– Тань, сьогодні мені тітка Маша дзвонила, каже, що тато зовсім поганий. Один вдома. Сусіди бояться, що плиту не вимкне й дім спалить. Вимагають, щоб ми його забрали, грозяться в опіку повідомити. Тань! У мене об’єкт! Вахта! Сроки горять! Я не можу поїхати, не заплатять!
Євгеній телефонував сестрі в інше місто з однією метою: він не хотів брати на себе обов’язок по догляду за батьком. Але Тетяна була хитра. З роздратуванням у голосі й ніби з уявним хвилюванням вона сказала:
– Женька, куди я дітей подіну? Ти ж знаєш мого чоловіка. Він мене не відпустить. Не хочу руйнувати свою сім’ю. Треба щось придумати! Може, наймемо сиділку?
– Сиділка – дорого, – задумливо сказав Євгеній, – навіщо гроші витрачати? Тато вже не жилець. Тут треба подумати.
– Жень, ти ще спілкуєшся з Альбіною? Попроси її, вона ж тебе любить. Допоможе!
– Та ну. Знову доведеться брехати й грати роль закоханого, – відмовився брат.
– Жень, вона для тебе на все піде! Відпусти на день з роботи, поїдь до неї. Ця дурочка одразу погодиться за батьком наглядати.
– Та не поїде вона в батьківську квартиру. У неї ж теж син. Навряд чи вона залишить свій будинок!
Але план вже визрів у голові Євгенія. Він домовився з начальством, сів у свою новеньку машину й поїхав до рідного міста. Не заїжджаючи в батьківський дім, він вирушив до Альбіни, давньої подруги.
Колись між ними були романтичні стосунки. Потім розійшлися. Але дружбу не припинили.
Женя знав, що Альбіна його любить. Вона була хорошою жінкою, виховувала сина сама, вела господарство, шила на замовлення місцевим модницям і намагалася не сумувати. Але постійні поїздки Євгенія по будівництвах країни стали причиною їхнього розриву.
Альбіна тоді сказала:
– Жень, я тебе люблю. Ми вже п’ять років разом. Але, вибач, я не можу все життя тебе чекати. Мені потрібен чоловік. Ти приїдеш і поїдеш. А я залишаюся одна. Ти як свято, от був, а ось і ні. Відпусти мене. Не приїжджай.
Євгенію стало образливо. Він відразу завів нову подружку. Але час від часу навідувався до Альбіни. Чоловіча гордість не дозволяла забути.
Кожного разу він обіцяв, що закінчить свій об’єкт і повернеться, щоб зробити пропозицію. Альбіна вже не вірила. Але не могла відмовити йому у зустрічах. Так вже була любов.
І ось, в цей раз Женя несподівано з’явився на порозі у Альбіни. Без прелюдій почав розповідати:
– Альбин, наші стосунки з тобою незрозумілі. Але я не можу з тобою розстатися. Тягне. Знаєш, що я вирішив? Закінчу об’єкт до Нового року, повернуся в наш місто й залишуся назавжди. Одружуся. На тобі, звичайно. Приймеш?
Альбіна усміхнулася. Цю пісню вона вже чула не раз. Але щось в голосі Євгенія змінилося. Здавалося, він хвилюється, боїться відмови. І Альбіна, ще не вірячи у своє щастя, сказала:
– Повернешся – поговоримо!
– Ось саме, Аля. Тато у мене зовсім поганий. Сусіди сваряться, хочуть, щоб я забрав його, наглядав за ним. А як я об’єкт покину? Мені ж не заплатять! На що ми будемо жити? Ти ж знаєш, в нашому місті робота відсутня!
Альбіна задумалась і раптом запропонувала:
– Я не можу покинути свій будинок. Може, ти б привіз батька до мене? Погляну за ним, поки ти роботу закінчуєш. Скільки тобі залишилось? Тижня два? Одружишся чи ні, але дядю Володю мені шкода! Ось тільки, знаєш, догляд за старим – справа непроста. Я не встигатиму з усіма своїми замовленнями. Придеться відмовитися від роботи.
– Аль, не переживай. Я залишу грошей на перший час. Ми ж скоро станемо однією родиною! Які можуть бути розрахунки?
Євгеній поїхав від Альбіни лише вранці. Він відразу ж поїхав до батьківської квартири, щоб забрати старого й його речі. Те, що він побачив, його вразило. Тато був жалюгідний. Ноги ледве тримали його виснажене тіло. Він спотикався, забував, куди йде, і приносив їжу мимо рота.
Євгеній ухмильнувся. Тетянка все-таки молодець! Хорошу ідею підказала! Що б вони з батьком робили? Він вже під себе ходить, його треба обмивати, прати! А Альбіна впорається. Вона сильна!
Невдовзі Володимир Іванович вже був у будинку Альбіни. Жінка розгубилася, побачивши ослаблого старика. Але вона швидко взяла себе в руки. Вона силою повела його в ванну, обмила й переодягла. А Євгенію сказала:
– Ти, Жень, залиш гроші. Мені, звісно, тарілку супу для батька не шкода. Але ж треба памперси купити й інші засоби. Дивись, він зовсім поганий.
Женя пообіцяв вислати гроші, як тільки приїде на свій об’єкт. Альбіна проводила коханого до машини і зайнялася Володимиром Івановичем.
Старий майже не говорив, тільки щось мукав, а потім зовсім ліг на диван, даючи зрозуміти, що його сили на межі. Альбіна викликала фахівців, які дали рекомендації по догляду.
Жінка зателефонувала своїм замовникам, яким шила сукні, і попросила продовжити терміни. Вони погодились. Альбіна була дуже вправною швачкою. А непередбачувані обставини трапляються у кожного.
Тепер Альбіна весь свій час присвячувала турботам про Володимира Івановича. Він вже не встав із ліжка. Жінці доводилось готувати йому каші, відвари, годувати з ложки, обмивати й переодягати. Той, хто доглядав за лежачими людьми, знає, що це тяжка праця.
А Євгеній спокійно працював. Коли Альбіна нагадала йому про гроші, він похмуро відповів:
– Не виходить. Розумієш? Керівництво настає. Сказали, платити тільки після завершення будівництва. Потерпи якось! Скоро я приїду.
Альбіні довелося лізти в свою заначку, відкладену на чорний день. І через деякий час вона знову зв’язалась із замовниками й почала шити вночі. Гроші витікали, як вода. А ще підліток-син висловлював незадоволення. Він говорив матері:
– Віддай його назад! В дім зайти неможливо! Воняє! Або я до батька піду. Він мене давно кличе. Променяла мене на якогось старика! А все цей твій Женька! Брешеш йому!
Альбіна терла сина за чуб і казала:
– Не можна так. Старість кожному прийде. Приїде дядя Женька, стане легше. Потерпи! Ми ж з тобою давно знаємо дядю Володю. Подивися на нього. Хіба тобі його не шкода?
– Мені тебе шкода! Цей твій противний Женька знову тобі бреше. А ти віриш! Він до нас уже шостий рік їздить. Я в першому класі вчився, коли він вперше приїхав! І все їздить і їздить. Хоч би по дому допоміг або грошей тобі дав! А ти йому ще пиріжки печеш!
Син повернувся й вийшов з дому. Він був правий. Але Альбіна любила Євгенія. І любов все пояснює. Він їй був потрібен сам, без грошей і квартири, просто щоб був поруч.
Євгеній не приїхав ані на Новий рік, ані на Різдво. Він пояснював Альбіні, що горять терміни, начальство вимагає залишитися. Приходиться працювати. Альбіна зітхала.
Грошей катастрофічно не вистачало. Син уже давно просив нові черевики, але Альбіна не могла собі дозволити покупки.
А Євгеній не приїхав і до лютого. Він навіть дзвонити перестав. Коли Альбіна сама набирала потрібні цифри, він скидав дзвінок або відповідав, що зайнятий. Жінка вже втратила всяке терпіння. В якийсь момент вона викликала органи опіки й попросила допомоги.
Але представники служби не зрозуміли, що робить літня людина в домі чужої жінки. Вони навіть звинуватили її в тому, що вона позарилася на пенсію Володимира Івановича. В результаті того відправили в місцевий будинок престарілих.
Альбіна одразу зателефонувала Євгенію. Вона поспішно говорила:
– Женька, не клади трубку! Батька в будинок престарілих забрали! Сказали, не може він зі мною жити! Чужа я йому. Ти приїдь. Треба все по закону оформити! Тоді зможемо забрати батька!
– Як вони дізналися, що батько у тебе? – здивувався Євгеній.
– Я сама їх викликала, дурепо! Думала, може, когось прислють допомогти. В мене грошей зовсім немає. Навіть на їжу.
– А пенсія? Батькові ж приходить пенсія на картку?
– Так, немає її в речах. А опіка каже, що я на пенсію позарилася! Увезли його! Жень, приїдь!
– Увезли й добре, – раптом відповів Євгеній, – Сам би я не наважився. Я дізнався, що діти після батьків, яких забирають в будинок престарілих, все одно успадковують майно. Батьківська квартира мені дістанеться!
– Та ти що, Жень? Він пропаде там! Йому потрібен домашній догляд, їжа!
– Це не твоя проблема, Альбіно. Дякую за допомогу!
Євгеній поклав трубку. Через деякий час Женя звинуватить Альбіну в меркантильності й жадібності. Він скаже, що не переносить жінок, які прагнуть грошей. Такі слова він кинув би їй під час останнього прощання з батьком.
Старик прожив у будинку престарілих ще три тижні. Ні дочка, ні син не відвідали його. Лише Альбіна передавала йому улюблений компот, хоча він вже й не міг його пити.
Євгеній і Тетяна довго судилися через батьківську квартиру. Врешті вона дісталася їм в рівних частках.
А Альбіна просила сина вибачення й обіцяла, що більше ніколи не повірить жодному чоловікові. Але зустрічей з Євгенієм вона припинила. Історія з батьком відкрила їй очі.
