У нашій родині колись було два автомобілі «Жигулі»: ВАЗ-2101 і ВАЗ-2106. Та сама «копійка» була справжньою — так я називаю перші випуски без вентиляційних прорізів на задніх стійках, без отворів під решіткою радіатора і з тими самими красивими задніми ліхтарями. За кермом обох машин я встиг посидіти ще в дитячі роки.
Минув час, «Жигулі» дедалі рідше трапляються на дорогах і поступово переходять у розряд раритетів. Здавалося б, їхня епоха давно минула: машини були далеко не ідеальними. Але мене накрила легка ностальгія — адже в них було чимало вдалих рішень. Більше того, деякі з цих «родзинок» я із задоволенням побачив би й у сучасних автомобілях.
Форточки
Перше місце беззаперечно належить саме їм. Краще за форточки в бокових вікнах автомобіля, як я зрозумів з роками, не придумали нічого. Надзвичайно корисна дрібниця, яка зникла не лише в сучасних авто, а й у пізніших моделях «Жигулів». Жодних кондиціонерів не потрібно — повернув форточку під потрібним кутом і насолоджуєшся потоком свіжого повітря.
Звісно, були нюанси: з часом замки могли розхитуватися, але їх легко було замінити або доповнити. У моделях 2105/2107 від форточок відмовилися, піддавшись модним тенденціям. Я ще можу зрозуміти таке рішення для машин із кондиціонером, але ж у «Жигулях» його не було — а корисну деталь прибрали.
Оглядовість
Поки не було з чим порівнювати, особливої оглядовості в «Жигулях» я не помічав. Навіть здавалося, що лобове скло замале. Але після досвіду з японськими та іншими сучасними авто, сівши за кермо «бойової класики» товариша, я раптом усвідомив: огляд у «Жигулях» справді чудовий. І заслуга тут — у тонких передніх стійках лобового скла.
Так, саме скло не найбільше, зате вузькі стійки дають відчуття повної видимості. У сучасних автомобілях вони значно ширші. Зрозуміло, це плата за безпеку, але факт залишається фактом: у «Жигулях» оглядовість на висоті. І здавати назад було легко — достатньо просто дивитися у заднє скло.
Кліренс
Сьогодні більшість легковиків — це справжні «пузотерки», створені для рівного асфальту і бажано без снігу. У результаті — зламані передні бампери та відірвані бризковики у величезної кількості сучасних машин. Про зиму й говорити не доводиться: через проблеми з прибиранням доріг низькі спідниці бамперів часто виконують роль снігоприбиральних лопат.
У «Жигулях» усе інакше. Коли після сучасного авто сідаєш у них, виникає відчуття, ніби пересів у кросовер — настільки високо. Ніде нічим не чіпляєш, бризковики не ламаються, бо вони гумові, а не декоративні.
М’якість підвіски
Як не дивно, але ці «доісторичні» автомобілі їздили м’якше, ніж середньостатистичні сучасні машини. Ось вам і прогрес. Я добре пам’ятаю поїздки на дачу і на «копійці», і на «шістці» ґрунтовими дорогами з гребінкою, ямами та вибоїнами — «Жигулі» ковтали все це без особливих проблем. На задньому сидінні «шістки» можна було заснути навіть на такій дорозі — настільки плавно вона їхала.
А що маємо тепер? Тією ж самою ґрунтовкою на сучасному авто їдеш — і здається, що зуби повипадають від тряски. Підвіска жорстка. Так, для ідеального асфальту це плюс, але ще треба знайти ці ідеальні дороги. Хіба що згодом ту дорогу заасфальтували відсотків на вісімдесят, і тепер лише невелика ділянка нагадує про старі часи.
З одного боку, «Жигулі» давно застаріли за всіма параметрами. Але саме за цими перевагами я справді сумую. А які плюси в цих автомобілях помітили ви? Напишіть.
