— Ну йди, якщо хочеш, — байдуже кинула вихователька, навіть не глянувши на дівчинку. Аня сприйняла ці слова буквально. Вона абияк натягнула одяг, шапку не стала одягати — заважали косички, та й рукавиці десь загубилися. Не розуміючи, куди саме йти, дівчинка просто вийшла за ворота садочка й розчинилася серед сірих багатоповерхівок. Мороз щипав щоки, колючий вітер пробирався під тоненьку курточку, а валянки швидко промокли.
Маленька Анечка, ледве переставляючи ніжки по заметах, тягнулася засніженою дорогою. Сльози котилися з очей, але вона вперто витирала їх рукавом, насупивши маленький носик.
— Додому, до мами, — відбивалося в її думках.
Чотирирічна Аня зовсім нещодавно вийшла з дитячого садка. Вона так скучила за мамою, що підійшла до виховательки й тихенько прошепотіла: — Я хочу до мами.
— Ну йди, якщо хочеш, — байдуже відповіла вихователька, не звертаючи на дитину уваги.
Аня сприйняла сказане буквально. Вона нашвидкуруч одяглася, не натягла шапку — косички заважали, та й своїх рукавиць не знайшла. Не знаючи, куди прямувати, вона просто вийшла з садка й загубилася серед одноманітних сірих будинків.
Минуло довгих і тривожних десять хвилин, перш ніж виховательки, схаменувшись, помітили зникнення дитини. Дзвінок на домашній телефон мами Ані нічого не дав — жінка була на роботі.
Вони набрали її мобільний. Мати, почувши новину, в істериці та зі сльозами кинулася до поліції.
А тим часом маленька мандрівниця блукала засніженими вулицями. Місто здавалося їй величезним і холодним, наче вороже налаштованим. Вона мерзла, плакала, але вперто йшла далі.
У якийсь момент, зовсім знесилена, дівчинка впала просто на засніжений тротуар.
— Дівчинко, чому ти тут сама? Де твої батьки? — почувся над нею теплий, добрий голос.
Аня підвела заплакані очі й побачила високого чоловіка в теплій куртці.
Він лагідно усміхнувся, взяв її за руку й повів до найближчого магазину. Там дівчинку зігріли, напоїли гарячим чаєм і викликали поліцію.
Небайдужий перехожий, який став для Ані справжнім рятівником, виявився водієм вантажівки. Він поспішав у рейс, але, побачивши самотню малечу серед морозу, не зміг пройти повз.
Невдовзі до магазину вбігла й мама Ані. Вона кинулася до доньки, обіймаючи її й плачучи від полегшення. Аня, притулившись до маминого обличчя, схлипувала: — Мамочко, я так боялася! Я більше ніколи не буду тікати.
Історія Ані швидко облетіла все місто. Виховательку, через недбалість якої дитина ледь не загинула, звільнили.
А небайдужий водій вантажівки став справжнім героєм, довівши, що людяність і доброта здатні рятувати життя.
Після цього Аня більше ніколи не ходила до того дитячого садка. Мама перевела її до приватного закладу, де за дітьми пильніше наглядали.
На згадку про ту зимову пригоду Аня все життя берегла маленьку плюшеву іграшку — подарунок від доброго водія, який урятував їй життя. Це була іграшка його доньки.
