Анжела з дитинства купалася в любові й розкошах. Вона була довгоочікуваною дитиною в сім’ї. Її мати, Юлія Андріївна, не могла завагітніти після весілля цілих сім років.
Коли ж сталося диво, вона за рекомендацією найкращого гінеколога одразу лягла на збереження й залишалася там до самих пологів.
Анжела народилася здоровою та міцною дівчинкою. Щастю батьків не було меж. Юлія й Марк не могли натішитися донькою. Батько гарно заробляв і гордився своєю сім’єю.
— У моєї доньки буде все найкраще! – хизувався друзям Марк.
Мати повністю присвятила себе вихованню дитини: водила Анжелу на гуртки, наймала найкращих репетиторів. Її зусилля не були марними — Анжела виросла не лише розумною, а й талановитою.
У неї був чудовий голос, гарна пам’ять і вміння легко знаходити спільну мову з людьми. А ще вона була надзвичайно красивою. Тож не дивно, що всі нею захоплювалися.
Анжела легко вступила до університету і так само без проблем його закінчила. Перед отриманням диплома вона вийшла заміж за однокурсника Максима.
Максим був спокійним і добрим хлопцем, єдиним сином у своїй родині. Його мати, Віра Петрівна, щиро раділа їхньому союзу.
Максим шалено любив Анжелу. Вона ж була переконана, що теж кохає чоловіка, хоча більше за все її тішило, що їй заздрять. Анжела мала дружну сім’ю, талант і чоловіка, який виконував усі її забаганки.
Коли народилася маленька Соня, Максим мало не збожеволів від радості. Він днював і ночував біля ліжечка донечки, аби Анжела могла спокійно відпочивати.
Після роботи Максим гуляв із дочкою, даючи дружині час для себе. Він мріяв про велику сім’ю, але Анжела категорично заявила, що їй достатньо однієї дитини.
Після декрету Юлія Андріївна влаштувала доньку на роботу до міської адміністрації, а сама зайнялася вихованням внучки. Вони навіть придбали для Анжели квартиру неподалік від батьківського дому.
Минуло чотири роки. Здавалося, у родині Анжели все було чудово. Вона ніколи не сварилася з Максимом, донька росла розумницею, бабуся з дідусем допомагали у всьому, а кар’єра йшла вгору.
Нещодавно Анжела отримала підвищення. Однак додому почала повертатися пізніше, ніж зазвичай.
— Мушу працювати. Постійно наради, до яких треба готуватися, – пояснювала Анжела.
Та невдовзі на телефон Максима прийшли фотографії з незнайомого номера. На них його дружина була в обіймах іншого чоловіка. Це стало для Максима справжнім ударом.
— Як таке можливо? – розгублено запитував він себе, дивлячись на щасливе обличчя дружини. — Я її так кохаю, оберігаю від усіх негараздів, а вона? Я їй так довіряв!
Розмова з Анжелою нічого не дала. Вона навіть не намагалася виправдовуватися. Через місяць дружина подала на розлучення.
— Ти мені набрид зі своєю любов’ю. З Аркадієм мені значно цікавіше, ніж із таким ідеальним чоловіком, як ти, – сказала вона.
Максим зібрав речі й мовчки пішов. Йому дуже хотілося забрати Соню, але він розумів, що суд буде на боці матері. Та й теща з тестем не відпустять улюблену внучку.
Максим пообіцяв засмученій доньці, що буде бачитися з нею щовихідних.
Віра Петрівна дуже переживала через розлучення сина.
— Я відчувала, що Анжела ніколи тебе по-справжньому не кохала. Дарма сподівалася, що з часом полюбить. Візьми відпустку, поживи на дачі. Може, тобі стане легше, – радила вона.
Максим послухав маму, але несподівано захворів. Підвищена температура не спадала, і Віра Петрівна попросила сусідку Катю доглянути за ним.
Катя виявилася турботливою, доброзичливою жінкою. Її увага й підтримка стали для Максима справжнім відкриттям.
Анжела тим часом втратила все: Аркадій покинув її, кар’єра зійшла нанівець, а новий чоловік, удовець із двома дітьми, вимагав, щоб вона займалася лише домом.
Соня залишилася жити з бабусею й дідусем, часто навідуючись до тата і його нової дружини Каті. Максим знайшов справжнє щастя у простій, але щирій і люблячій родині.
