Денис завжди сприймав свою падчерку Віку як рідну дитину й щиро її любив. Однак одного дня дівчинка несподівано поставила перед ним ультиматум: він повинен залишити її маму. Якщо ж ні – вона заявить у поліцію, що він до неї чіплявся. Що змусило Віку так вчинити? І чи не стане це кінцем їхньої родини?
— Якщо ти не підеш від моєї мами, я скажу в поліцію, що ти мене домагався, — сказала Денисові Віка.
— Віко, що ти таке говориш? – здивовано подивився на неї чоловік.
— Ти все почув! — з викликом відповіла чотирнадцятирічна дівчинка. — Я хочу, щоб ти негайно покинув нашу сім’ю!
— Але чому? — Денис був ошелешений. — Ми з мамою любимо одне одного. Та й з тобою завжди знаходили спільну мову.
— Я тебе просто терпіла, — відрізала вона, гордо піднявши голову. — Забирайся геть!
— Давай поговоримо, — Денис зробив крок уперед. — Поясни, що трапилося?
Віка зиркнула на нього й підняла телефон, демонструючи екран. Там уже був набраний номер поліції.
— Ще один крок — і я натисну кнопку виклику! Почну кричати, і тебе миттю заберуть!
Денис зупинився, примирливо піднявши руки. Спочатку він подумав, що дівчинка просто жартує, але в її очах палали злість і страх.
— Іди геть! Напиши мамі записку, що тобі потрібно все обдумати.
— Я її чоловік! Яка ще записка? Вона не повірить у цю дурницю!
— Добре, тоді подзвони при мені, — дівчинка швидко змінила умови. — Скажи, що більше не любиш нас і йдеш.
— Віка, будь ласка, не роби цього, — в очах Дениса з’явилися сльози. Йому було боляче та образливо. — Я люблю вас! Чому ти так поводишся?
— Дзвони! — її голос затремтів, але вона не відступала.
Денис тяжко зітхнув і набрав номер дружини. Він вирішив, що поки просто скаже це їй, а потім вони зустрінуться й усе обговорять.
— Алло, Лен, привіт, — намагався говорити спокійно. — Як справи?
— Привіт, — відповіла вона, — у мене все добре. А у вас?
— Лена, тільки не ображайся, але мені треба піти.
— Що? Ти що, випив? Куди піти?
— Я більше не люблю ні тебе, ні Віку. Прощавай.
Він поклав слухавку, не слухаючи її вигуків. Його руки тремтіли, він нічого не розумів. Перша думка була — вихопити телефон у падчерки й серйозно поговорити, але він бачив, що вона зараз його не почує.
— Я думав, що твій підлітковий вік пройде спокійніше, — невпевнено пожартував Денис.
— Збирай речі та йди!
Він не став сперечатися, вирішивши почекати на повернення дружини. Щоправда, Лени не буде вдома до завтрашнього вечора, але він зможе прийти тоді.
Перед тим як вийти, Віка раптом серйозно сказала:
— Якщо надумаєш мамі правду сказати, я піду в поліцію.
Денис пильно глянув на дівчинку. У її очах змішалися відчай і злість, ніби вона оборонялася. Але ж він нічого їй не зробив! Чому Віка так поводиться?
Вийшовши з під’їзду, Денис із сумкою в руках попрямував до машини. Він вирішив поїхати до друга, де міг переночувати і заодно обговорити цю дивну ситуацію. Йому навіть у страшному сні не могло наснитися, що Віка, яку він давно вважав рідною, ось так з ним вчинить.
А дівчинка тим часом дивилася, як він від’їжджає, і сумнівалася, чи правильно вона зробила. Напередодні ввечері вона сиділа з подругами, коли одна з них раптом запитала майже пошепки:
— А твій вітчим не чіпляється до тебе?
— Що? Ні! Денис хороший! — одразу ж відповіла Віка.
— Всі вони такі, — знизала плечима Аріна. — Подивишся, йому набридне прикидатися ідеальним, і тоді тобі буде непереливки!
— Він так не зробить! — впевнено відповіла Вікторія.
— А ти перевір! Одягни шортики, пройдися перед ним, а потім різко глянь в очі. Якщо почервоніє чи засоромиться — значить, поглядав. Тоді його треба гнати! — хихотіла Аріна.
До цього не дійшло, але наступного ранку, повернувшись додому, Віка почула розмову Дениса по телефону.
— Так, Віка вже доросла дівчина. Гарна, ще й смак має. Скоро хлопці за нею бігатимуть!
Вона слухала кілька хвилин, а потім її охопили нудота і сум. Вийшовши з квартири, дівчина одразу ж подзвонила Аріні.
— Гони його негайно, поки не пізно! — твердо сказала подруга.
Так Віка і зробила, хоч їй було дуже не по собі. Вона намагалася не дивитися в очі людині, яка з восьми років була поруч: допомагала з уроками, заплітала коси, водила на гуртки, підтримувала на виступах. Всього не перелічити. Але зараз думати про це не хотілося.
Коли Денис вийшов, вона зателефонувала Аріні:
— Все, він пішов!
— Клас! А давай вечірку влаштуємо у тебе?
Віці не дуже хотілося, але ж тепер доведеться якось жити без Дениса. Вона важко зітхнула і погодилася.
Через пів години у квартирі зібралося більше двадцяти людей. Всі голосно сміялися, кричали, вмикали музику, не хвилюючись, що можуть викликати поліцію. Це були в основному знайомі Аріни.
Віка нервувала. Вона не знала, як позбутися всіх і прибрати перед приходом мами. Аріна, розмахуючи пивом, підморгнула їй:
— Не кисни, подруга! Краще випий!
Віка заперечно похитала головою. Пити вона точно не буде. Денис завжди казав, що це погано. Вона намагалася викинути його з думок.
— Привіт, красуне, — до неї підійшов хлопець років шістнадцяти. — Чого сумна?
— Все нормально, — намагалася відмахнутися вона.
— Я Стас, — хлопець обійняв її за плечі. Віка скривилася від відрази.
— Відпусти мене!
— Ого, яка неприступна! — Стас навіть не думав відпускати її, лише сильніше стиснув. — Ходімо прогуляємося.
Дівчина не стала кричати — нікому навколо не було до неї діла. Стас потягнув її в під’їзд і нахилився, щоб поцілувати. Віка з усієї сили вдарила його між ногами, як вчив Денис, і кинулася бігти. У неї в руках був телефон, вона судорожно набирала номер.
Денис лежав на дивані. Розмова з другом трохи заспокоїла його.
— Це підліток, ще й дівчина. Дай їй час, вона сама зрозуміє, що була неправа, — запевнив Льоха.
Раптом задзвонив телефон. На екрані було написано: «Донечка».
— Алло, — Денис взяв трубку, не знаючи, чого очікувати.
— Тату, приїдь, будь ласка! — Віка плакала. — Мене домагався хлопець… Я вечірку влаштувала, зараз на вулиці.
— Я їду. Де ти?
— Біля парку.
— Чекай там.
Через кілька хвилин вона вже сиділа в його машині.
— Що сталося? Хто зараз у квартирі?
Віка опустила голову, картаючи себе. Денис одразу ж приїхав її рятувати, навіть не згадавши її звинувачень.
— Він тебе не зачепив?
— Ні, я вдарила його, як ти вчив, — слабко всміхнулася вона.
Удома Денис легко вигнав усіх. Все виявилося не так погано, лише безлад.
— Сама впораєшся? — глянув він на падчерку.
— А ти?
— Ти ж мене прогнала, — нагадав Денис.
— Але ти казав, яка я гарна!
— Ми з мамою обирали тобі сукню. А про хлопців — це ж правда. Скоро й жениха доведеться вибирати!
Віка раптово розплакалася.
— Тату, пробач… Я така дурна. Я люблю тебе!
Денис усміхнувся і обійняв її.
— Я теж тебе, доню. Все буде добре.
— А мамі скажемо? Може, їй не варто про це знати?
— Їй доведеться сказати, але, думаю, вже завтра ми всі разом над цим посміємося. А зараз відпочинь. Іди спати, доню.
Вікторія ще раз обійняла батька, відчуваючи, як згасла любов до нього знову розгоряється. Незважаючи на її слова й вчинки, тато все ще любив її і одразу ж прийшов на допомогу.
— Спокійної ночі, тату, — сказала Віка на прощання. — Я тебе люблю!
Денис кивнув, думаючи, що давно став частиною цієї родини і не дозволить нікому заподіяти шкоду його дівчатам. Навіть під час сварок не можна було забувати, що вони сім’я, яка прощає й підтримує одне одного.
Наступного дня Денис і Віка зустріли Олену після роботи. Вони вирішили разом сісти й поговорити про те, що сталося. Олена виглядала засмученою.
— Олено, пробач нас, — почав Денис. — Я ніколи б не дозволив собі таке щодо дитини.
— Але що на тебе найшло вчора? Навіщо ти говорив таке по телефону?
— Це моя провина! — не витримала Віка. — Я змусила його так сказати. Пригрозила, що піду до поліції й скажу, що він до мене чіплявся.
— Що?! Чому, Віко? — Олена була вражена.
Дівчинка розповіла матері про розмову з подругою, свої підозри та необдумані вчинки.
— Мамо, я так його люблю! Він для мене як справжній батько. А я мало не зруйнувала все!
Олена обійняла доньку.
— Ти ще маленька, легко піддаєшся чужому впливу. Головне, що ми розібралися.
Вона подивилася в очі чоловікові:
— Денисе, я тобі вірю. Знаю, як ти любиш нашу Віку. Давайте забудемо це непорозуміння.
Денис і Віка зітхнули з полегшенням. Криза в сім’ї була подолана.
Минуло кілька тижнів. Віка припинила спілкування з Аріною, хоча та кілька разів дзвонила їй. Дівчинка відчувала провину перед вітчимом і намагалася догодити йому — допомагала по дому, іноді готувала вечерю.
Одного дня до Віки в школі підійшов Стас — той самий хлопець з вечірки.
— Привіт, красуне! Як справи?
Дівчинка хотіла піти, але Стас схопив її за руку.
— Ей, ти що? Я вибачитися хотів за той випадок. Я тоді випив і не усвідомлював, що роблю. Давай помиримося?
— Відчепися від мене! — Віка вирвала руку. — Через тебе і твоїх друзів у мене були проблеми.
— Ну ми ж нічого поганого не зробили! Просто відпочивали.
Віка фыркнула й пішла геть. Ця розмова її розлютила.
Вдома вона розповіла про це Денису. Той насупився:
— Не наближайся до цього хлопця. Він старший за тебе й явно має недобрі наміри. Будь обережна.
— Гаразд, тату, — пообіцяла Віка.
Але Стас не відступав. Він чекав на дівчинку після школи, нав’язував розмови, дарував подарунки. Віка його ігнорувала, але почувалася дедалі більше незатишно.
Одного разу Стас підійшов до неї прямо біля під’їзду.
— Ну чого ти тікаєш від мене? — незадоволено сказав він. — Я ж бачу, тобі без мене нудно. Ходімо прогуляємося?
— Відвали від мене! У мене тато вдома, я йому все розповім!
Стас розсміявся.
— А, цей товстий лисий мужик? Я його не боюся.
Він схопив Віку за руку, але тут з під’їзду вибіг Денис. Почувши крик доньки, він поспішив їй на допомогу.
Чоловік суворо глянув на Стаса.
— А ну відпусти мою доньку, щеня!
Хлопець розтиснув пальці.
— Я просто розмовляв із нею! Ви чого на мене напали?!
Денис закрив Віку собою.
— Щоб я тебе більше тут не бачив! Тримайся від неї подалі, інакше пошкодуєш. Ясно тобі?
Стас пробурчав щось і пішов. Віка полегшено зітхнула.
Вдома вони розповіли про це Олені.
— Оце нахаба! Добре, що ти вчасно прибіг, Денисе. А то цей дурень міг би заподіяти Віці шкоду.
— Що робити будемо? — запитав Денис. — Мені не подобається, що цей Стас постійно крутиться біля нашого будинку.
— Якщо він знову з’явиться, пригрози викликати поліцію, — порадила Олена. — Нехай знає, що жарти скінчилися.
Але Стас, здається, не боявся навіть поліції. Через кілька днів Віка знову зіткнулася з ним біля школи.
— Привіт, красуне! Я скучив за тобою. Підемо гуляти?
Дівчинка мовчки пройшла повз.
— Гей, чого ти мовчиш?! — Стас схопив Віку за плече. — Ходімо в кіно? Я вже купив квитки!
— Не чіпай мене! — Віка різко висмикнула руку. — Мій тато тобі покаже! Він у поліцію заявить.
— Та плювати я хотів на твого татка, — огризнувся Стас. — Ладно, йди поки що. Але я ще повернуся за тобою.
Дома Денис та Олена вислухали її з тривогою.
— Це вже не жарти, — суворо сказав Денис. — Завтра я піду в його школу, знайду батьків і підніму скандал. Якщо це не допоможе — подамо заяву в поліцію.
— Правильно! — підтримала його Олена. — Ми не можемо залишити це без уваги. Інакше він вирішить, що йому все дозволено.
Наступного дня Денис вирушив до школи Стаса. Там він відшукав його батька — худорлявого, зніяковілого чоловіка.
— Ваш син вже кілька тижнів переслідує мою доньку! — почав Денис без зволікань. — Чіпляється до неї, хапає за руки! Ви що, зовсім його не контролюєте?!
Батько Стаса винувато заморгав.
— Вибачте, я не знав… Стас мені нічого не казав про вашу доньку. Я з ним поговорю, забороню наближатися.
— Авжеж, забороните, — хмикнув Денис. — А користі з того буде нуль. Чи ви його самі приструните, чи я подам заяву.
— Не треба поліції! — занервував чоловік. — Я з ним серйозно поговорю, обіцяю!
Денис похмуро кивнув, але щось підказувало йому, що це не допоможе.
І справді, вже наступного дня Стас чекав Віку біля під’їзду.
Дівчина злякано глянула на нього й кинулася в під’їзд. Там саме спускався Денис. Побачивши заплакану доньку, він усе зрозумів.
Чоловік вискочив на вулицю, схопив Стаса за грудки й трусонув.
— Я ж казав — тримайся від неї подалі! Хочеш, щоб я тобі морду набив?!
— Відчепися, жирдяй! — вирвався Стас. — Ти мені не указ!
Він замахнувся, але Денис ухилився і вдарив його по носі. З нього потекла кров.
— Ах ти ж мерзотник! — завив хлопець. — Я тобі ще покажу!
Але Денис миттю скрутив його, міцно схопивши за шию й руку.
— Ходімо, друже, розбиратися, — сказав він. — Викличемо твого татка, а заодно й поліцію. Подивимося, що ти скажеш після цього!
Коли прибули батько Стаса і поліція, Денис наполіг на відкритті справи.
— Він уже дістав мою родину! — обурювався він. — Ми так більше не можемо жити. Нехай отримає своє покарання.
Стаса забрали до відділку. А його батько благав Дениса не подавати в суд.
— Ми заплатимо штраф! Я відправлю його в армію, там його навчать. Тільки не ламайте йому життя!
Денис зітхнув.
— Гаразд. Але якщо ще раз наблизиться — заяву подам негайно.
Невдовзі Стаса справді забрали в армію, і він зник із їхнього життя. Віка з полегшенням зітхнула. Її тато — справжній захисник, який завжди її вбереже.
Минуло кілька місяців. Життя родини увійшло в спокійне русло.
Одного дня Олена сказала чоловікові:
— Знаєш, я думаю, нам варто всією родиною поїхати у відпустку. Ми давно нікуди не вибиралися.
— Чудова ідея! — зрадів Денис. — Давай на море? Віка вже доросла, їй сподобається.
Вони вибрали невеликий затишний готель на півдні країни.
Коли прибули, Віка була в захваті.
— Тут так гарно! І море поруч. Дякую, що взяли мене!
— Ми ж родина, — усміхнувся Денис. — Відпочивати треба разом.
Кілька днів вони засмагали, купалися, гуляли вечорами набережною. Все було чудово.
Одного дня на пляжі до них підійшов чоловік років сорока п’яти.
— Доброго дня! Не заперечуєте, якщо я тут розташуюся? Місця небагато.
— Так, звісно, — кивнула Олена. Про себе ж подумала: “Одинокий чоловік у відпустці”.
— Мене звати Валерій, — представився незнайомець.
— Олена. Це мій чоловік Денис і донька Вікторія.
— Яка чудова родина! — посміхнувся Валерій.
Вони трохи поговорили, після чого чоловік пішов купатися.
— Ну що, кавалер знайшовся? — підморгнув Денис дружині.
— Та годі тобі! — розсміялася Олена. — Просто ввічлива людина.
Повернувшись, Валерій запитав:
— Сьогодні ввечері в готелі концерт. Може, приєднаєтесь?
— Це цікаво, подумаємо, — відповіла Олена.
У номері вона спитала чоловіка:
— Підемо на концерт?
— Не знаю… — задумався Денис. — Він мені не подобається. Занадто активний.
— Та він просто самотній!
— Віка, що скажеш?
— Ми ж просто музику послухаємо, — знизала плечима та.
— Гаразд. Але триматимемо вухо гостро, — вирішив Денис.
Увечері вони прийшли на концерт, а Валерій радо помахав їм рукою.
Коли концерт добіг кінця, чоловік запропонував:
— Продовжимо вечір у кафе? Пригощаю за чудову компанію на концерті.
У кафе він замовив дороге вино та закуски. Розмова текла легко й невимушено. Валерій виявився приємним і інтелігентним співрозмовником.
Під хмелем він почав сипати компліментами на адресу Олени. Денис нахмурився, і Валерій поспішив додати:
— Вибачте, якщо щось не так сказав. Ви просто надзвичайно красива жінка. Не ображайтеся!
Коли вони залишили кафе, Валерій знову звернувся до компанії:
— Може, завітаєте до мене? У мене є колекція старовинних монет. Це дуже цікаво, покажу вам.
Але Денис одразу ж відрізав:
— Ні, нам уже час. Дякуємо за частування, гарного вечора!
Після цих слів він рішуче повів жінок до виходу.
— От і все, вечір зіпсований! — з прикрістю сказала Олена. — Навіщо ти накинувся на нього? Він був дуже чемним.
— Хіба ти не бачиш, що він до тебе залицяється?! — роздратовано відказав Денис. — Я ледве стримувався, щоб при Віці не влаштовувати сцену. А в гості він запрошував явно не просто так.
— Не вигадуй! Він всього лиш хотів похвалитися своєю колекцією монет.
— Авжеж! Він просто розраховував, що ти вип’єш і погодишся піти до нього. А я йому заважав, тому він і намагався мене задобрити.
Олена хотіла заперечити, але тут озвалася Віка:
— Тату, мені теж здалося, що цей чоловік дивився на маму якось дивно. Особливо коли вона не помічала.
— Ось бачиш! — Денис ляснув долонею по столу. — Навіть дитина зрозуміла. А ти все вірила йому.
Олена зніяковіла.
— Гаразд, пробач. Мабуть, я справді мало не піддалася на його хитрощі. Дякую, що вчасно зупинив мене.
Після цього випадку відпочинок став значно приємнішим і спокійнішим. Більше Валерій до них не підходив, очевидно, усвідомивши, що зачарувати Олену йому не вдасться.
Денис і Віка зраділи, що змогли вчасно розпізнати його наміри та захистити сім’ю від неприємностей. Тепер і Олена повністю погоджувалася: як добре, коли в родині є надійна чоловіча підтримка!
