Кіра з трудом могла зосередитися на розмові, не розуміючи, що їй робити далі. Її життя виявилося наповнене випробуваннями, а вчинок батька та його спадок стали несподіваним поворотом долі.
– Мам! – покликала Кіра.
– Мама-а-а! – гучніше і вимогливіше повторила вона.
Замість матері до кімнати зайшла бабуся.
– Прокинулася, сонечко? – спитала вона, але Кіра помітила її червоні очі і відсутність звичної усмішки.
– А де мама? – насторожено запитала дівчинка.
– Мама… поїхала.
– Без мене? – здивувалася Кіра, готова заплакати.
– Вставай і одягайся. Я відведу тебе в садочок, – швидко сказала бабуся, дістаючи з шафи сукню та колготки. – Швидше, а то запізнимося.
Ранок був незвичним і дивним. У садочку бабуся довго говорила з вихователькою, а та сумно дивилася на Кіру.
Опівдні дівчинка не спала, а просто лежала із заплющеними очима. Виховательки, думаючи, що вона заснула, обговорювали її долю. Кіра зрозуміла з їхніх слів, що сталася якась біда.
Наступного дня бабуся відвела її до тітки Міли. Увечері вона повернулася з речами Кіри і оголосила, що тепер вони житимуть разом.
Минув час, але мама так і не повернулася. Одного разу, повертаючись зі школи, Кіра почула розмову бабусі із сусідкою.
– Внучка у тебе прописана?
– Так, щоб квартира залишилася їй. Хто б знав, що Рита так рано піде… – зітхнула бабуся.
Кіра відчула себе покинутою. Її охопив розпач, і ввечері вона не змогла стримати сліз. Бабуся не витримала і розповіла їй всю правду.
– Бідна ти моя дівчинко. Крім мене, у тебе нікого немає, – зі зітханням сказала бабуся.
Пройшло кілька років. Бабуся помeрлa, коли Кіра навчалася в інституті. Вона знайшла її на підлoзі вдома і викликала швидку, але допомогти вже не змoгли.
Кіра звернулася до батька, щоб повідомити про подію. Але двері ніхто не відчинив. Сусідка розповіла, що він давно занедбав квартиру, а сам зник.
На похороні бабусі, окрім Кіри, були лише кілька сусідок. Тітка Міла не змогла приїхати через хворобу.
Кіра перевелася на заочне відділення, влаштувалася на роботу і познайомилася зі Стасом. Він став її підтримкою, але їхні стосунки змінилися, коли Кіра дізналася про хворобу батька.
– Хто телефонував? – спитав Стас.
– Сусідка батька. Вона сказала, що він у лікарні, – відповіла Кіра.
– Ти хочеш забрати його додому? Ти з глузду з’їхала? Він же ніколи тебе не підтримував! – вигукнув Стас.
– Але він мій батько, – тихо відповіла Кіра.
Стас пішов, не бажаючи брати участь у її рішенні. Кіра забрала батька додому, найняла доглядальницю і намагалася піклуватися про нього, але це стало для неї важким випробуванням.
Батько прожuв чотири місяці. Після його смерmі Кіра дізналася, що він залишив їй квартиру.
– Вона мені не потрібна, – сказала вона нотаріусу.
Кіра віддала квартиру в оренду і вирішила залишити минуле позаду. Незабаром у її житті знову з’явилося кохання. Вона зрозуміла, що минулі труднощі зробили її сильнішою і навчили цінувати життя.
