Алена Іванівна завжди була жінкою суворою та вимогливою. Вона мешкала сама у невеликому будинку на околиці міста, проте завжди отримувала підтримку від синів – старшого Івана та молодшого Єгора.
Іван давно вже жив своїм життям: одружився та переїхав до іншого міста. А ось Єгор залишився поруч із матір’ю, допомагаючи їй як морально, так і фінансово.
Алена Іванівна була задоволена таким станом речей, адже звикла до думки, що молодший син завжди буде поруч, забезпечуючи їй гідну старість.
Але все змінилося, коли Єгор зустрів Ірину. Молода, красива та енергійна дівчина одразу ж привернула увагу чоловіка. Вони почали зустрічатися, а згодом вирішили одружитися.
Для Алени Іванівни це рішення стало справжнім ударом. Вона була переконана, що Ірина забрала у неї сина, позбавивши її фінансової підтримки та уваги. Тепер Єгор почав витрачати свою зарплату на власну родину, а не лише на потреби матері.
Щоразу, коли син приїжджав до Алени Іванівни, вона починала дорікати йому та звинувачувати в тому, що він повністю забув про неї. Скільки б чоловік не намагався переконати матір у протилежному, вона продовжувала ображатися та демонстративно пускати сльозу.
– Я все так само люблю тебе і готовий піклуватися про тебе, але тепер трохи на інших умовах, – наполягав Єгор.
Проте Алена Іванівна залишалася непохитною. У її очах Ірина стала ворогом номер один, яка позбавила її найбільшого скарбу – сина.
Зі старшою невісткою Інною у Алени Іванівни відносини були значно кращими. Вона ніколи не висловлювала претензій Івану через те, що той переїхав, і навіть ставилася до Інни з теплом.
Єгор не міг не помітити цього, тому під час чергової розмови вказав матері на цей факт.
— Так, з Інною у нас гарні стосунки. Вона ставиться до мене з повагою і завжди допомагає по господарству, коли приїжджає. А твоя Ірина – це інша справа: вона нічого не робить і тільки сидить, – із сарказмом заявила Алена Іванівна.
— Можливо, причина в тому, що ви відразу дали їй зрозуміти, що не приймаєте її? – натякнув Єгор.
На це жінка лише закотила очі, ледь стримуючи сміх.
— Ну ось ти й сам відповів на своє запитання, – із сумом промовив чоловік.
На цьому розмова завершилася.
За тиждень до Нового року Алена Іванівна вирішила запросити обох невісток до себе додому під приводом вручення подарунків.
– Твоя мама вперше за три роки подзвонила мені та запросила за подарунком, – із подивом повідомила Ірина чоловіку. – Як думаєш, вона змінила ставлення до мене?
За здивованим виразом обличчя Єгора дівчина зрозуміла, що й він не в курсі планів матері.
– Можливо, треба їй також щось подарувати? – запропонувала Ірина, після чого поїхала до торгового центру.
Два довгі години дівчина обирала подарунок для свекрухи та врешті зупинилася на витончених золотих сережках.
– Дивись, що я придбала, – із гордістю продемонструвала вона покупку чоловіку. Однак Єгор лише похитав головою.
– Ти просто викинула гроші, – зітхнув він.
– Чому ти так кажеш? – занепокоїлася дружина.
– Саме побачиш, – ухильно відповів чоловік.
Наступного дня Ірина вирушила до будинку свекрухи. Інна приїхала трохи пізніше, тому дівчині довелося чекати на вулиці. Алена Іванівна бачила її через вікно, але запрошувати не поспішала.
Коли Інна все ж приїхала, обидві зайшли до будинку та подарували свекрусі свої подарунки. Інна вручила недорогий набір для ванни, а Ірина – золоті сережки.
Алена Іванівна швидко зникла в кімнаті, а повернувшись, вручила Інні елегантний золотий браслет, а Ірині – стареньку потерту сумку. Очі дівчини наповнилися сльозами.
— Чому ви так до мене ставитеся? – запитала Ірина.
— Бо ти забрала мого сина, – холодно відповіла свекруха.
Повернувшись додому, Ірина поділилася цим із чоловіком. Єгор вирішив остаточно поговорити з матір’ю. Він пояснив їй, що якщо вона не змінить ставлення до Ірини, їхні відносини охолонуть остаточно.
Ці слова змусили Алену Іванівну замислитися. На Новий рік вона таки прийшла до їхнього дому, і потроху стосунки почали налагоджуватися.
