— Ти чого такий задумливий? – звернула увагу на чоловіка Софія, зайшовши до спальні. Стас сидів на ліжку, притискаючи долоні до обличчя. – Щось сталося?
— Та кинь… – махнув він рукою, ніби намагаючись відмовити її від подальших запитань, і важко зітхнув.
— Як це «кинь»? Ти мій чоловік, і якщо у тебе щось сталося, це стосується й мене! Інакше який сенс у шлюбі? – настійливо додала вона.
— Добре… Хочеш знати?
— Звісно!
Софія сіла поруч із чоловіком, уважно вдивляючись у його обличчя.
— Ну? Ти будеш мовчати? – знову запитала вона після кількох хвилин тиші.
— Коротше… Ти ж пам’ятаєш, що батько нещодавно зліг із ногами?
— Пам’ятаю, звісно! Я тоді тиждень жила у твоїх батьків, допомагала твоїй мамі за ним доглядати. У мене ж є досвід у таких справах. А потім, з відомих нам причин, я повернулася додому і більше не піду туди ніколи! У чому справа?
— У мами тепер проблеми з серцем. Вона більше не може доглядати за батьком і ще виконувати домашню роботу. Я опинився у складному становищі…
— Якому саме? – трохи нехотячи перепитала Софія.
— Треба щось вирішувати. Або переїжджати до них на час, поки мамі не стане краще, або наймати доглядальницю…
— Наймати доглядальницю? Із яких коштів? У нас іпотека, кредит на машину. Грошей ледь вистачає! – відрізала вона.
— Звісно, знаю, Соф! Ось через це і сушу голову. Треба знайти вихід…
— А чому тільки ти? У тебе ж є брат і сестра. Чому всі турботи лише на твоїх плечах? – обурено запитала вона.
— Віка вчиться, їй зараз не до того. А Ден… Він узагалі не хоче знати нічого про батьків після того, як мама…
— Як вона скинула його дружину зі сходів? Я пам’ятаю! Але він все одно звертався до них за грошима. То чому тепер він не може допомогти? – різко перебила його Софія.
— Бо мама відмовила йому в останній раз. Він хотів купити машину дружині, а мама сказала, що краще викине ці гроші, ніж віддасть на такий подарунок.
— Ого, цікаво… Але хай там що, вони мають брати участь. Це неправильно, що ти один тягнеш усі проблеми. – відрізала вона.
— Чому тільки я? Є ж ти…
— Я?!
— Ну, ти ж казала, що наші проблеми спільні.
— Так, але твої батьки мене постійно принижували! Я не збираюся це терпіти! – різко відповіла вона.
— Що тоді мені робити? Йти просити допомоги у Дена та Віки? Вони не слухатимуть мене! – розчаровано вигукнув Стас.
— Йди і поговори з ними! Спробуй. Інакше я тобі допомогти не зможу. – твердо сказала Софія.
— А чому не можеш? Ти ж досвід маєш.
— Почекай, Стас! Чому я маю доглядати за твоїми батьками, які мене принижували? – обурено вигукнула вона.
— Бо ти моя дружина!
— Серйозно?! Твої батьки – не моя відповідальність. Знайми доглядальницю або звернися до родичів, але мене не чіпай! – твердо заявила Софія.
— Ти егоїстка, Соф!
— Якщо це егоїзм, то я згодна бути егоїсткою. Моє здоров’я важливіше! – відповіла вона.
Напруга зростала. Вони сперечалися, але кожен залишався на своєму. Стасу довелося самостійно вирішувати проблеми, звернувшись до брата та сестри. Разом вони найняли доглядальницю. А Софія ще довго розмірковувала, чи варто їм залишатися разом…
