За день до весілля Елеонора почула розмову свого нареченого по телефону. А вже на самому весіллі вона зробила таке, що всі гості були шоkoвані.
– Кристинко, я не можу повірити! Невже я вже завтра виходжу заміж! Це просто неймовірно!
– Так, неймовірно, – сміючись, відповіла подруга Кристина. – Хто це в школі казав, що ніколи не піде під вінець? Не ти часом? А сама мало не перша зібралася. Ось що робить з нами любов!
Дівчата обійнялися і розсміялися. Вони були п’яні від молодості, відчуття щастя, яке, здавалося, чекало попереду. Величезного, як сама планета Земля.
Подруга приїхала напередодні цієї важливої події, щоб допомогти Елеонорі в останніх приготуваннях. Вони дружили зі школи й завжди були нерозлучними.
Сукня, яку щойно привезли із салону після останніх примірок, була неймовірно красивою. Кристина із заздрістю дивилася на цю розкіш і відчувала легкий укол заздрості.
І було чому заздрити. Елеонора, хоч їй щойно виповнилося 19 років, виходила заміж за гарного, дорослого чоловіка. Це був не якийсь там юнак без роботи, без грошей чи житла.
Вадиму було тридцять п’ять, і цей шлюб у нього був не першим. Але Елеонора ні про що не хвилювалася. Її майбутній чоловік нагадував голлівудського актора, справжнього Джеймса Бонда. Високий, підтягнутий, зі смаглявою шкірою і білозубою посмішкою, він викликав захоплення у всіх, хто його бачив.
Крім того, Кристина заздрила, що ніколи не матиме такої розкішної весільної сукні чи такої гарної церемонії. Її родина була простою, звичайними працівниками.
Батьки Елеонори володіли мережею готелів, яка вже багато років приносила прибуток і розвивалася по всій країні. Вадим, за словами Елі, також займався бізнесом, хоча й скромнішим. Увійшовши до її сімейної імперії, він отримував набагато більше.
Проте Елеонора навіть не припускала думки, що Вадим може одружитися з нею заради вигоди.
Якось вони заговорили про це з Кристиною. Елеонора обурено заявила:
– А що, я не варта, щоб у мене закохалися просто так? Хіба я не гарна, не розумна, не вихована? Хіба я не зможу щиро і вірно любити свого чоловіка?
Кристина мала іншу думку. Вона не стала їй говорити, що у світі багато шахраїв, яким байдуже, красива ти чи розумна. Їх цікавлять лише гроші. Вона сподівалася, що помиляється щодо Вадима, адже щиро любила подругу й не бажала їй зла.
Елеонора ще раз глянула на свою розкішну сукню, після чого сховала її в шафу. Не можна, щоб наречений побачив її раніше часу. А Вадим мав приїхати з хвилини на хвилину…
Заглянувши у вікно, вона побачила, як машина нареченого заїжджає на подвір’я їхнього великого заміського будинку. Еліонорі не терпілося обійняти і поцілувати майбутнього чоловіка. Вона так скучила за цей довгий день!
– Сиди тут, я зараз повернуся, – сказала вона Кристині й вибігла з кімнати.
Дівчина, ніби на крилах, збігла сходами й вийшла у двір через бокові двері, що вели до саду. Вона хотіла зробити коханому сюрприз: вискочити з-за кущів і кинутися йому на шию.
Вадим сидів у машині й розмовляв по телефону. Елі він, звісно, не помітив, адже вона сховалася за розлогим кущем туї.
Вона почула, що наречений нервував, говорив тихо й поспішав.
– Дивно, – подумала вона й прислухалася.
– Ну навіщо ти так кажеш? Ти ж усе прекрасно розумієш. Це вимушений крок. Ми ж давно про це домовилися. Навіщо знову до цього повертатися? Так, тобі важко, я розумію. Але що ж робити? Іншого виходу в нас немає. Немає. Ми його шукали.
Вадим замовк на кілька хвилин, імовірно, слухаючи співрозмовника. Еліонора стояла із застиглою на обличчі дурнуватою посмішкою. Вона ще намагалася вірити, що коханий обговорює якісь робочі справи. Але з кожною миттю зміст його слів ставав для неї дедалі зрозумілішим.
Тримаючи телефон біля вуха, чоловік вийшов із машини й підійшов ближче до кута будинку, щоб його не було видно з вікон. Еля різко відскочила в кущі. Він ледь її не побачив!
– Я теж тебе дуже люблю, Варенько! І нашу донечку Катрусю люблю. До речі, передай їй від мене великий привіт і скажи, що тато дуже скоро приїде до вас у гості. Ви – моє щастя. Єдине. Іншого мені не треба! Потерпіть, скоро ми знову будемо разом!
Не тямлячи себе від почутого, Еліонора побігла назад у будинок. Забігши до своєї кімнати, вона кинулася в обійми Кристини й гірко заплакала.
– Що сталося, Еля? – розгублено запитала подруга. – Хто тебе образив?
Але та нічого не відповіла, лише ридала.
Потім раптом замовкла, витерла сльози й сказала фразу, яка здивувала Кристину не менше, ніж ці раптові ридання:
– Ну, нічого, побачимо, на чиєму боці буде щастя. Іди, Кристино, додому. Завтра все зрозумієш.
Вадим дуже занепокоївся, побачивши свою наречену заплаканою.
«Нічого страшного. Таке буває. Наречені часто плачуть перед весіллям», – сказала йому майбутня теща, якій, чомусь, цей факт не здався тривожним.
Увечері Еля спустилася до батькового кабінету й запитала:
– Тату, в якому випадку мій чоловік не отримає ні копійки після розлучення?
– Доню, що сталося? Ти не впевнена у своєму виборі? Може, скасувати весілля? Хоча… Стільки гостей запрошено, мільйони витрачено на всю цю метушню.
– Нічого скасовувати не будемо. Просто скажи, що прописано у шлюбному договорі?
– Для того, щоб твій чоловік мав право претендувати на частину спільного майна, ви повинні прожити у шлюбі не менше двох років. Хоча… Я Вадиму вже пообіцяв допомогти з інвестиціями найближчим часом. У нього справи йдуть кепсько, потрібні чималі фінансові вливання. Але я сказав, що повернемося до цього питання після весілля.
– Я зрозуміла тебе, тату. Мені більше нічого не потрібно.
Елеонора готувала зраднику сюрприз. Вона почувалася пригніченою, біль від обману палив її серце. Але дівчина була дочкою свого батька. Ніхто не сміє образити її безкарно. Ніхто!
Весілля було в самому розпалі. Численні гості веселилися, щиро радіючи за молодят. «Яка гарна пара!» – чути було звідусіль.
Наречена виглядала дивно блідою й засмученою. За весь день вона не сказала Вадиму й двох слів. Той губився у здогадах, але вирішив, що це хвилювання та втома. Адже весілля – це завжди велика подія!
Ось настала черга сюрпризу від нареченого. Вадим підготував для своєї нареченої, а тепер уже дружини, виступ її улюбленого співака.
Він запросив Елю на танець. Молодята мовчки кружляли, слухаючи ніжну мелодію.
– Що з тобою, люба? Ти втомилася? Я зовсім тебе не впізнаю. Може, покинемо всіх і втечемо звідси?
Елеонора лише глянула на нього холодним поглядом і не відповіла.
Коли оголосили сюрприз для нареченого від нареченої, Елеонора навіть не ворухнулася. Лише її щоки зайнялися хворобливим рум’янцем.
– Увага на екран, будь ласка, – промовив ведучий.
Те, що сталося далі, ще довго згадуватимуть усі, хто був на цьому весіллі!
На екрані одна за одною почали з’являтися зворушливі та теплі фотографії колишньої сім’ї Вадима. Ці знімки Елеонора всю ніч завантажувала з усіх доступних соцмереж.
Лунала пронизлива музика. Ось Вадим і Варя у весільному танці. Ось вони вже втрьох із донькою. Ось щаслива родина гуляє в парку серед квітів і зелені. Ось вони всі разом десь на відпочинку біля моря. Ось крупним планом – двоє закоханих дивляться одне на одного, їхні очі сяють світлом любові.
Кадр зупинився. Музика замовкла. Почав звучати голос Вадима, записаний учора однією з камер біля будинку:
«Я теж, теж тебе дуже люблю, Варенько! І нашу донечку Катрусю люблю. До речі, передай їй великий привіт від мене й скажи, що тато дуже скоро приїде в гості. Ви – моє щастя. Єдине. Іншого мені не треба! Потерпіть, скоро ми знову будемо разом!»
Екран згас. У залі ресторану, де були тисячі гостей, запанувала мертва тиша.
Елеонора взяла мікрофон:
– Жодні гроші не варті того, щоб руйнувати сім’ю. Зраджувати й обманювати коханих і люблячих. Жодні! Повертайся до них, Вадиме. Тепер ти справді дуже скоро будеш із ними разом. Разом зі своєю справжньою сім’єю. А наш із тобою шлюб я анулюю!
І я знайду свого. Справжнього. А не підробку. Мені сурогат не потрібен!
