В затишному будинку на околиці міста, де пахло яблучним пирогом і старими книгами, жила бабуся Марія. Вона була душею великої родини — мудрою, доброю, але іноді занадто прямолінійною. Кожного року перед її Днем народження вся родина збиралася за великим столом, а внуки з нетерпінням чекали подарунків.
Цього року бабуся вирішила зробити щось особливе. Вона довго збирала гроші і, нарешті, купила новенькі iPad’и для всіх внуків, за винятком одного.
Коли вітальня заповнилася всіма дітьми, бабуся з усмішкою почала роздавати подарунки. Старший внук, Максим, отримав iPad Pro з яблучним олівцем. Середня, Катя, — рожевий iPad Air. Навіть наймолодший, п’ятирічний Артем, радісно схопив свій міні-планшет.
Але коли черга дійшла до Анни, бабуся раптом опустила руки і сказала:
— Тобі нічого не буде.
Тиша затягнула повітря. Анна завмерла, не розуміючи, чи це жарт ч ні. Вона подивилася на бабусю, але та уникала її погляду.
— Чому? — прошепотіла дівчинка.
— Тому що ти не заслужила, — холодно відповіла Марія.
Анна не змогла стримати сліз. Вона вибігла з кімнати, а за нею кинулася її мама — єдина, хто спробував заступитися.
— Мамо, що це таке? Чому ти так? — запитала вона.
Бабуся насупилася:
— Торік, коли вона гостювала у мене, то розбила мою улюблену вазу і навіть не вибачилася. А потім ще й нагрубила. Я просто хочу, щоб вона зрозуміла: доброта має бути заслужена.
— Але чи це правильний спосіб її навчити? — заперечила донька.
Бабуся лише пожала плечима.
З того часу Анна перестала приїжджати в гості. Вона більше не дзвонила бабусі, не писала їй повідомлень. Навіть на сімейних святах дівчинка трималася осторонь, ніби боялася знову відчути себе непотрібною.
Бабуся спочатку думала, що внучка просто сердиться і скоро все забуде. Але тижні проходили, а Анна не з’являлася.
Одного вечора Марія переглядала старі фотографії і натрапила на знімок, де маленька Анна сидить у неї на колінах і сміється. В цей момент бабуся зрозуміла, що її «урок» обернувся жорстокою образою.
Вона згадала, як Анна завжди першою бігла допомагати їй на кухні, як тихо шепотіла «дякую» за кожен подарунок, як її очі світилися, коли бабуся читала їй казки.
— Що я накоїла? — прошепотіла Марія.
Наступного дня бабуся сама поїхала до Анни. Вона не стала виправдовуватися, а просто обняла її і сказала:
— Прости мене. Я була не права.
Анна спочатку не відповіла, але потім тихо запитала:
— Ти більше не любиш мене?
— Люблю. Дуже сильно. Просто іноді навіть дорослі помиляються.
Бабуся дістала з сумки маленький пакунок — це була не iPad, а старовинна книга казок, яку Марія читала їй в дитинстві. На першій сторінці було написано:
«Для моєї Анни — найдорогоціннішої внучки на світі».
З того часу бабуся зрозуміла: справедливість — це не означає «дати всім порівну». Іноді найважливіше — просто любити.
А Анна зрозуміла, що образи проходять, а сім’я — це назавжди.
І навіть якщо подарунки бувають різними, любов повинна бути однаковою для всіх.
