Дівчина зірвала з себе фату, сіла на пеньок і почала гірко плакати. У її голові не вкладалося те, що сталося. Як могла людина, яка ще вчора клялася їй у любові, так зрадити?
Вона ж готувала для нього сюрприз на весіллі! Планувала сказати, що вагітна. Уявляла, як Льоша радіє, підхоплює її на руки, кружляє та цілує. А тепер що? Як їй тепер самій піднімати дитину? На що вона житиме?
Світлана перебирала у пам’яті всі моменти їхніх стосунків, але не могла зрозуміти, коли саме Льоша вирішив так із нею вчинити.
Світлана виросла у селі. Її батько був трактористом, мати працювала на пошті. Сім’я тримала господарство, доглядала город – усе, як у всіх. На перший погляд, їхня родина вважалася зразковою. Рідкісне явище в селі – чоловік у домі не п’є. Усі працювали, як бджілки, двір завжди був доглянутим. Односельці заздрили її матері, Євдокії, мовляв, як їй пощастило з чоловіком. Але мало хто знав, що відбувалося за зачиненими дверима.
Глава сім’ї, Борис, був не просто суворим – його характер вирізнявся жорсткістю. Усі в домі ходили навшпиньки, ніхто не смів йому перечити. Варто було матері присісти хоча б на хвилинку відпочити, як батько одразу повчав:
— А чого це ти сидиш? Іди, перевір опару, нагодуй телят. Роботи повно, а ти тут, як пані, розсілася!
Мати одразу вставала та мовчки йшла працювати. Те саме стосувалося і Світлани. Читати книжки, витрачати час на клуб чи дискотеки вважалося справжнім непотребством. Навіть оцінки в школі батько контролював сам і невдоволено бурчав, якщо бачив погані. Про ласку годі було й говорити – тато був дуже суворим. Ніколи не обійме, не приголубить. Постійно повторював Світлані:
— Ось школу закінчиш, і будемо тебе сватати за Кольку. Я вже з його батьками все обговорив. У них на фермі й працюватимеш. Коля – хлопець добрий, господарський, не ледар. Так що можеш радіти, я вже твою долю вирішив.
Світлана намагалася сперечатися:
— Таточку, я ж хочу вчитися! А Коля мені зовсім не подобається. Він рудий і нахабний. Я хочу до міста, здобути освіту, працювати там.
Батько розлютився і гримнув кулаком по столу:
— Це що ж виходить, ти вирішила батькові перечити? І що це ти собі надумала? Хто тебе в місті чекатиме? Це все мати тебе розбалувала своїми книжками. Розмова закінчена! Я вже все вирішив. Ще раз почую про твоє місто – замкну тебе, щоб гарненько подумала. Жіноча доля – дім вести та дітей народжувати. Зрозуміла?
Світлана плакала, благала маму заступитися за неї, але та лише хитала головою:
— Що ти, доню? Ти ж знаєш, який у батька крутий характер. Він і слухати мене не стане. Але не засмучуйся, тато ж тобі тільки добра хоче. Може, воно й до кращого? Справимо весілля, житимеш із Колею в мирі й злагоді…
Але Світлана була впертою і твердо вирішила, що втече й поїде до міста, щоб самостійно пробитися! Їй здавалося жахливим виходити заміж за нелюбого та прожити життя, як її батьки. І вона таки зробила це. Працювала на фермі, накопичила трохи грошей на дорогу, зібрала сумку. Але її побачив батько. Він кричав, намагався замкнути її вдома, але Світлана вирвалася й побігла. Тоді тато сердито закричав:
— Ах, так? Ну й котися! Але знай: принців там немає. Прийдеш із дитиною на руках – додому ніколи не пущу! Дурна ти, дочко, ще пошкодуєш!
Так Світлана й опинилася в столиці. Прямо з вокзалу пішла до училища – з дитинства мріяла стати швачкою. Вступила без проблем, їй дали кімнату в гуртожитку. Було важко, але сусідки по кімнаті виручали й ділилися всім. На батьків Світлана дуже ображалася. До інших студентів приїжджали родичі, привозили передачі, підтримували. А до неї – ніколи. Батько відмовився спілкуватися з нею, принципово стояв на своєму. Мама кілька разів через знайомих передавала посилки, але приїхати сама не могла – тато заборонив.
Після закінчення навчання Світлана влаштувалася працювати в невелике ательє й зняла скромну квартиру на околиці міста. Вечорами вона читала жіночі романи про кохання та мріяла знайти свого принца. Уміння добре шити дуже допомагало: не маючи грошей на гарні вбрання, вона шила їх сама. Завдяки цьому завжди виглядала модно й привабливо.
З Льошею вони познайомилися випадково, як у кіно. Він стояв перед нею в черзі на касі в супермаркеті та випадково впустив гаманець. Світлана підняла його й кинулася наздоганяти хлопця. Льоша вже сідав у машину, коли вона простягнула йому знахідку:
— Фух, ледь наздогнала. Ви загубили гаманець, ось, візьміть.
Парубок здивувався й почав дякувати:
— Ну треба ж, і справді. Дякую вам величезне! Не кожен так вчинив би… Я приємно здивований. Мене звати Олексій. А вас? Може, перейдемо на «ти»?
Так і познайомилися. Льоша запропонував випити кави, пригостив її тістечками. Вони розговорилися. Виявилося, що у його батьків власне туристичне агентство, а він багато подорожував за кордон. Льоша із захопленням розповідав про свої поїздки, а Світлана слухала, затамувавши подих. Вона закохалася з першого погляду. Він був схожий на принца з її мрій – упевнений у собі, усміхнений і мужній.
Їхні стосунки розвивалися стрімко. Льоша водив Світлану в музеї, на виставки, в кіно. Відкривав для неї зовсім іншу столицю. Терпляче навчав етикету, і вона, як губка, усе засвоювала. Їхні почуття були взаємними. Світлана це знала. Але все змінилося, коли про їхні стосунки дізналися батьки Льоші.
Галина Василівна була в люті. Вона намагалася відмовити сина від весілля, переконуючи, що у нього з «селянкою» нічого спільного бути не може. Вона навіть приходила до ательє й не соромлячись принижувала Світлану, впевнена, що та просто хоче скористатися її сином. Докази були марними.
Одного разу стався скандал. Льоша залишився ночувати у Світлани, а вранці їх розбудив стукіт у двері. У кімнату влетіла розлючена Галина Василівна й закричала:
— Ах ти безсоромна! Уже й у ліжко залізла? Прикрийся! Стоїш тут у сорочці! Де мій син?
Дівчина розсердилася:
— Я взагалі вдома, і ходжу в чому хочу. І годі на мене кричати. Ми з Льошею кохаємо одне одного і все одно будемо разом, подобається вам це чи ні.
Світлана сподівалася, що Льоша заступиться за неї, але він лише поспішно одягався, а Галина Василівна не вгамовувалася:
— Синку, ти що забув у цьому смердючому клоповнику? До чого ти дійшов? Негайно їдь додому і забудь сюди дорогу! І знай, цього весілля не буде! Не для того ми з батьком тебе ростили, щоб ти одружився на якійсь портнихі!
Льоша намагався заспокоїти матір:
— Мамо, ну навіщо ти так? Як ти мене взагалі тут знайшла? Не кричи, заспокойся, почекай на вулиці, я зараз вийду.
Світлана розширила очі від здивування:
— І це все? Тобто ти вважаєш, що таке ставлення твоєї матері нормальне? Вона ж принизила мене, образила, а ти мовчиш? Може, я справді тобі не потрібна? Скажи!
Її душили сльози, наче на голову вилили відро холодної води. Льоша ніжно обійняв її і прошепотів:
— Ну що ти, люба, не сприймай усе так близько до серця. Так, мама складна людина, їй важко прийняти, що я хочу одружитися. Вона просто ревнує, розумієш? Не хвилюйся, вона завжди така. Потім заспокоїться, я з нею поговорю. Ми обов’язково одружимося. Я кохаю тебе, чесно. Ти мені віриш?
Світлана пробачила його відразу. Вона не могла уявити розставання з Льошею, вірила, що все налагодиться. Ну не може ж рідна мати руйнувати життя синові? Хоча, згадавши свого батька, розуміла, що всяке буває…
Про вагітність Світлана дізналася не одразу. Одного разу під час обідньої перерви її колега принесла смажену рибу, і лише почувши запах, Світлані стало зле. Купивши тест, вона зрозуміла, що чекає дитину. До весілля залишався тиждень, і дівчина вирішила, що повідомить про це прямо на святі. Вона дуже хотіла цього малюка, бо він був бажаним і від коханого чоловіка.
А тепер? Вона сидить на пеньку, розбита, покусана комарами й зовсім змерзла. Попереду темрява. Ні весілля, ні нареченого, нічого…
Коли водій повернувся за нещасною нареченою, Світлана була зовсім без сил. Її очі опухли від сліз, чоло палало – очевидно, піднялася температура. Дівчина тремтіла, ледь вимовила свою адресу, і одразу втратила свідомість.
Прокинулася вона від яскравого світла, що сліпило очі. Світлана лежала у своїй постелі, закутана в ковдру. На голові – мокрий рушник, поруч метушилася подруга Ліля. Побачивши, що Світлана прийшла до тями, Ліля полегшено зітхнула:
— Ну, слава Богу! Прокинулася. Добре, що той хлопець, який тебе привіз, зателефонував мені. Він знайшов мій номер у твоєму телефоні. Я так злякалася! У тебе була висока температура. Хотіла вже викликати швидку, але Олег усе розповів – як той підлий Льоша тебе кинув. Ми вирішили, що це все через нерви. Укололи жарознижувальне й заспокійливе, а потім ти заснула. Сутки спала! Я навіть слухала, чи дихаєш ти. Ну й налякала ти мене, Світлано!
Світлана все згадала. До горла знову підкотився комок, але плакати вона не стала – натомість її охопив гнів.
Ліля тараторила:
— Що тепер робитимеш? Треба записатися на аборт, поки не пізно. Як ти сама з дитиною? Твоєї зарплатні й на квартиру ледве вистачає. Ото козел твій Льоша! Але ми тобі знайдемо кращого нареченого. Побачиш.
Світлана насупилася й похитала головою:
— Ні, я нікуди не піду. Я не вб’ю малюка, я вже його люблю, як ти не розумієш? Я не зможу жити, ніби нічого не сталося. Якось одна впораюся, виховаю. Ніхто мені не потрібен. Лілю, дякую, що ти так дбала про мене. Мені стало зовсім зле, і я нічого не пам’ятаю…
Подруга покачала головою:
— Слухай, може поїдеш додому? Ти ж сама говорила, що ваша сім’я не бідна, батьки заспокояться, допоможуть. І тобі буде легше.
Світлана знову насупилася і різко відповіла:
— Нізащо! Тато мені прямо сказав, що якщо я принесу дитину, то він навіть на поріг мене не пустить. Ти його не знаєш, він мене точно не пробачить. Ще й маму мучитиме, мовляв, ось яку «шльондру» виховала. Ні-ні, сама буду справлятися. Не варто було дурі вірити, слухати ці байки про кохання. Думала, знайшла принца, а виявилося, як у тій казці: випив Іванушка з черева, а став козленям! Так само і Льоша козлом вийшов. Ну і Бог з ним, нехай живе, як хоче. Тож, пора вставати. Завтра на роботу, треба ще поїсти приготувати, немає часу на журбу.
Ліля дивувалася:
— Ну ти й крута, подруго! Камінь. Я б так не змогла. Ладно, побіжу, дзвони, якщо що…
Настали звичайні будні. Світлані було важко і сумно, весь час хотілося плакати, здавалося, що всі навколо знають про її принизливу ситуацію і дивляться косо. Але дівчина трималася, не дозволяла собі опускати руки і працювала без зупинок. Брала замовлення додому, часто залишалася після робочого часу, намагаючись заробити хоч трохи на придане для малюка. Та, як на зло, здоров’я підвело, довелося два рази лягати до лікарні. Всі зароблені гроші пішли на їжу та лікування. Ситуація ставала критичною. Родини на носі, а господиня квартири погрожувала виселенням, якщо не заплатить. Світлана їхала до пологового будинку з важким серцем, чорні думки не покидали її, і майбутнє здавалося похмурим…
Пологи були важкими і виснажливими, але все обійшлося, і на світ з’явився хлопчик, якого Світлана назвала Сергієм. Вона притиснула до себе це маленьке щастя, плакала і цілувала його, і розуміла, що ні за що не віддасть своє чудо. До неї зайшла медсестра, і Світлана несподівано запитала:
— Я пам’ятаю, що в сусідньому залі жінка тяжко народжувала, а потім всі почали бігати. З нею все в порядку? У неї, мабуть, близнюки, животик був такий великий, коли її везли на каталці.
Медсестра важко зітхнула:
— На жаль, породілля померла. У неї були проблеми з кров’ю, не змогли зупинити кровотечу. У нашому пологовому таке вперше. А ще у дітей, як на біду, сильна алергія на суміші, тільки грудне молоко підходить. Бідний, розбитий горем чоловік шукає годувальницю, але це не так просто.
Світлана, не задумуючись, запропонувала:
— Якщо потрібно, я можу нагодувати малюків. У мене молока багато, грудь болить, просто розривається. Чого добру пропадати.
Медсестра зраділа і принесла малюків. Це був хлопчик і дівчинка. Світлана почала їх годувати, вони жадно смоктали молоко і наїлися до відмови. Одразу ж заплющили очі і засопіли. Медсестра почала дякувати:
— Ой, дякую вам, як добре. А то вони так кричали, їсти хочеться, а суміші трохи їдять, одразу все сригують. Прямо біда була.
Світлана задумалася, що ж це за горе таке — діти залишилися без матері, а вона ще на своє життя скаржиться. Через кілька годин до неї в палату зайшов змучений чоловік, одягнений дорого, видно, що заможний, але в очах була якась смерть. Він присів поруч із ліжком Світлани і тихо, хрипким голосом сказав:
— Здрастуйте, Світлано. Мене звуть Олександр. Це моя дружина, Анечка, померла при пологах, а близнюки, Степан і Аліса, теж мої. Мені сказали, що ви їх годували і у вас молока багато? Ви навіть не уявляєте, як я вам вдячний. Я ще в шоці від того, що сталося, не можу прийти до тями. Попереду похорони. А тут ще й алергія ця. Навіть найкращі суміші не підходять. Допоможіть мені, прошу вас! Я заплачу будь-які гроші. Станьте для моїх дітей годувальницею і нянею. Знаю, у вас теж хлопчик народився, це не важливо. Можна з проживанням. Я вам надам дуже комфортну кімнату, забезпечу відмінне харчування. Розумієте, я не можу ще й дітей втратити… Я розумію, що у вас є своя сім’я, і чоловік може бути проти. Тоді він теж може жити з нами. Це ненадовго, як тільки можна буде вводити прикорм, я не буду вас обтяжувати. Подумайте, не відмовляйте відразу.
Світлана дуже зраділа, адже цей варіант був для неї рятівним. Всі її проблеми з грошима і житлом вирішувалися одразу. Вона миттєво погодилася:
— У мене немає чоловіка, так що ніхто проти не буде. Я згодна. Не переживайте, молока в мене багато, сподіваюся, на всіх вистачить.
Так Світлана після виписки переїхала до Круглових в їх величезний трьохповерховий будинок. Тут жили батьки Саші, літня пара — Єфим Петрович і Алла Ігорівна, сам Саша з дітьми та його молодша сестра Анжела. Для Світлани з сином виділили простору, затишну кімнату. Туди ж поставили ліжечка для близнюків, щоб їй було зручно піклуватися про малят і годувати їх. Спочатку дівчині було дуже складно справлятися одразу з трьома малюками, вона бігала, як білка в колесі. То один плаче, встигне заспокоїти, а вже інший починає кричати, і голова йшла обертом. Та й родина ставилася до неї насторожено. Вони радили Саші найняти професійну няню в віці, мовляв, не зрозуміло, хто ця чужа молода дівчина і чого від неї чекати. Але Олександр бачив, як Світлана старалася, по поверненню з роботи він одразу забирав дітей і сам з ними проводив час. Він дуже цінував її допомогу, адже завдяки її молоку діти добре набирали вагу. Платив їй без запізнень і купував усе необхідне для трьох дітей. Особливо складні стосунки були у Світлани з сестрою Саші, Анжелою. Вона поводилася зарозуміло, постійно давала зрозуміти, що не в захваті від того, що няню садять за спільний стіл, вважаючи, що її місце серед прислуги. Якось Анжела навіть вирішила підставити Світлану, влаштувавши скандал, що з її шкатулки зникло дороге кільце, а в домі, окрім Світлани, інших чужих немає. Вона кричала:
— Що, братику, пригрів змею на грудях? Скоро все наше добро розтягне! Напевно, вона й кільце вкрала. Треба її кімнату обшукати, точно знайдемо! Навіщо ти її привів до нашого дому? Хіба складно нагодувати дітей грудьми, та ще й за такі гроші!
Світлана засмутилася і теж не мовчала:
— Знаєте що? Це вже занадто. Я сюди не напрошувалася, вирішила допомогти дітям. І терпіти таке хамство та брехню я більше не збираюся. Йдіть і шукайте собі заміну! Зібраю свої речі і поїду. Якщо мої послуги більше не потрібні.
Олександр обурився і став на захист:
— Ти що, Анжело? Такі звинувачення робити! Чого ти нападаєш на Світлану? Я впевнений, вона не брала кільце. А тебе я з дитинства знаю, давай я зараз твою кімнату обшукаю! Ти ж постійно свої прикраси де попало кидаєш і постійно їх втрачаєш! Вибачайся перед нею негайно! І щоб я більше не чув, що ти з нею так говориш! Краще б з племінниками посиділа, а не по клубах та салонах моталася!
Олександр швидко знайшов кільце під ліжком сестри і ще раз її відчитав. Вона буркнула вибачення і ще більше затаїла злість на Світлану. Все тому, що покійна дружина Олександра, Анна, була дуже близькою подругою Анжели, і після її смерті вона не могла прийняти Світлану в родині. Вона не вірила, що та прийшла з добрими намірами і думала, що Світлана хоче закрутити роман з братом. Самій же Анжелі ніяк не вдавалося ладнати з малюками, варто було їй взяти їх на руки — Степан відразу починав кричати, а Аліса намагалася все сригнути. А Світлана чудово знаходила підхід до дітей, вона вправно одягала їх перед прогулянкою, наспівуючи їм, а вони терпляче все витримували. Це також викликало дратівливість у Анжели — як так, рідні діти не сприймають свою тітку, а до чужої дівчини тягнуться?
Після того скандалу Анжела замовкла і припинила донімати Світлану, але все одно дивилася на неї недобро. Та одного разу все змінилося. Світлана гуляла з малюками на вулиці, вони спали в колясці. А Анжела вирішила поплавати в басейні — спека була нестерпною. Вона підійшла до бортика, потягнулася, намагаючись продемонструвати свою струнку фігуру і дорогий купальник, і стрибнула у воду. Але не розрахувала, нога підвернулася під час стрибка, і судорога стиснула ногу вже у воді. Анжела почала панікувати і тонути, бо плавала погано. Світлана побачила це і без вагань стрибнула у воду, не думаючи про одяг, і з великими труднощами витягла сестру Саші на траву. Світлана перевернула її і почала бити по спині. Анжела почала кашляти і випльовувати воду, поступово приходячи до тями. Коли вона зрозуміла, що сталося, її ставлення до Світлани змінилося. Вона ледь вимовила:
— Дякую тобі, ти мені життя врятувала… І пробач, що турбувала тебе. Обіцяю, більше так не буду поводитися. Ти не уявляєш, як ти класно все зробила… не розгубилася навіть… Де ти так навчилася? На курси ходила?
Світлана засміялася:
— В дитинстві на річці з дітлахами бігала, там всяке траплялося. Так і навчилася. Слухай, поки я збігаю переодягтися, ти присмотри за малюками. Знаєш, чому Степан завжди плаче, коли ти його береш? Бо ти це робиш неправильно, а ще ніби боїшся його і тримаєш занадто сильно. Діти це завжди відчувають. Ось, подивись, як треба, я тебе навчити можу. Степан любить, коли з ним ласкаво розмовляють, він одразу заспокоюється, а Аліса, коли її лагідно погладити, так мліє. А Сергій обожнює, коли я його качаю і до себе притискаю. Всі дітки різні, треба знайти підхід.
Анжела прислухалася до поради і обережно взяла Степана на руки, почала лагідно з ним розмовляти, посміхатися. І малюк перестав плакати. З того часу Світлана та Анжела стали дружити, багато спілкувалися, і колишня ворожнеча залишилася в минулому. І навіть суворі батьки Саші відтанули і почали сприймати няню, як свою.
Рік промайнув непомітно. Малюки вже робили перші кроки і більше не потребували грудного молока. Світлана розуміла, що пора, напевно, з’їжджати і починати своє життя. Але в її душі було багато сумнівів. Вона так прив’язалася до близнюків, що не уявляла, як з ними розлучитися. І самі малюки також звикли до неї і все робили разом, як рідні. Весь цей час подруга Світлани, та сама Ліля, часто їй телефонувала, питала, як все йде, і підбурювала:
— Ну ти й дурненька, Світко! Чому ти досі Сашу не обгорнула? Вже давно б за нього вийшла і жила як королева, а не по дому носилася… Чого чекаєш?
Світлана не любила такі розмови і починала злитися…
— Ну що ти за дурниці кажеш, Ліля. Саша бачить у мені лише няню, він порядна людина. Як я можу йому на шию сідати? Та й потім, хто я і хто він? У нас все одно нічого не вийшло б. Він і досі сумує за дружиною, часто її згадує з такою ніжністю. Ні, я так не можу. Примусом не будеш милою.
Ліля крутила пальцем біля скроні, а в думках подумала: «Як знаєш. А я от такого перспективного нареченого точно не упущу, ляжу кістками, викручусь, але зроблю так, щоб він мене помітив і закохався». І вона почала вперто реалізовувати свій план. Стала частіше навідуватися до подруги, мовляв, заскучала, робила вигляд, що обожнює дітей, приносила їм подарунки. Родина в цілому не була проти її візитів, адже Ліля вміла справити враження, показати себе з кращого боку. І, звісно, вона була дуже приваблива — яскрава брюнетка з помітними формами. Саша також спілкувався з нею привітно, але не більше. Як би вона не намагалася, він не звертав на неї особливої уваги. Ліля злилася.
І ось одного разу на подвір’ї Круглових відбувалося невелике свято, святкували день народження Анжели. Запросили молодь, і Ліля теж попросилася в гості. Всі веселилися, пили шампанське, а потім влаштували танці та конкурси. І тоді хитра Ліля вирішила діяти. Саша, вже добряче захмелівши, почав дивитися на неї з інтересом, запрошував на повільний танець і так ніжно обіймав за талію. І ось під час танцю Ліля наче підвернула ногу, скривилася від болю і почала падати. Всі охали, а Саша підхопив її на руки.
— Ой, здається, ногу підвернула, мамочко, як болить, і опухає, здається. Як я тепер додому піду…
Саша переживав:
— Тобі потрібно полежати, давай я тебе в дальшу гостину кімнату віднесу. Прикладемо лід, полегшає. А якщо не мине, залишишся ночувати, а завтра поїдеш.
Ліля раділа, їй лише це і треба було. Ввечері вони так і не вийшли до гостей…
З того вечора й почався роман між Сашею і Лілею, він її обожнював, дарував розкішні подарунки, одягав, як ляльку. І, звісно, незабаром вона оселилася в його домі як його наречена. Розкішне життя швидко розбестило Лілю, вона стала вести себе зухвало, майже як господиня, навіть почала підсміюватися з подруги, яка постійно носилася по дому з малюками, приділяючи їм увесь свій час:
— Світлано, ну скільки можна? Мені набрид цей шум, забери дітей в дитячу. І взагалі, ми з Сашею скоро одружимося, і якось не дуже правильно, що ти досі тут. Ти не вважаєш? Та й няня з тебе так собі. Ніякого порядку, все їм дозволяєш. А дітей треба тримати в строгості. Думаю, ми з Сашею й самі впораємося, а троє малих дітей в домі — це вже забагато. Так що шукай собі квартиру, ти вже затрималася тут, подруго.
Від такої нахабності Світлана залишилася вражена і відповіла:
— Ти не занадто зарвалась, Ліля? Ще зовсім недавно ти про таке життя й мріяти не могла, а тепер так заговорила? Я хотіла піти, але Саша сам попросив, щоб я залишилася працювати. Так що не ти мене наймала, не тобі мене й вигоняти! І ще, не задирай носа так високо, а то падати боляче буде! Ми з Сашею друзі, я можу йому розповісти про твої справжні наміри, тут і не пахне любов’ю. Тож краще не чіпай мене і обходь стороною. Не думала я, що ти така, Ліля.
Колишня подруга затаїла злобу на Світлану і вирішила швидше від неї позбутися. Вона вирішила підставити її, викравши папку з документами, поки Саші не було вдома. Але, виходячи з кабінету, її спіймала Анжела. Вона давно стежила за Лілею, спостерігала за цією хитрою дівчиною, як колись за Світланою, намагаючись зрозуміти, що це за людина. Занадто швидко брат вирішив на ній одружитися, вона його якось дуже швидко обдурила, наче зачарувала. Анжела буквально схопила Лілю за руку і запитала:
— Ти що тут робиш? Саша ж не раз всіх попереджав, щоб навіть прибиральниця тут не прибирала. Навіщо ти намагалася викрасти папку? Хто ти така взагалі? Може, тебе конкуренти Саші підслали? Ну-ка зізнавайся, мерзеннице! Я все Саші розповім!
Ліля побіліла і дуже злякалася, вона не хотіла втратити нареченого і почала виправдовуватися:
— Благаю, Анжело, пробач! Ніхто мене не підсилав, я взагалі нічого не розумію в цих ділових паперах. Чесно, не брешу. Я просто… просто хочу підставити Світку, ти ж розумієш? Адже в нас з Сашею буде сім’я, а вона все часу поруч. Якщо чесно, я ревную! Кров у жилах замерзає, боюся, що мій Саша раптом передумає і зверне увагу на мою подругу. Ось і зробила дурницю. Пробач, не говори йому нічого. Я люблю Сашу і не хочу його втратити.
Анжела задумалась, може, все правда, і Ліля не бреше? Адже вона сама колись намагалася вигнати Світлану? Чим вона краща за Лілю? Ревнощі інколи штовхають людей на безумства. Анжела сіла на шкіряний диван і почала терпляче говорити:
— Знаєш, я теж спочатку Світлану не дуже любила, теж намагалася підставити, і сама тому соромно. Але вона, незважаючи на це, мене врятувала! І потім, Світланка вже рік у нас, і повір мені, вона жодного разу не подивилася на Сашу як на чоловіка. Вони просто друзі, не більше. Я тобі скажу, Ліля, Світлана тепер моя близька подруга, і я вважаю її частиною нашої родини. Кращої няні для племінників не знайти. Тому кидай ці дурниці і відстань від неї, зрозуміла? А то Саша все дізнається, і ти полетиш звідси, люба! Зрозуміло?
Жінка пообіцяла більше не шкодити, але це була лише видимість. Насправді Ліля просто на деякий час затаїлась, вирішивши, що все одно доб’ється свого рано чи пізно…
Незабаром і сама Анжела закохалася, почала зустрічатися з чоловіком, літала, порхала, і все тараторила, що її наречений — найкращий. Того дня вона якраз збиралася запросити його в гості. Таку урочисту подію вирішили відзначити в ресторані. Всі домашні поїхали, Світлана з дітьми залишилася вдома, час минав швидко, вже стемніло, вона вклала непосид в ліжко і вирішила випити чаю на кухні. І тут відкрилася вхідна двері, шум, гам, увійшли всі члени родини, а також її колишній наречений Льоша зі своїми батьками. Саша покликав Світлану і представив:
— Познайомтесь, це Світлана, вона няня моїх малюків, їхня годувальниця, а ще чудова подруга і дуже хороша людина. Ми її вважаємо частиною нашої родини. А це…
Але Світлана перебила його і різко сказала:
— Це Льоша, мерзотник і негідник, який замість того, щоб везти мене до РАГСу, повіз на болото! І кинув мене там за вказівкою своєї матері! Одного не розумію? Що він тут робить? Чи дізнався, що у нього син є? Так я його ніколи не підпущу до такого батька-негодяя!
Алексій червонів, блідий, не знав, що сказати…
Саша був шокований:
— То він і є той негідник, який так вчинив з тобою? Я пам’ятаю, як ти страждала, як плакала, переживала. Ти ж мені не раз розповідала цю історію. Сестричко, ти знаєш, з ким зв’язала свою долю? Щось мені підказує, що Льоша забув тобі дещо розповісти…
Почався скандал, Анжела вимагала пояснень, її наречений блеяв щось невиразне, а його мати намагалася викрутитися:
— Анжело, мила, не нервуйся. Ну подивись сама, як я могла допустити, щоб мій єдиний син сплутався з сільською дівчиною? Ну, подумай, трохи жартанули. Згодна, перегнули палицю. А про вагітність Світланки ми взагалі нічого не знали, тож і не винні. Може, це взагалі не Льошин дитина? Але це ж минуле. Навіщо це згадувати. А по-справжньому Алеша тільки тебе любить. І я щаслива, така наречена — тільки мріяти. Ми ж усе обговорили в ресторані. Так?
Світлана лише покачала головою і пішла в дитячу. А Круглови вигнали нещасного нареченого з його матір’ю. Батько ще й пригрозив:
— Щоб ваші ноги не було в нашому домі! Ще чого не вистачало, родичатися з такими проходимцями! Я цього так не залишу! Тепер зрозуміло, чого Льоша прилип до моєї доченьки — грошей захотів! Як тільки землю носить, людині життя покалічили, і не каєтеся. Ні, мені такий зять і не треба! З гнилою чорної душею.
Галина Василівна з сином поїхали, сором’язливі та мовчазні. Алексію справді було соромно, а ось його мати проклинала Світлану і клялася, що зробить їй ще веселе життя.
Після всього, що сталося, Анжела ще більше зблизилася зі Світланою, була вдячна їй за те, що вона відкрила їй очі на нареченого та його погану родину. Дізнавшись, через що Світлана пройшла, що їй довелося витримати, Анжела відчула глибоке співчуття. Вона весь час дивувалася:
— Ну, ти молода, смілива, все одно вирішила народити дитину, хоча й розуміла, що сама доведеться все тягнути. А я все на щось скаржуся. І який же негідник той Алеша, а які мені пісні про любов співав, які шикарні букети дарував. Казав, що я його найвелика любов, що такої, як я, він ніколи не зустрічав. А я тоді думаю, чому він так поспішає зі свадьбою?
Світлана гірко посміхнулася, пригорнувши синочка до себе:
— Він теж саме мені говорив, слово в слово. І я така дурна, так його любила, все вірило. Ти навіть не уявляєш, що я відчувала, коли в день весілля опинилася в глушині… Я навіть не знаю, як я все це пережила. Спасибі твоєму братові, мабуть, материнство і турбота про дітей мене й врятували, не було коли сумувати. Діти, як сонечка, вони дають таку порцію добра і позитиву. Чим більше я з ними возилася, тим швидше моя душа відтавала, а чорні думки кудись зникали. Знаєш, спочатку я дуже злилася на Льошу, навіть ненавиділа його, потім сумувала за його руками, обіймами, а тепер ось обнімаю синочка, і так добре на душі. Ми з Сергієм вже сім’я, і нам ніхто не потрібен. А ще сама собі дивуюся, я однаково люблю і свого Сергія, і Степу, і Алісу. Наче всі троє — мої. Не розумію, як так…
Анжела була вражена:
— Ти неймовірна, я б так ніколи не змогла, чесно. У тебе таке добре серце. Не можна на своєму особистому щасті хрест ставити. Ми обидві в одного і того ж негідника закохалися. Ну й нехай. Подивися на мого брата, чим він поганий? Є на світі порядні чоловіки, так що і нам з тобою ще пощастить.
Галина Василівна була в люті, вона ненавиділа Світлану, бо через неї зірвалася весілля з такими важливими людьми. А ще новина про дитину від сина розлютила жінку. Вона обурювалася: «Ти подивися, яка хитрунка. Я думала, вона після такого сорому до свого села втече, а вона, виявляється, в будинок до багатіїв потрапила, та ще й командує тут, як рівна. Треба зробити так, щоб вона зникла з міста, щоб надовго запам’ятала, як не можна з Сапуновими мати справу».
Тож Галина Василівна вирішила поговорити з Лілею, відчуваючи, що ця дівчина може їй допомогти. І так і сталося. Ліля сама хотіла помститися подрузі і вигнати її з дому з великим скандалом. І дві жінки вигадали жахливий план.
Того дня нічого не віщувало біди. Світлана як завжди гуляла з дітьми. Навпроти особняка була чудова дитяча майданчик. Няня катала на гойдалках Сергія і Аліну, а Степан у цей час грався в пісочниці, захоплено ліпив пасочки. Ліля теж була з ними, допомагала, бо важко було слідкувати за трьома непосидами. Але малюки попросили принести велику машинку, і Ліля ненадовго пішла на двір шукати улюблену іграшку. А коли повернулася, заволала:
— Світлана, де Степан? Його немає в пісочниці! Куди він подівся? Він же тільки що тут був! Куди ти дивилася?
Світлана завмерла від жаху, дивлячись на совочок і відро, ледь вимовляючи:
— Ой, мамочки! Як так? Він же тільки що тут був!
Вона почала бігати, кричати, шукати Степана! А Ліля миттєво підняла паніку. До вечора всі шукали дитину. Здавалося, що весь дім ополчився на Світлану. Батьки кричали:
— Як така безвідповідальність! Як ти могла? Молись, щоб з нашим онуком нічого не сталося, інакше ми тебе до в’язниці посадимо! Як можна було не помітити, що дитина зникла?
Світлана ридала, Аліса і Сергій, ніби відчуваючи, що сталося щось погане, теж кричали. Жінка ледве вимовляла:
— Я качала малюків на гойдалках, а Степан ліпив пасочки. Ви ж знаєте, як він любить гратися в пісочку. Він такий спокійний, ніколи не йде без мене. Потім Ліля пішла за машинкою, але коли вона йшла, Степан точно був, я навіть шапочку йому поправила. Я не знаю, куди він міг подітися! Напевно, його вкрали! Вибачте мене, я не знаю, як так вийшло.
Александр ходив взад-вперед, кілька разів дзвонив у поліцію, розмірковуючи, хто ж міг викрасти малюка. Чому? Для викупу? Тоді чому ніхто не дзвонить?
А Анжела тим часом спостерігала за всім і помітила, що Ліля дуже сильно переігрує на публіку, ридає, ламає руки і лає Світлану гучніше за всіх. Це було дивно, адже вона завжди ставилася до дітей холодно, так, возилася з ними для вигляду, коли Саша був вдома. А тепер раптом так розчулилася. Дівчина підняла руку і тихо звернулася до Саші:
— Брате, послухай! Ось ви всі на Світлану налетіли, а вона вже рік у нас працює, і жодного разу ніяких проблем не було. Ти сам бачиш, як вона переживає за малюків. Я вважаю, Ліля все це затіяла! Ну ти хоч зніми рожеві окуляри! Придивись! Вона ж грає на публіку, і актриса з неї так собі. А ще Степан зник саме тоді, коли Ліля відійшла з майданчика, і щоб на неї не впали підозри! Вона не така чудова, як ти думаєш. Ти хоч знаєш, що вона рилася в твоєму кабінеті? Хотіла вкрасти документи і все свалити на Світлану. А тепер ще цей жахливий випадок…
А Саша не повірив:
— Анжела, ну що ти все в одну купу складаєш? Не роби з Лілі монстра. Вона любить мене, і ми скоро одружимось. Ну чому їй красти Степана? Це дурість. І як вона могла це зробити, якщо з особняка вона не виходила?
Дівчина стиснула губи:
— Ну добре, можеш мені не вірити! Але я доведу, що права! Можна я твоєму шоферу допомогу візьму і тихо прослідкую за Лілею, впевнена, я щось дізнаюся.
— Та роби, що хочеш! Не заважай, я думаю, хто викрав сина і як його знайти! Уже два квартали обшукали, немає його ніде! Під кожен кущик заглянули, в кожну щілину. Значить, його точно вкрали!
В особняку Сапунових було метушливо. Галина Степанівна носила на руках плачучого хлопчика, намагаючись хоч якось заспокоїти його. Її чоловік причитав:
— Галька, ти що, з глузду з’їхала? Ти навіщо чужу дитину до нас принесла? Що це все означає? Господи, я зійду з розуму від цього крику. Дай сюди хлопчика. Совсім його нервуєш.
Григорій посадив малого в м’яке крісло і залишив його в спокої, передавши йому яскраву коробочку. Степан потихеньку заспокоївся і почав з інтересом розглядати її. А Галина тараторила:
— Фух, Гриш, ти молодець! Замовкнув, нарешті. Як же я відвикла від малих дітей. Це Степан, син Олександра Круглова, у нього ще є сестра Анжела. Правда, чудовий хлопчик? Я йому там всяких смесей накупила, дитячого харчування. Зараз відкрию, треба його погодувати, голодний напевно…
Григорій гнівався:
— Це дуже цікаво, але що цей хлопчик робить у нас вдома? Ти що, його викрала? Думаю, Круглов би тобі його не віддав по добрій волі! Терміново все поясни!
Галина намагалася пояснити:
— Так, Гриш, поки нашу майбутню невістку відволікали, я тихо схопила дитину і побігла. Він спочатку нічого не зрозумів і почав плакати вже в машині. Я виявила, що це був шанс, бо Світлана ніколи не залишала його без уваги. Він такий спокійний, навіть вдома. І на вулиці в пісочниці сидів, навіть ні на крок не відійшов. Як тільки вона відволіклася, я заспокоїла його, і він був спокійний, не плакав. Коли ми вже були вдома, я спочатку думала, що Світлана його шукає і поїде на машину. Але ніхто не приїхав, і я зрозуміла, що потрібно заховати його у себе вдома.
Григорій з розпачем накинувся на Галину:
— Галько, ти зовсім здуріла? Ці круті бізнесмени, мабуть, уже весь місто на вуха підняли й із поліцією Степана шукають! Що ти накоїла? А якщо вони знайдуть його тут, нас усіх посадять?
Галина лише зневажливо хмикнула:
— Чому нас посадять? Я скажу, що це Ліля привезла дитину і попросила за ним на хвилинку подивитися, а сама по справах пішла. І все. Не переживай, як тільки цієї дівки прогонятимуть, я поверну малюка, а вона вигадує історію, як і де знайшла його. Тоді її наречений Саша до кінця життя дякуватиме за спасіння сина, і вони одружаться. Так що це все лише на користь.
Галина відкрила баночку з пюре і почала годувати Степана:
— Ну-ка, давай, за тата і маму! Ось молодець, добре їси, виростеш здоровим!
Через годину до особняка приїхала Ліля, і хлопчик вже спав. Вона поспішила розповісти:
— Галино Василівно, все пройшло чудово! Наш план спрацював! Усі накинулися на Світлану, хочуть її вигнати. Як там Степан? Спить? Це добре. Сподіваюся, завтра няньку звільнять, і я поверну малюка назад. А то дивитися на Сашу боляче, він так переживає! А коли я поверну йому сина, він мене обожнюватиме, точно!
Жінки навіть не здогадувались, що за ними спостерігають. Анжела приготувалася, взяла бінокль і побачила, як Галина Василівна укладає малюка спати. Ось і Олексій під’їхав до дому. Анжела миттєво підбігла до нього, схопила за грудки і почала трясти:
— Ти що, вирішив мені помститися? Племінника викрав? Ось я вам дам! Зараз же дзвоню в поліцію, і твою маму, і ту брехуху посадять!
Олексій розгублено кліпав очима:
— Ліля, ти що, з розуму зійшла? Я тільки повернувся з відрядження, хто кого викрав? Про що ти?
Анжела зрозуміла, що він не бреше, і почала розповідати все. Олексій сильно злякався:
— Боже, мама зовсім з розуму зійшла? Не дзвони в поліцію! Я заберу Степана і поверну назад. Пробач, я не знав. Залишайся тут. Не дзвони, я скоро!
Але Анжела вже встигла зателефонувати брату, і він поспішав забрати сина. Олексій зайшов до дому, не знімаючи взуття, і прямував до спальні матері. І справді, на ліжку мирно спав малюк. Він тихо підняв його на руки і став виходити. Галина побігла за ним:
— Олексію! Що ти робиш! Увесь план провалиш. Я ледве вклала цього бешкетника. Це так потрібно, потім все поясню.
— Запізно! Ти накоїла біди, мама. Нас усіх посадять! Відійди, дай пройти! Треба повернути малюка, поки Анжела не зателефонувала в поліцію!
В цей момент у будинок увірвався Олександр, Степан прокинувся, тер собі очі, хотів заплакати, але побачив тата і одразу посміхнувся, простягнувши до нього ручки. Чоловік міцно обійняв сина і шепотів:
— Боже, живий! Слава Богу! Тепер усе буде добре. Не біда, сину, тато поруч.
Анжела все знімала на телефон і сказала:
— Ну все, голубчики! Ви попались! Ліля, хотіла знову підставити подругу? Ти жахлива! Сподіваюся, тепер брат зрозуміє, з ким хоче зв’язати своє життя! Тобі, мабуть, найкраще бути з Алешкою. Ви обидва одне одному підходите! Він на весіллі свою наречену покинув, а ти сина викрала! Таке важко навіть уявити!
Олександр не хотів лякати сина, тому сухо сказав:
— Зрозумійте, я не залишу це так. Я вас знищу! Ліля, геть з мого дому. І ти ще за це відповіси!
Галина Василівна намагалася виправдатися:
— Саша, ти все не так зрозумів! Ми тут ні до чого! Це все твоя наречена придумала. Вона привезла мені Степана, попросила подивитися, а я що? Я дітей люблю, ми з ним пограли, поїв, і заснув. Пробач, це дійсно незручна ситуація.
Саша забрав сина додому, вигнав Лілю, а коли його батько дізнався всю правду, він так розлютився, що за два місяці буквально знищив Сапунових за допомогою судових позовів, повністю зруйнувавши їх життя. Вони опинились у злиднях. Всі їхні рахунки заблокували, а будинок пішов з молотка через борги. Леша після всього не зміг більше спілкуватися з матір’ю, бо, не усвідомлюючи цього, вона руйнувала його життя, а він сліпо йшов за її порадами. Він неодноразово приходив до Саші, вибачався, а потім поїхав далеко на північ на заробітки, припинивши всі стосунки з матір’ю. Чоловік Галини тяжко захворів і через півроку помер від серцевого нападу. А сама вона, заздрісна і жадібна до грошей, блукала по вулицях, як бездомна, просячи милостиню. Вона була змушена працювати прибиральницею, мити підлогу в магазині, що було для неї дуже принизливо. За рік Галина Василівна стала зовсім іншою людиною. Вона перетворилася з жінки бізнесмена на бідну стару. І це була справедлива кара для неї, адже вона принесла багато горя людям і так і не покаялася.
Дивно, але після викрадення сина Саша раптом почав зовсім по-іншому дивитися на Світлану, наче вперше побачив її як жінку. Він зрозумів, що не знайде кращої дружини і матері для своїх дітей. Він також дуже любив Сергія, і давно вважав його своїм сином.
У Світлани наближався день народження, і Олександр вирішив саме цього дня визнатися їй у своїх почуттях і зробити пропозицію. Світлана солодко спала, а діти залишилися спокійними, що траплялося дуже рідко. Жінка прокинулася, коли сонце вже освітлювало кімнату. Вона запанікувала, як могла проспати так довго? Адже діти вже давно мали їсти! В кімнаті була тиша. Вона метнулася до ліжечок, але дітей не було. Злякана Світлана накинула халат, і вже хотіла вибігти в коридор, як раптом двері відчинилися, і в кімнату увійшов Саша. В руках він тримав піднос з двома чашками ароматної кави і круасанами. У нього був загадковий вигляд. Світлана була здивована, раніше він ніколи не заходив без стуку, і вона почала поправляти волосся, відчуваючи незручність через те, що він застав її в такому вигляді. Однак Олександр сказав:
— Добрий ранок, імениннице! Спокійно, я вже бачу паніку в твоїх очах. Сьогодні діти будуть з Анжелою і моїми батьками. А ти ляж, ось твій сніданок. Я сам приготував каву, з корицею та кардамоном, сподіваюся, тобі сподобається.
Світлана усміхнулася, раніше Олександр ніколи не виявляв до неї такої уваги. Їй стало дуже приємно. Вона вже й забула, коли востаннє просто так відпочивала в ліжку, зазвичай була на ногах з самого ранку. Вона насолоджувалася чудовим смаком кави:
— Дякую, Саша, мене ще ніхто так не вітав! Я вже й забула, що сьогодні мій день народження.
— Це ще не привітання, це лише підготовка, для настрою. Зараз снідаємо, і поїдемо творити чудеса для найкращої жінки на світі! Я хочу, щоб ти запам’ятала цей день як найкращий і найщасливіший! Тож збирайся, я чекаю тебе внизу.
Серце Світлани мало не вистрибувало з грудей. Вона раділа: «Господи, чи я це чую? Саша назвав мене найкращою жінкою! Чи, може, він нарешті відчув до мене те, що я давно відчуваю до нього! Не віриться!».
Цей день Світлана справді запам’ятала надовго. Спочатку вони вирушили до спа-салону. Там професіонали працювали з нею, і через дві години вона вийшла звідти, наче справжня красуня. Саша захоплювався її виглядом, не міг повірити, як він раніше не помічав її такою. Далі за планом йшла прогулянка на катері. Світлана весело кричала від захвату, розважалась, як дитина. Їй було так легко і добре, як давно не було. А ввечері вони потрапили в дорогий ресторан, де був заброньований столик. Закохані вечеряли, пили вино і танцювали. І ось настав час найголовнішого подарунка. Чоловік витягнув красиву бархатну коробочку і одягнув Світлані кільце, шепочучи:
— Моя прекрасна нянечко, Світлано! Я не вмію красиво говорити, але хочу сказати головне! Будь моєю дружиною. Я вже не уявляю свій дім без тебе, діти тебе і так вже мамою звуть, повторюючи за Сергієм. Думаю, у нас буде чудова, міцна сім’я.
Світлана кинуллася в його обійми і сказала: «Так!» Через місяць відбулася пишна весілля. Про це писали всі газети. На фотографіях була вся сім’я разом! Щаслива Світлана в весільній фаті та білому платті, Саша, що обіймав її, його батьки, сестра, і всі троє дітей. Заголовки кричали: «Олександр Круглов зі своєю родиною. Щасливі разом!»
Ліля пила дешеве вино, рвала газету на шматочки і топтала її в своїй орендованій кімнаті. Їй було так образливо, що Світлана обігнала її, а Круглов одружився на ній! А Ліля залишилася без уваги! Після розкішного життя в дорогому маєтку, їй було нестерпно перебувати в цій тісній бідній кімнаті, здавалося, що навіть стіни давлять. Вона завжди мріяла знайти багатого чоловіка і жити безтурботно. Чому пощастило Світлані, а не їй? Заздрість і злість з’їдали душу Лілі до кінця.
Наступного дня після святкування в ресторані Саша рішуче сказав:
— Значить так, моя люба. Ми зараз все збираємося і їдемо до твоїх батьків у село. Ти ніколи про них не розповідаєш. Навіть на весілля не запросила. Це не годиться. Вони навіть онука не бачили! Куди це годиться! Я хочу познайомитись з тестем.
Світлана почервоніла і спробувала виправдатись:
— Ти не розумієш, я дуже ображена на тата, він завжди був надто строгий, не розумів мене, хотів віддати заміж без любові. Я на нього дуже образилась. Не думаю, що це гарна ідея їхати…
Але чоловік не хотів слухати:
— Любима, ти вже давно не дитина, сама мама. Забудь дитячі образи, ти думаєш, добре твоїм батькам? Вони напевно сумують, треба миритись. Хтось має зробити перший крок.
Світлана зітхнула і погодилася, чоловік правий, вона сама винна, могла б перша зателефонувати. Вела себе як егоїстка, тримала в душі образу. Хоча сама давно мріяла обійняти маму і все їй розповісти…
За роки її відсутності багато що змінилось, Євдокія через тугу за донькою стала часто хворіти, зовсім замкнулася у своєму горі. А Борис усвідомив, що перегинав палицю. Він почав ставитися до жінки більш дбайливо, більше не стукав кулаком по столу і не тиснув на дружину. Він бачив, як вона розмовляє з портретом дочки вночі, цілує його, і серце його кров’ю обливалося…
Коли два величезних позашляховики промчали через село, місцеві здивовано присвистнули і пішли дізнаватися, до кого ж це приїхали такі важливі гості?
Світлана стояла на порозі рідного дому, сльози самі котилися. Ті самі занавіски в дрібний квіточку, різьблені ставні, півник на даху. Діти здивовано все розглядали, щось лепетали по-своєму. Саша постукав у вікно, а коли на порозі побачив сивуватого міцного чоловіка, одразу протягнув руку:
— Добрий день, Борисе Івановичу. Мене звуть Саша, ми до вас з усією родиною в гості! Приймете?
Господар дому глянув винувато в очі дочки і не витримав, підійшов і, мабуть, вперше в житті обійняв її непевно великими мозолистими руками:
— Ось і побачилися! Здрастуй, дочко! Ми з мамою давно тебе чекали. Проходьте, дорогі гості! Євдокіє! Подивись, хто до нас приїхав! Дочка з онуками, зять, свати!
Жінка не могла повірити своїм очам, вона ридала, цілувала Світлану, голубила онуків і причитала:
— Яка ж це радість! Дочко! Умничка моя! Як я молила Господа, щоб ти приїхала, як сумувала! Ти прости тата, він сильно змінився, більше не ображає мене, і по тобі також сумував.
Світлана плакала:
— Це ви мене пробачте, яка я егоїстка. Теж тримала в душі образу, боялася показатися. Мамочко, давай сумки розбирати. Ми стільки всього привезли. Будемо святкувати другий день весілля!
Через годину вся родина відпочивала душевно, всі сміялися, батьки Саші, хоч і звикли до розкошів, із задоволенням їли домашні ковбаски, сало і пироги, що танули в роті. Щасливий і гордий Борис щекотав вусами онуків, садив їх на коліна і тискав. Як же він був радий, що дочка повернулася, що більше немає образ, що в неї така гарна сім’я. У Світлани на душі було неймовірно світло і легко, хоч їй і довелося пройти через багато труднощів, але тепер вона щаслива мати, дружина, і це найбільша нагорода!
