Жовтень видався напрочуд теплим. Дні були сонячними, сухими, і Валентина любила цю пору року. Здавалося, природа перед довгою зимою оживала яскравими фарбами. День хилявся до вечора, а сонце вже починало ховатися за горизонт.
Валентина не поспішала додому. Вона повільно йшла алеєю парку, насолоджуючись останніми теплими днями. Навколо, шелестячи різнокольоровим листям, бігали діти. Молоді мами штовхали візочки, а на лавках грілися старенькі, ловлячи останні промінчики сонця. Валентина уявляла, як проведе вечір із чоловіком: смачну вечерю, цікавий фільм.
Роздуми перервав дзвінок мобільного. На екрані висвітлилося фото чоловіка — Сергій посміхався своєю чарівною посмішкою. Валентина мимоволі посміхнулася у відповідь.
— Привіт, любий! — лагідно відповіла вона.
— Привіт, Валю! Де ти зараз?
— Та ось трохи гуляю у парку. А ти вже вдома?
— Ще ні. Слухай, будь ласка, купи хліба по дорозі. У нас, здається, закінчився.
— Звичайно, куплю, — Валентина всміхнулася.
Вона зайшла до супермаркету, придбала свіжий багет і кілька тістечок до чаю — вирішила побалувати себе і чоловіка.
Відчинивши двері квартири, Валентина відразу відчула знайомий аромат духів «Червона Москва». «Тільки не це», — промайнуло в голові. У вітальні, розташувавшись на дивані, сиділа Лариса Василівна. Валентина подумки зітхнула.
Ключі від квартири вони дали свекрусі на крайній випадок, але та, здавалося, не знала меж.
— О, Валю, нарешті ти прийшла, — протягнула свекруха. — Я вже думала, що ти чоловіка зовсім голодом замориш.
— Добрий вечір, Ларисо Василівно, — сухо відповіла Валентина. — А що ви тут робите?
— Як це «що»? — здивувалася свекруха. — До сина прийшла, онуків провідати. Чи я вже й до власного сина в гості без дозволу не можу?
— Ну що ви, Ларисо Василівно, — відповіла Валентина, стримуючи себе.
— Я ж не до чужих людей прийшла. Ти краще за сином своїм подивися, що він увесь час у телефоні сидить. Зір зіпсує!
Валентина мовчки пройшла на кухню і поставила на стіл пакет із хлібом і тістечками. За нею зайшла свекруха і буркнула:
— Тістечка? Краще б фруктів купила. Від них хоча б якась користь, а не один цукор.
Валентина глибоко зітхнула.
Лариса Василівна продовжувала сипати зауваженнями. Валентина відчувала, як у ній закипає гнів. Свекруха мала рідкісний дар виводити її з себе за лічені хвилини.
— Скажи Сергію, щоб завтра мені подзвонив. У мене телевізор щось барахлить. Нехай подивиться, — додала свекруха, ставлячи на стіл тарілки.
— Та ви самі йому скажіть. Він ось-ось прийде, — скрипнула зубами Валентина.
Лариса Василівна пробурмотіла щось собі під ніс.
— Щось у вас холодильник порожній. Копченої ковбаси немає.
А Сергій у мене салати любить. Я б вам зробила свій фірмовий, із ковбасою.
Валентина вже була готова вибухнути. У цей момент із передпокою почулися звуки відчинених дверей. Незабаром на кухню зайшов чоловік.
— Мамо, привіт! Не очікував тебе тут побачити.
— Привіт, синочку! — розплилася в усмішці Лариса Василівна. — А я вирішила вас провідати. Он картопельку вже приготувала.
Валентина мовчки різала овочі для салату. Ось і плани на вечір із чоловіком знову зірвалися.
— Валю, а де ти купила цей сир? — раптом запитала Лариса Василівна. — Якийсь він не такий…
— Та звичайний сир, — байдуже відповіла Валентина, знизавши плечима.
Свекруха важко зітхнула.
— Я ж домашній беру. Ти б і собі спробувала, ніж оту магазинну гидоту.
Коли на стіл нарешті накрили, Сергій поцікавився:
— Щось ти мовчазна сьогодні. Втомилася?
— Та ні, — вичавила з себе Валентина, — все нормально. Просто голова трохи болить.
— Може, вип’єш таблетку? — турботливо запитав Сергій.
— Не треба, — відмахнулася Валентина. — Зараз поїм і ляжу відпочити.
Вечеря пройшла у гнітючій тиші. Сергій із апетитом наминув смажену картоплю. Їхній син Денис трохи посидів за столом, а потім пішов грати в комп’ютер із другом.
Лариса Василівна знову залишилася ночувати. Це було вже не вперше. Валентина майже змирилася з цим, і у них завжди була готова кімната для свекрухи.
Вранці Валентина прокинулася раніше за всіх — потрібно було бігти на роботу, там горів проєкт. Машина була в ремонті, тому доводилося їздити громадським транспортом. Дійшовши до зупинки, вона засунула руку в кишеню і зрозуміла, що гаманця немає. Вилаявшись, вона поспішила назад додому.
Зайшовши, швидко забрала гаманець, але раптом почула голоси з кухні. Напевно, чоловік і свекруха снідали. Але тон їхньої розмови змусив Валентину мимоволі прислухатися.
— Ну скільки можна! — обурювався Сергій. — У нас своя сім’я. Перестань уже налаштовувати мене проти дружини.
— Синочку, — спокійно відповідала Лариса Василівна, — ну чого ти так нервуєш? Я ж не чужа людина. Я ж тобі нічого поганого не радила.
— Та Валя вже не знає, куди від тебе подітися! І я, якщо чесно, теж. Ти приходиш без попередження. Ми ключі тобі навіщо дали?
— Я просто хочу допомогти! — ображено промовила Лариса Василівна.
— А в підсумку тільки все псуєш, мамо! Ну справді, — відповів Сергій.
Валентина завмерла біля дверей, боячись навіть поворухнутися.
— Сергійку, — продовжила Лариса Василівна, — ти маєш мене зрозуміти. Я просто боюся, що ти повториш мої помилки.
— Які ще помилки? — не зрозумів Сергій.
— Ти ж знаєш, як я страждала з твоїм батьком, — голос Лариси Василівни затремтів. — Він теж постійно пропадав на роботі, не звертав на мене уваги…
— Мамо, — перебив її Сергій, — ну до чого тут батько?
— Я просто не хочу, щоб ти страждав так само, як я! — у голосі свекрухи прозвучали сльози. — Валя — хороша жінка. Але надто захоплена своєю роботою! Тобі потрібна нормальна дружина.
У Валентини перехопило подих. Ось у чому справа! Вона й так знала, що свекруха її недолюблює. Але щоб настільки… Не витримавши більше, Валентина голосно кашлянула й увійшла до кухні. І Сергій, і Лариса Василівна одночасно обернулися до неї.
— Перепрошую, що завадила вашій душевній розмові.
— Валю, ти ж начебто пішла? — занепокоїлася Лариса Василівна.
— Та ось, гаманець забула…
Свекруха проковтнула слину.
— А я тут сирники приготувала. З родзинками. Бери.
— Дякую, я вже поснідала. Йду на роботу.
Валентина вийшла з квартири, відчуваючи, як до горла підкочується клубок. «Нормальна дружина»… Ці слова свекрухи постійно звучали в голові. Так, останнім часом вона дійсно багато працювала. Але що з того? Валентина завжди була впевнена, що у них із Сергієм повне взаєморозуміння.
Повернувшись додому ввечері, Валентина поводилася як зазвичай. Але під час вечері раптом запитала чоловіка:
— Тебе справді турбує те, що я багато працюю?
Сергій зітхнув.
— Валю, не зважай на маму. Ти ж знаєш, вона дуже за мене хвилюється. Просто боїться, що я буду нещасливий, як вона з батьком. Але в чомусь вона права. Ти й справді багато працюєш.
— Сергію, та від цього проєкту залежить моє підвищення!
— Гаразд, — холодно відповіла Валентина. — Давай поговоримо відверто. Тобі що, не подобається, що я заробляю більше за тебе?
— Валю, до чого тут це? Мені взагалі байдуже, хто скільки заробляє.
Валентина глибоко зітхнула. Вона розуміла, що не має права ображатися на Сергія. Але почута зранку розмова не давала їй спокою.
— Вибач, — тихо промовила вона. — Просто твоя мама, ти мене прости, вже сидить у мене в печінках.
— Валю, — Сергій узяв її за руку, — я розумію, що мама буває нестерпною. Але давай не будемо через неї сваритися. Може, поїдемо у відпустку? Як тільки ти завершиш проєкт. Відпочинемо разом.
Давно вона нікуди не їздила…
— Давай, — посміхнулася Валентина. — Кудись подалі.
Сергій розсміявся.
— От і чудово!
— А ще ключі у мами заберемо, — додала Валентина.
— Це обов’язково, — засміявся чоловік.
Дивлячись у ці рідні очі, Валентина думала: ну хіба можна знайти чоловіка краще?
