Вдова
Тетяна пов’язала яскраву хустку, подаровану Федором, і вирушила до церкви.
Тетяна була звичайною дівчиною, що жила у невеликому селі, яких безліч. Їй уже виповнилося 27 років, і за сільськими мірками цей вік вважався поважним для незаміжньої жінки. У ті часи жінка повинна була вийти заміж до певного віку, інакше на неї дивилися косо та називали старою дівою.
Зовнішність у Тетяни була звичайна – не гірша за інших. Але осиротіла вона ще змалку, тож жила в хаті своєї тітки. Без посагу знайти чоловіка було важко, тож ніхто не поспішав брати її за дружину.
Так би вона й залишилася самотньою, якби не знайшовся наречений у сусідньому селі.
Федір був чоловіком середніх літ. Після армійської служби він не повернувся додому, а залишився на надстрокову. Проте через кілька років із ним стався нещасний випадок – він отримав травму ока і був змушений піти у відставку. Коли повернувся в рідну домівку, батьків уже не було в живих.
Добрі люди порадили йому засилати сватів до Тетяни.
Сусіди не вважали Федора вигідним нареченим. У нього був лише старий п’ятистінок, ані худоби, ані коня, ані птиці. До того ж, після поранення обличчя Федора перетинав глибокий шрам від чола до вуха.
Та Тетяна з радістю прийняла його пропозицію. Життя в домі сварливої тітки їй давно остогидло, а з двоюрідною сестрою у неї були жахливі стосунки.
Тетяна та Федір зажили щасливо. Чоловік виявився працьовитим, а дружина – вправною господинею. Вони завели козу, двох корів і почали варити смачний сир та творог. Федір продавав усе це на ярмарку в місті.
Він любив тішити дружину подарунками: привозив з міста відрізи тканини на сукні, красиві хустки або медові пряники.
Тетяна не могла натішитися чоловіком. Вона розцвіла, стала ще гарнішою. Сусідки заздрили їй:
– Ох, і пощастило тобі, Таню! А ми ж і не розгледіли, який Федір гарна людина!
Їй було приємно чути такі слова, бо вона й справді кохала чоловіка всім серцем.
Тільки одна біда затьмарювала їхнє життя – вони не мали дітей.
Гроза
Якось Федір повертався з міста додому, коли застала його страшна гроза. Чоловіки з села, які теж були в місті, вирішили перечекати негоду на постоялому дворі, але Федір поспішав до дружини й вирушив у дорогу.
Дорога пролягала через ліс. Буря розгулялася не на жарт: гримів грім, блискавки розтинали небо, а кінь неспокійно фиркав. Раптом одна з блискавок влучила у високу ялину, розколовши її навпіл. Частина дерева впала просто на підводу, якою керував Федір, і він загинув на місці.
Тетяна залишилася одна. Вона безутішно плакала за чоловіком, удень і вночі проливаючи сльози. Вона виходила з дому лише в чорній хустці. Близьких подруг у неї не було, бо поки вони жили з Федором, вони не потребували нікого – їм було добре удвох.
Селянки бачили, як важко Тетяні справлятися з горем, і почали запрошувати її на вечірні посиденьки. Щовечора, закінчивши хатні справи й поклавши дітей спати, вони виходили на вулицю, лущили насіння й розмовляли про життя.
Тетяна неохоче долучалася до них. Вона мовчки сиділа на лавці й слухала, як жінки гомоніли про чоловіків і дітей. Це трохи відволікало її від сумних думок. Та щойно вона поверталася в порожню хату – туга знову накочувала хвилею.
Настав ще один вечір. Жінки зібралися на лавках. Тетяна теж вийшла на вулицю. Як завжди, точилися розмови про буденні речі. Аж раптом одна із селянок показала рукою на обрій – з боку лісу насувалася величезна чорна хмара. Засвітилися блискавки…
Особливо яскрава та велика блискавка, схожа на стрілу, швидко промчала крізь грозовий фронт і вдарила саме в те місце, де був двір Тетяни, утворивши спалах іскор. Усі жінки зірвалися зі своїх лавок і почали вдивлятися вдалину, але пожежа не почалася, і вони поспішили по домівках.
Повернулася додому і Тетяна.
Нічний гість Тетяна зачинила хвіртку і відчула нестерпну тугу, тому налила собі склянку браги, яку ще за життя ставив Федір. Випивши, жінка лягла на ліжко і заснула.
Скільки вона спала, Тетяна не знала, але прокинулася від стуку у двері. Надворі ще лютувала гроза. Під час таких бур електрику у селі завжди вимикали, тому Тетяна запалила стару гасову лампу, що стояла на комоді на випадок подібних ситуацій. Ще не до кінця прокинувшись, вона відкрила двері й побачила на порозі Федора. Серце її затріпотіло від радості. Вона кинулася до нього, не розуміючи, чи це сон, чи реальність. Федір зайшов до хати.
Тетяна почала накривати на стіл, як завжди робила, коли чоловік повертався з міста. Федір мовчки сів, поїв усе, що вона поставила перед ним, а потім без слів пройшов у кімнату й ліг на подружнє ліжко. Тетяна загасила лампу й лягла поряд, відповідаючи на його ласки. Вона відчувала себе щасливою.
Вранці, прокинувшись у самотності, Тетяна насилу намагалася згадати, що сталося. Від головного болю вона не могла зосередитися, і події здавалися їй нереальними. Жінка вирішила, що все це був сон. Посумувавши, вона повернулася до своїх буденних справ.
Після нічної грози повітря було свіже й прохолодне. Нагодувавши й подоївши худобу, Тетяна пішла в город і працювала там увесь день. Але думки про нічне видіння не покидали її, і вона вирішила розповісти про це сусідкам під час вечірніх посиденьок.
Увечері на лавочках, як завжди, зібралися жінки. Вони обговорювали дітей, чоловіків та новини. Серед них була і Тетяна. Вислухавши її розповідь, одна із жінок сказала, що чула подібну історію від своєї матері, й почала говорити.
«У сусідньому селі молода вдова сильно сумувала за своїм покійним чоловіком. Якось він почав приходити до неї ночами у вигляді живої людини.
Перед цим люди бачили над селом блискавку, схожу на велику стрілу.
Жінка жила з чоловіковими батьками, але нікому не розповідала про нічні зустрічі. Вона чула стукіт у двері, вибігала до нього в сіни, обіймала і цілувала, а зранку поверталася у свою кімнату. Так тривало все літо.
Коли настали холоди, він знову постукав уночі. Вона вискочила до нього в одній сорочці.
Вранці свекор знайшов її в сінях – вона обіймала стовп, який підтримував дах. На її обличчі застигла усмішка, а її тіло примерзло до дерева».
Усім стало моторошно від такої розповіді. Жінки з підозрою подивилися на Тетяну. Її серце забилося швидше, але вона нічого не сказала.
Небо знову почорніло, і над лісом блискавкою пронеслася стріла, ударивши на околиці села.
Одна з жінок вигукнула:
— Тетяно, це Федір до тебе летить!
Ці слова налякали жінок, і вони поспішили розійтися по домівках.
Тетяна теж повернулася додому й відчувала незрозуміле хвилювання. Вона розривалася між бажанням ще раз побачити коханого й страхом перед незвіданим. Вона прилягла на ліжко і непомітно для себе заснула.
Стук у двері. Серце завмерло від страху. Відкривши, вона знову побачила Федора. Забувши про все, як у старі добрі часи, вона дала йому воду для вмивання, подала рушник і запросила вечеряти.
Федір мовчки повечеряв і знову попрямував до спальні. Ліг на ліжко, а Тетяна вмостилася поруч. Вона вже не розуміла, спить чи все ще не заснула… Свідомість огорнула пелена, і, як і минулої ночі, вона віддалася почуттям, занурившись у приємне забуття.
Прокинувшись вранці й знову опинившись наодинці, Тетяна відчула таку глибоку тугу та страх перед самотністю, що їй навіть спало на думку звести рахунки з життям. Проте, виплакавшись, вона прийшла до тями й вирішила звернутися за порадою до літньої жінки, що мешкала неподалік.
Відьма
Завершивши хатні справи, Тетяна вирушила до сусідки й розповіла їй про події останніх двох ночей, сподіваючись на пораду. Мудра жінка уважно вислухала й порадила звернутися до відьми. Перед тим вона поділилася схожою історією.
«Одна молода жінка поховала чоловіка й безутішно тужила за ним. Вона постійно нарікала на долю, мріяла знову побачити його, обійняти, відчути тепло його рук.
І ось однієї ночі почула стукіт у двері. Відчинила – перед нею стояв її чоловік у гарній новій сорочці. Вона застигла, не сміючи поворухнутися. Покійний мовчки постояв, а потім зник.
Це повторювалося щоночі. Жінка більше не раділа його появі. Лише-но стрілка годинника перетинала північ – у двері знову лунали удари, і на порозі щоразу стояв чоловік в іншому вбранні.
Збожеволівши від страху, вдова пішла до відьми. Та порадила їй похвалити новий одяг чоловіка й повернути його спиною до себе.
Наступної ночі, коли покійний знову прийшов у новій сорочці, вдова набралася сміливості, підійшла й мовила: «Яка чудова в тебе сорочка!» — після чого повернула його спиною. Вона не відчула тіла чоловіка, а натомість побачила виворіт тканини.
Зі страшним ревом створіння, яке вона приймала за свого чоловіка, випустило з рота потужний потік повітря й вигукнуло: «Хто тебе цьому навчив?!» — після чого зник. Відтоді він більше не приходив.»
Ця моторошна історія змусила Тетяну замислитися. Вона зрозуміла, що теж має звернутися до відьми. Сусідка розповіла їй про жінку, що жила в лісі біля Зміїного озера, в кількох годинах ходьби від села.
Відстань не зупинила Тетяну. Вона розпитала дорогу, взяла кошик із яйцями, сметаною та сиром і вирушила в дорогу.
До полудня вона дісталася потрібного місця. Відьма здавалася звичайною жінкою, але її волосся було білосніжним, немов покритим інеєм, та заплетеним у дві товсті коси. Вік її визначити було неможливо – їй могло бути і сорок, і шістдесят років. Проте найдивніше – її очі: один був блакитним, а інший карим.
Прийнявши дари й напоївши гостю чаєм, відьма вислухала її розповідь і кивнула:
— Це все тому, що ти не можеш відпустити свого покійного чоловіка. Ось і користується нечисть його образом. Я допоможу тобі й навчу, як діяти.
Прозріння
Додому Тетяна повернулася надвечір. Почалася гроза. Вона запалила лампу, накрила на стіл, поставила тарілку з їжею, підсунула табурет і вирішила не спати. Їй здалося, що вона всього на мить задрімала, схиливши голову на руки, як раптом пролунав стукіт.
Тетяна відчинила двері, і Федір мовчки зайшов до хати. Як і минулі ночі, вона подала йому воду для вмивання та рушник.
Федір сів за стіл, але не знайшов ложки. Він подивився на Тетяну з-під лоба. Колись лагідний погляд тепер палав злістю, від якої в неї холод пробіг по спині. Долоні задрижали, коли вона витягла ложку, проте, роблячи вигляд, що випадково, впустила її на підлогу. Саме цьому навчила її відьма.
Нахилившись, щоб підняти ложку, Тетяна побачила під столом не ноги чоловіка, а роздвоєні копита. Перелякано підвівши очі, вона зіткнулася з його палаючим поглядом.
Створіння, яке вона приймала за Федора, різко підхопилося, почало змінювати форму й рости. Його обличчя спотворилося від ненависті, набуло мертвотно-сірого відтінку, а очі запалали пекельним вогнем. Воно здавалося настільки величезним, що хаті стало тісно.
Зі страшним ревом, що пронизав усе її єство, демон розкрив пащу. Гул, що вирвався звідти, здавався таким гучним, що Тетяна думала, ніби оглухне.
Страх сковував її тіло. Їй здалося, що на неї насувається густий, липкий морок, що висмоктує з неї всі сили. Неможливо було ні дихати, ні ворушитися.
Раптом гострий біль пронизав її серце. Коліна підломилися. Перед тим як знепритомніти, Тетяна встигла подумати лише одне: «Це кінець».
Відпустила
Тетяна накинула на плечі яскраву хустку, подаровану Федором, і вирушила до церкви.
Глянувши у вікно, вона помітила, що світ навколо змінився якимось незбагненним чином. Курі у дворі весело кудкудакали, а корова протяжно мукала, наче кликала господиню. І раптом Тетяна зрозуміла: усе, що сталося останнім часом, було наслідком її власної прихильності до минулого і небажання жити далі.
Вона навела лад у домі, причепурилася, пов’язала ту саму хустку, яку так любив Федір, і вийшла на вулицю. Пройшовши кілька кроків, знову відчула, що цей ранок – особливий: птахи весело щебетали, наповнюючи простір життям.
Куполи церкви виблискували на сонці, віддзеркалюючи його яскраве світло, а грайливі промені змушували трохи примружитися. Діставшись сходів храму, Тетяна тричі перехрестилася і увійшла всередину. Вона вистояла службу, а потім запалила свічку за упокій душі Федора.
І лише тоді вона всією душею усвідомила: ті, хто надто довго тужить за померлими, насправді шкодують себе і не дотримуються Божих заповідей. Їхнє безперервне горювання утримує душі померлих поруч, не даючи їм знайти спокій там, де їм визначено бути.
Коли вона вийшла з церкви, свіже ранкове повітря наповнило її легені, легкість огорнула серце, і Тетяна зрозуміла – вона вільна. Світла пам’ять про коханого чоловіка залишиться з нею назавжди.
