Алла сиділа за кухонним столом і складала список подарунків для батьків чоловіка. Свекор Володимир Петрович та свекруха Олена Василівна завжди точно знали, чого очікують від сина та невістки. Поїздка на море, дорогий коньяк чи квитки на концерт — рік у рік їхні побажання не змінювалися.
Алла давно звикла до таких запитів свекрів, які вважали, що мають право диктувати свої умови.
— Аллочко, що це ти там пишеш? Знову список подарунків? — запитав Андрій, зайшовши на кухню.
— Так, як завжди, — зітхнула жінка. — Твої батьки знову хочуть поїздку на море чи якийсь елітний напій.
— Ну, вони такі люди, що тут поробиш? Може, просто купимо й забудемо? — Андрій байдуже знизав плечима.
Алла промовчала. Вона добре знала, що чоловік не хоче втручатися у справи своїх батьків. Але цього разу їй особливо важко було визначитися з подарунком. Володимир Петрович та Олена Василівна завжди були скупими, і Алла не могла пригадати, коли вони востаннє дарували щось дійсно приємне.
Минулого року свекри здивували їх, як ніколи. Вони подарували подружжю електрочайник із плавленою підошвою. Алла одразу згадала, як Олена Василівна скаржилася, що купила неробочий чайник і кілька разів обмінювала його, але кожен знову виявлявся несправним. Зрештою свекруха махнула рукою й залишила його собі. А через рік подарувала його синові й невістці, сподіваючись, що ті не пам’ятають цієї історії.
— Я складаю список і думаю, чи заслуговують твої батьки на те, чого вони хочуть? — раптом озвалася Алла.
Андрій здивовано глянув на дружину.
— Дивні питання. Що з ними не так?
— Нагадаю тобі про чайник, який вони нам подарували, чи сам згадаєш? — усміхнулася Алла.
— Ну, це ж дрібниці. Буває всяке, — відповів Андрій, цим самим підтримавши батьків.
— Тобто ти вважаєш, що нам можна дарувати те, що їм самим не потрібне? — здивувалася жінка. — Краще вже взагалі нічого не дарувати.
— Ну тоді не купуй те, що вони хочуть, якщо це для тебе так принципово, — зітхнув чоловік.
Наступного дня Алла вирушила до торгового центру. Вона купила плетений кошик і кілька дешевих продуктів, термін придатності яких закінчувався на початку січня. З цих продуктів вона зібрала «святковий» подарунок для свекрів, щоб ті зрозуміли, як це — отримувати непотрібні речі.
«Хай відчують на власній шкірі», — подумала жінка.
Увечері Андрій побачив, як Алла пакує подарунок.
— Це ти для кого так стараєшся? — усміхнувся він.
— Для твоїх батьків, — загадково відповіла вона. — Нехай знають, що ми теж можемо бути економними.
За два дні до Нового року свекри, які планували святкувати з друзями, раптом передумали й вирішили провести свято з сином та невісткою. Андрій, не порадившись із Аллою, погодився. Жінка була обурена, але змирилася.
— Ну хоча б подарунки не доведеться везти, — зітхнула вона.
За кілька годин до півночі родина зібралася в квартирі подружжя. Алла вирішила одразу вручити свій подарунок. Олена Василівна заглянула в кошик і невдоволено пробурмотіла:
— Це все? Ми ж розраховували на щось серйозніше.
— Не завжди отримуєш те, чого хочеш, — усміхнулася Алла. — Ми ж не просили у вас торік той несправний чайник.
Свекри ледь стрималися, щоб не відмовитися від подарунка.
— А що ви нам цього разу приготували? — спитала Алла, помітивши, що вони не поспішають вручати свій презент.
— Нічого, — відповів Володимир Петрович.
— Це навіть краще, ніж чайник, — засміялася жінка й запросила всіх до столу.
Вечеря виявилася напруженою. Свекри мовчали, лише після кількох чарок Володимир Петрович трохи розговорився. Алла скористалася моментом і тихо запитала свекруху:
— Скажіть, чому ви завжди даруєте нам такі речі?
— Ми стараємося обрати щось корисне, — виправдалася Олена Василівна. — Але грошей у нас небагато. Живемо на дві пенсії.
— Тоді краще не даруйте взагалі, ніж те, що вам самим не потрібне, — сказала Алла. — Інакше наші стосунки можуть зіпсуватися.
Олена Василівна задумалася. Вона зрозуміла, що невістка має рацію.
Наступного року сім’я разом вирушила на гірськолижний курорт, що стало початком нової традиції. Замість дорогих подарунків вони стали дарувати одне одному увагу, турботу й любов.
