Ніна поспішала додому. Було вже десять вечора, і вона мріяла швидше дістатися до оселі, повечеряти та відпочити. День видався виснажливим. Чоловік уже вдома, вечеря готова, син нагодований.
Ніна працювала в невеликій перукарні й цього дня була на зміні до закриття. Після роботи вона прибрала робоче місце, включила сигналізацію, замкнула двері – через це й затрималася.
Шлях додому пролягав через маленький сквер. Удень там сиділи бабусі, а ввечері було безлюдно. Освітлення працювало, тому зазвичай не було страшно.
Проте сьогодні одна з лавок не була порожньою. Там, тулячись одне до одного, сиділи двоє дітей – хлопчик років дев’яти-десяти і маленька дівчинка, якій на вигляд було п’ять. Ніна сповільнила крок і підійшла ближче.
— Що ви тут робите так пізно? Вам пора додому! – м’яко сказала вона.
Хлопчик подивився на неї серйозним поглядом, погладив дівчинку по голівці й міцніше притиснув до себе.
— Нам нема куди йти. Вітчим нас вигнав.
— А де ваша мама?
— Вдома з ним… п’яна.
Ніна не стала довго думати.
— Вставайте, ходімо зі мною. Завтра розберемося.
Діти нерішуче піднялися. Ніна взяла дівчинку за руку й простягнула іншу хлопчикові.
Так вона привела їх додому. Чоловіку і 12-річному синові пояснила ситуацію. Вони добре знали її добру душу, тому не розпитували багато, а просто показали дітям, де можна вмитися, і посадили за стіл. Голодні малюки спочатку несміливо, але з апетитом з’їли все, що їм дали.
Після цього Ніна пішла до сусідки, в якої була донька-першокласниця, і попросила для дівчинки одяг. Вона отримала цілий пакет речей – у кожній родині після дітей залишається чимало всього.
Ніна викупала дівчинку, яка називалася Машенькою, одягла її в чистий одяг. Хлопчик, Антоша, сам помився і також отримав чистий одяг, який залишився від сина.
Вона постелила їм у вітальні на дивані, адже дівчинка ні на хвилину не відходила від брата, а він постійно її обіймав і заспокоював.
Нагодовані та втомлені діти швидко заснули на чистій постелі. Ніна відправила сина спати, а сама з чоловіком ще довго напівголосом обговорювала, що робити далі.
Рано-вранці вона встала, провела чоловіка на роботу. Їй самій треба було виходити у другу зміну.
Діти прокинулися. Вона нагодувала їх сніданком, склала у пакет випрану за ніч і висохлу одяг і вирішила провести їх додому.
Діти привели її до будинку неподалік. Квартира на третьому поверсі виявилася незамкненою. Діти зайшли і зупинилися на порозі…
Ніна стала поруч. Їй хотілося подивитися цій жінці в очі й запитати, про що вона думала всю ніч, коли її дітей не було вдома.
З кімнати вийшла ще молода, але втомлена і занедбана жінка з великим сінцем під оком. Вона байдужим поглядом подивилася на дітей і промовила:
— А… Прийшли… А це хто?
— Це тітка Ніна. Ми у неї ночували.
— А… Добре.
Вона пішла назад у кімнату. Ніна була приголомшена. Це – мати?!
Але раптом жінка повернулася і сказала:
— Ходімо на кухню.
Ніна пройшла за нею. Як не дивно, в оселі було бідно, але чисто. Нічого не валялося, посуд був вимитий, підлога охайна. Навіть халат на ній був випраний, хоч і старий та без ґудзиків.
— Сідай.
Ніна сіла. Жінка навпроти подивилася на неї втомленими очима й спитала:
— Діти є?
— Так, син, 12 років.
— Послухай, якщо зі мною щось станеться, не покинь моїх дітей, подбай про них. Вони хороші.
— А ти? Збираєшся їх покинути?
— Я вже не можу зупинитися. Пробувала багато разів. Та й він не дасть.
Вона кивнула в бік кімнати, звідки лунав хропіт.
— Звернися в поліцію!
— Зверталася. Посидить 15 днів, прийде – і ще більше поб’є. Та й без алкоголю я вже не можу. П’ю щодня. А він дітей з дому виганяє. Він їм не батько.
— А справжній батько?
— Втонув, коли Маші був рік. Відтоді й п’ю.
— Ти працюєш?
— Прибирала в магазині. Тиждень тому звільнили за прогули.
— А він?
— Підробляє. Якось виживаємо.
Вона уважно подивилася на Ніну і знову попросила:
— Якщо що, не покинь їх, будь ласка. Я бачу, ти добра. Хоч у дитбудинку їх навідуй.
Ніна встала і пішла до дверей. Її розум відмовлявся приймати цю ситуацію. Вона була вражена цією проханням.
Діти провели її до виходу. Обоє підійшли і обійняли її. У Ніни на очах з’явилися сльози. Швидко витерши їх, вона сказала Антону, що він знає, де її знайти, і вийшла. Вже на вулиці дала волю сльозам. Вони текли струмками, а люди оглядалися їй услід.
Ввечері Ніна розповіла все чоловікові. Він підтримав її й сказав, що якщо щось трапиться, дітей вони не покинуть. Їхній син, почувши розмову, підійшов до батьків. Вони всі троє обійнялися і мовчки посиділи на кухні.
Антон прибіг через три дні. Сказав, що мама зникла, а вітчима забрала поліція. Машенька була у сусідки, але сьогодні їх мали відправити в дитбудинок. Він швидко розповів усе й побіг назад до сестри. Того ж дня дітей забрали до притулку.
Наступного дня їхню маму знайшли в річці зі слідами насильницької смерті. Вочевидь, вона передчувала свій кінець, тому й звернулася до Ніни.
Ніна з чоловіком почали оббивати пороги установ, щоб оформити опіку над дітьми. Родичів у них не знайшлося, тож після всіх процедур Ніна отримала дозвіл забрати Антона і Машеньку. На комісії вона розповіла про останню розмову з їхньою матір’ю.
Ніні довелося залишити роботу. Машенька була залякана, довіряла лише брату й намагалася завжди бути поруч із ним. Навіть коли випадково впустила ложку, злякано подивилася на чоловіка Ніни, немов боялася покарання. Довелося багато працювати, щоб завоювати її довіру. Антон був старший і розумів, що тепер вони в безпеці.
Поступово дівчинка звикала. Вона сміливо підходила до Ніни та її сина, гралася й розмовляла, хоча ще побоювалася чоловіка Ніни. Страх перед дорослими чоловіками глибоко засів у ній. Але він ставився до неї з ніжністю та обережністю – давно мріяв про доньку, а Ніна за станом здоров’я більше не могла мати дітей.
І ось настав день, коли Машенька вперше його обійняла. Він повернувся з триденної відрядження, Ніна з дівчинкою вийшли його зустрічати. Він присів навпочіпки, простягнув руки, і Маша несміливо підійшла та обняла його за шию. Він підняв її на руки, і вони разом зайшли на кухню. Побачивши щасливе обличчя Машеньки, підійшли хлопці, а потім і Ніна. Всі вони обійнялися і довго стояли, посміхаючись.
Тепер у цій сім’ї все буде добре.
