Вночі Ілля розбудив дружину й повідомив, що йде.

— Що сталося? — злякано запитала Ольга сонним голосом.
— Я йду від тебе до іншої. Ти мені більше не потрібна.
— У якому сенсі? Що не так?
— Чого ти не розумієш? Я зустрів іншу, молодшу за тебе й у тисячу разів привабливішу!
— І що далі? Мені тебе привітати? — з сарказмом відповіла Ольга.

Сон як рукою зняло від такого удару.

— Май на увазі, квартиру я тобі не залишу. Зараз поїду, поживу в іншому місці, але потім буде розподіл майна. Тож подавай на розлучення й готуйся ділити все.
— Тобто я маю жити на орендованій квартирі разом із дитиною? Ти у своєму розумі?
— Цілком. Багато людей так живуть. Чим ти краща? Не бомжуватимеш же. До того ж ти не багатодітна мати. Якось упораєшся.

Ольга слухала Іллю й не вірила своїм вухам.

— Але ж…
— Що? Хочеш сказати, що грошей не вистачатиме? Не треба вигадувати. Син уже школяр, у тебе офіційна робота, і зарплата для нашого міста цілком нормальна. Зможеш орендувати квартиру й прогодувати дитину. Аліменти я обіцяю платити справно.

Ілля, як виявилося, ще й робив вигляд, що «допомагає».

— Я не розумію. Навіщо тоді були всі ці обіцянки й красиві слова про вічне кохання? — здивовано запитала Ольга, яка не могла збагнути, що відбувається.
— Не починай. Тоді ти була молода й худа, як очеретина. А зараз? У 35 уже зморшки, а фігура — сама знаєш, залишає бажати кращого.
— То чому ж ти грошей пошкодував, коли я на косметолога просила?
— Твій ботокс — лише тимчасовий ефект. Молодшою й гарнішою ти все одно не станеш.

Ользі нічого було сказати, а Ілля продовжував, навіть не соромлячись.

— Зрозумій, із нею я почуваюся молодим жеребцем. А з тобою — старим валянком!
— Зрозуміло з тобою. Скільки в мене є часу, щоб знайти житло?
— Кілька місяців точно. Тим більше, із розлученням у суді все затягнеться. До того часу можеш жити спокійно. Ладно, мені пора. Таксі вже приїхало.

Стоячи на порозі, він кинув ще одну болючу фразу:

— І не чекай, що я повернуся. Улаштовуй своє особисте життя просто зараз. Після 35 ти нікому не будеш потрібна.

Ольга не могла повірити в те, що сталося. Щойно чоловік пішов, її накрила хвиля істерики. Проте вона змусила себе заспокоїтися, щоб не розбудити сина й не налякати його.

Ольга зовсім не знала, що сказати сину. Хлопчик вже підріс і все розумів. Її охоплювала паніка.

Наступного дня Ілля поїхав до Крістіни.

— Дорога, тепер ми можемо не приховувати наші почуття.

Ілля хотів поцілувати дівчину, але та відвернулася.

— Почекай. Ми ще не вирішили всі питання.

— Що таке?

— Ілля, я говоритиму прямо. Ти цікавий чоловік, привабливий для своїх років. Але в тебе є кілька недоліків.

— Яких саме?

— По-перше, ти був одружений, і в тебе є дитина, якій потрібно платити аліменти.

— Це не проблема. Я попрошу шефа оформити мене на мінімальну зарплату офіційно, а решту платитимуть готівкою. Колишня дружина про це не дізнається.

— Припустимо. По-друге, твоя зарплата залишає бажати кращого. Мені навіть соромно подругам сказати, скільки ти заробляєш.

— Я обіцяю взяти підробіток. Нещодавно шеф пропонував мені ще одну посаду.

— Гаразд. І третій момент: ти обіцяв подарувати мені нову машину. Де вона і чому я досі її не бачу?

Ілля згадав, як у нетверезому стані пообіцяв Крістіні купити авто. Він зрозумів, що вона, мабуть, спеціально тоді його напоїла.

— Я ж тоді був не в собі… — почав виправдовуватися він.

— Це не має значення. Ти пообіцяв. Тримай слово, якщо ти чоловік, або йди геть! — закричала Крістіна.

— Ні, ні. Я все зроблю, обіцяю. Продам свою частину квартири й одразу куплю тобі машину.

— Я вже вибрала. Ось цю хочу!

«Ого, це ж усі гроші від продажу квартири», — жахнувся Ілля, але діватися було нікуди.

Так він і зробив. Щойно їх розлучили з Ольгою, він одразу зайнявся продажем квартири. На отримані гроші купив Крістіні авто й оформив його на неї, як і обіцяв.

Минуло пів року.

— Ти знову затримуєшся на роботі? Скільки це може тривати? — дорікала Крістіна.

— Кохана, мені доводиться брати понаднормові години, щоб нам на все вистачало. Ти ж сама казала, що я мало заробляю. Я стараюся, ти ж бачиш.

— Мені не вистачає уваги.

— Розумію, люба. Потерпи ще трохи, і все налагодиться.

З часом Ілля почав помічати за Крістіною дивну поведінку. Він зробив їй пропозицію одружитися, але вона не поспішала сказати «так».

— Який сенс квапитися? Я ще молода. Успіємо!

— Але я хотів би узаконити наші стосунки, — наполягав Ілля.

— Перестань. Це все формальності. Нам і так добре.

А потім він зрозумів, у чому справа.

— Крістіно, ти зовсім совість втратила? Хто цей чоловік, який тебе сьогодні підвозив?

— Заспокойся. Це просто знайомий, і що з того?

Ілля не витримав.

— Знайомий? Я бачив, як ви цілувалися. Принаймні зараз не бреши!

Крістіна закотила очі й зрозуміла, що заперечувати марно.

— Так, це мій хлопець. І що? Він молодший за тебе і заробляє значно більше. Ти себе в дзеркалі бачив? У тебе вже зморшки, та й у ліжку все залишає бажати кращого.

Ілля не вірив своїм вухам.

— Як ти смієш так говорити? Я ж усе для тебе робив!

— Смію! І якщо тобі щось не подобається, тебе ніхто не тримає. Йди куди хочеш!

— А жити мені де?

— Мене це не хвилює. Можеш орендувати квартиру. І добре, що ти дізнався правду зараз. Я зрозуміла, що нам не по дорозі.

Ілля ледве стримував себе.

— Напевно, ти це зрозуміла, коли я подарував тобі машину?

— Арівідерчі, любий! Двері он там. А якщо будеш буянити, викличу поліцію, і проблеми на роботі тобі гарантовані.

Ілля пішов, не знаючи, куди йти. Крім Ольги, йому не було до кого звернутися.

— Можна я прийду? — запитав він, коли подзвонив колишній дружині.

— Куди? — здивувалася Ольга.

— До тебе.

— Ні, до мене не можна. А сина ти бачитимеш згідно з порядком зустрічей, який встановив суд.

— Але як же так, Олю? Я помилився. Вперше у житті настільки сильно. Крістіна мене кинула, витягнула всі гроші й пішла до молодшого.

— Як шкода. А я скористалася твоєю порадою й зустріла чоловіка. Уявляєш, він зміг мене полюбити, навіть попри те, що мені вже скоро 36, — сказала Ольга з іронією.

Ілля не знав, що відповісти.

— Тобто я не можу прийти?

— Дивне запитання, Ілля. Мій чоловік точно буде проти твого візиту. Усього найкращого.

Тільки тепер Ілля зрозумів, яку помилку зробив. Піддавшись емоціям, залишився ні з чим. І колишній дружині не потрібен, і коханка його не оцінила. Треба було думати головою раніше.