Віка відповідально підійшла до підготовки святкування ювілею чоловіка. Родичів усіх запросили, вона накрила розкішний стіл і навіть підготувала невеликі подарунки для кожного гостя.
— Може, хоча б цього разу твоя мати залишиться задоволеною, — роздумувала Віка. — Вона ж постійно мене критикує і зауваження робить.
— Не сердься, мамі важко догодити, — відповідав Артем зі сміхом. — Але твоя підготовка заслуговує найвищої похвали.
Проте Валентина заздалегідь налаштувалася на пошук недоліків у майбутньому святі.
— Синові тридцять років, перший серйозний ювілей, а невістка, напевно, замовить піцу чи свої суші, — говорила вона дочці.
— Ну й нехай, теж їжа, — знизувала плечима Яна. — Мені вона теж не дуже подобається, але терпіти можна.
Валентина ж вважала, що її син гідний кращого. Вона не розуміла, як Артем міг одружитися на простій вчительці Віці, тоді як сам працював лікарем у спортивному клубі та жив без матеріальних проблем.
— Сідайте, зараз принесу запечену картоплю з сиром, і почнемо, — метушилася Віка, яка з самого ранку бігала квартирою, намагаючись усе встигнути.
Валентина оглядала страви на столі, шукаючи, до чого придертися. Але Віка дійсно постаралася, і стіл був вщерть наповнений апетитними частуваннями.
— Я голодний, тому давайте вже почнемо святкувати, — жартував Артем.
— Оскільки іменинника мають першими вітати найближчі, я скажу перше слово, — підняла келих Валентина.
— Може, першим виступить господарка дому? — запропонувала сестра Яна.
— У житті чоловіка на першому місці мають бути батьки й сестра, а вже потім дружина, — парирувала Валентина.
— Не завжди, — втрутився друг іменинника Іван.
— Ну, якщо тільки з дурості, — єхидно зауважила Валентина.
Віка, стримуючи сльози, вийшла на кухню, посилаючись на справи. Повернувшись із підносом, вона почула ще одне зауваження від свекрухи.
— Невістці навіть не цікаво було слухати, що каже мати, — підсумувала Валентина.
Віка виправдовувалася, що їжа підгорала, але свято перетворилося для неї на випробування.
— Не звертай уваги, маму інколи заносить, — заспокоював Артем.
— Але заноси ці постійні, — обурювалася Віка. — Вона за весь вечір не сказала мені жодного доброго слова!
Після свята Артем пообіцяв поговорити з матір’ю. Наступного дня він вирушив до неї.
— Що саме не так? — дивувалася Валентина. — Якщо її образило, що я сказала, ніби дружина — це замінна людина, то це правда.
— Віка — моя дружина, і я прошу поважати її, — твердо заявив Артем.
— Поки ти щасливий, можеш висловлювати матері претензії, — ображено відповідала Валентина.
Після години марних пояснень Артем зрозумів, що розмову краще відкласти.
— Якщо ти так пресуєш невістку, зятю теж нічого доброго не чекати, — зауважила Яна матері.
Проте Валентина була впевнена у своїй правоті. Вона вважала, що її думка повинна бути вирішальною, а невістка лише перешкода.
Віка намагалася уникати конфліктів заради Артема. Вона навіть придбала дорогий подарунок на День народження свекрухи — модний масажер.
— Ми підемо разом, — наполягав Артем, коли Віка запропонувала йому привітати матір самому.
— Я давно мріяла про таку річ! — захоплювалася Валентина. — У мене найкращий син!
— Це подарунок від нас обох, — уточнив Артем. — Вибирала його Віка, тому подякуй їй.
Валентина неохоче вимовила слова подяки. Але навіть після цього не змінила ставлення до невістки. Вона чекала моменту, щоб довести свою правоту, і була переконана, що її син ще прозріє.
