Ранiше я вважала, що таке можливе лише у серiалах: коли головна героїня безпорадно спостерiгає за тим, як свекруха нахабно захоплює її особистий простiр, i просто не знає, як реагувати, що казати, як поводитися. Але ось я — у реальному життi — стою i спостерiгаю, як свекруха безцеремонно влаштовується в нашому з чоловiком крихiтному гнiздечку. А наступнi її слова просто приголомшили мене настiльки, що, здається, у мене взагалi з голови вилетiли всi думки.
Ми з Дiмою одруженi ще не так давно — року не минуло. Познайомилися ще в унiверситетi, хоча навчалися на рiзних факультетах. Якось випадково зустрiлися в їдальнi. Дiма був iногороднiм, тому жив у гуртожитку, а я винаймала невеличку квартиру поруч з унiверситетом, щоб не доводилося щодня їздити з iншого району. Оплату оренди брали на себе батьки, а от харчування, одяг i всi необхiднi дрiбницi для навчання я купувала сама — або зi своєї пiдробiтки, або ж за стипендiю.
Вдома у мене завжди панували порядок i затишок, а в холодильнику нiколи не було порожньо: я навiть iз найпростiших продуктiв могла приготувати щось смачне. Дiмi це сподобалося вiдразу, та i я не заперечувала — закохалася, хотiлося дарувати йому тепло i турботу. Ми швидко з’їхалися, а незабаром i побралися. Пiсля закiнчення унiверситету я знайшла роботу неподалiк, тому вирiшили поки що залишитися в орендованiй квартирi. До того ж господиня звикла до мене i завжди йшла назустрiч, якщо не виходило внести оплату точно в строк. Я це дуже цiнувала, адже пiсля випуску батьки перестали допомагати з орендою.
— Ти вже працюєш, — сказав менi батько, — до того ж замiжня. Час поступово ставати на ноги.
Ми i ставали — разом iз Дiмою. Вiн також працював, i певний час я була всiм задоволена, навiть пишалася, адже ми були молодою, працелюбною i нi вiд кого не залежною родиною. Але досить швидко мiй запал почав згасати…
Закохана та натхненна, я зовсім не помічала, що вся хатня робота повністю лежала на мені. Ми з Дімою працювали приблизно однакову кількість часу, проте я і готувала, і мила підлогу, і прала, і прасувала, і продукти купувала, і за всім іншим стежила. Діма ж не робив абсолютно нічого.
— Дуже смачно, Настю, дякую, — казав він, вечеряючи після роботи.
Потім він лягав спати, а я, окрилена його вдячністю, до ночі продовжувала займатися домашніми справами. Ще й намагалася не шуміти, щоб, боронь Боже, не розбудити його. Втомився ж, нехай відпочине.
Мабуть, я б ще довго не звертала на це уваги, якби не мати Діми — Ангеліна Петрівна. Вона почала часто приїжджати до нас у гості, хоча ніхто її не запрошував. Нічого не маю проти гостей, але не так часто ж. Мої батьки приїжджали до нас раз на пару місяців на обід і обов’язково попереджали про візит, а Ангеліна Петрівна просто ставила нас перед фактом.
— Я до вас лише на деньочок, — казала вона.
І не виженеш же — мати мого чоловіка, все-таки. І скандал влаштовувати через один день мені не хотілося, боялася здатися дріб’язковою. Людина з іншого міста їхала цілих три години автобусом, втомилася з дороги. От тільки роботи по дому в такі дні ставало більше. Ангеліну Петрівну ж треба було чимось годувати, і прибирати потім за нею доводилося. Сама вона поводилася, як пані.
Звісно, я і не чекала, що вона кинеться підмітати в нашій квартирі — мене б саму це напружило, — але ж чашку можна за собою помити. Тоді я і почала помічати, що Діма мені зовсім не допомагав, і що вся його післяробоча діяльність зводилася до байдикування. Мені б теж хотілося лягти в ліжко і подивитися серіал або поспати, але білизна сама себе не розвішувала після прання, пил сам себе не витирала, борщ сам себе не варив.
Мабуть, я б з усім цим якось змирилася. Прийнято ж, що побут на жінці. Раз інші справлялися, значить, і я впораюся. Але проблема була в тому, що Ангеліні Петрівні вічно все не подобалося. То я стрілки на Діминих брюках неправильно випрасувала, то посуд погано помила, то ганчірку не в той бік віджала. Ще Ангеліна Петрівна дуже любила вередувати через їжу: це вона не їсть, це синочок не любить (хоча їсть за милу душу), це треба готувати по-іншому, це треба різати інакше, це я пересолила, а он те недосолила.
— Вчися, як треба правильно, — повчально казала вона, навчаючи мене чергового разу тому чи іншому.
При цьому частиною сім’ї Ангеліна Петрівна мене ніби не вважала.
— Прибери-но, — чула я від неї. — А ми з Дімою поки в магазин сходимо.
У неї завжди було це «ми з Дімою», а я залишалася осторонь. Безкоштовна домробітниця, якою можна командувати і бажання якої не обов’язково враховувати. Одного разу я пожартувала, що кріпосне право скасували, але Ангеліна Петрівна мого гумору не оцінила, зате поскаржилася Дімі — нібито я їй хамлю.
Вміщатися втрьох в однокімнатній квартирі було складно. Мені не вистачало особистого простору. Навіть щомісячного візиту мені було багато, адже на вихідних, коли Ангеліна Петрівна зазвичай приїжджала, хотілося провести час з Дімою або з самою собою: відпочити, сходити кудись, та хоча б зайнятися справами в спокійній обстановці. Але ніби цього було мало, і візити Ангеліна Петрівна стала наносити все частіше і частіше.
Тепер уже вона приїжджала раз на два тижні. Я знайшла, як мені тоді здавалося, ідеальний вихід — стала домовлятися про зустріч з подругами або батьками. Раз Діма відпочиває на вихідних, значить, і я можу. Раз не приділяє мені часу, значить, і я можу. А якщо Ангеліні Петрівні захочеться пообідати, вона цілком може скористатися моїми каструлями і приготувати все, що її душа забажає.
Ангеліні Петрівні таке положення речей чомусь не сподобалося. Мій перший відхід вона сприйняла нейтрально — тільки відпустила пару колких коментарів з приводу того, що підлогу я якось погано помила:
— Ну так, мабуть, тобі ніколи за чистотою стежити, — промовила вона, — зайнята така, подружки ж чекають. А в мене всі шкарпетки вже у бруді.
Мій перший відхід Ангеліна Петрівна сприйняла більш-менш спокійно, хоча й не втрималася від уїдливого зауваження. А ось другий мій вихід її явно зачепив. Того разу я сиділа на кухні, вдягнена в нову гарну сукню, і наносила макіяж перед зустріччю з подругами. У цей момент до кухні зайшла Ангеліна Петрівна, вирішивши зробити собі чаю. Вона уважно подивилася на мене з ніг до голови і промовила з ледь помітною іронією:
— Ох і бойовий у тебе розпис, Настю. Ти часом не в лазню зібралася?
Спершу я навіть не зрозуміла, про що вона. У наш час про лазню так не кажуть, сленг давно змінився. Ангеліна Петрівна спокійно налила собі чаю, поклала печиво на блюдце і вийшла в кімнату, а я залишилася закінчувати макіяж. Та раптом мене мов блискавкою пронизало — я нарешті усвідомила, що вона мала на увазі.
Я застигла з тушшю в руці. На мить навіть засумнівалася у своєму вигляді, настільки вона влізла мені в голову. Критично розглянула себе в дзеркалі — акуратний макіяж, легка літня сукня, все виглядало гармонійно.
Струсивши голову, я піднялася, зайшла в нашу єдину кімнату і прямо запитала:
— Ангеліно Петрівно, ви мене спеціально образили? Причому так грубо?
Діма лежав на розкладному дивані і дивився серіал. Його мати сиділа поруч і неквапливо пила чай. Вона лише глянула на мене краєм ока і демонстративно відвернулася, ніби я була пустим місцем.
— Я що, сама з собою розмовляю?
І тут мене прорвало. Вийшов гучний скандал з купою образливих слів, але я відчула полегшення, що нарешті висловила все, що накопичилося. Я була впевнена, що Діма стане на мій бік — хіба жодному чоловікові сподобається, коли ображають його дружину? Та він навіть слова не сказав. Лише здивовано дивився на нас, двох жінок, що кричали одна на одну.
— Скажи ж хоч щось! — роздратовано вигукнула я. — Твоя мати мене принижує, а тобі все одно? Лежиш тут і кліпаєш очима!
— Не смій так говорити з моїм сином! — відрізала Ангеліна Петрівна.
— Я, між іншим, його дружина! — відповіла я і вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.
Звісно, двері ні в чому не винні, але мені треба було хоч якось випустити злість.
Я повернулася на кухню, щоб прибрати косметику. За мною влетіла Ангеліна Петрівна і з драматичним виразом обличчя заявила:
— Молодець. Домоглася свого. Я їду.
Вона теж грюкнула дверима, аж шибки у вікнах дзенькнули. З подругами я того дня так і не зустрілася — була надто роздратована і не хотіла псувати їм настрій.
Діма навіть не спробував мене заспокоїти. Коли я зайшла в кімнату покласти косметичку, то побачила, що він мирно спить. Після цього випадку я кілька днів з ним не розмовляла. У голові не вкладалося, як можна так байдуже лежати на дивані, поки твою дружину ображають. На третій день мовчати мені набридло, і я вирішила поговорити з Дімою. Чи почув він мене, чи просто для виду кивав, я так і не зрозуміла, але хоча б спробувала пояснити свою позицію.
Втім, дещо змінилося. Він почав хоча б за собою мити посуд, що я розцінила як крок у правильному напрямку.
Я не злопам’ятна, тому образа на Ангеліну Петрівну швидко розчинилася в буденних справах. Але я твердо вирішила: навіть якщо я й не ображаюся, прислугою для неї більше не буду. Я не проти піклуватися про тих, хто ставиться до мене добре, але не про людину, яка мене принижує.
У чомусь я не помилилася: Ангеліна Петрівна справді зробила висновки. Якось після роботи я повернулася додому і побачила її на нашому порозі. Було лише понеділок, початок робочого тижня, і мені було не до гостей, тим більше непроханих. Раніше вона приїжджала тільки на вихідних. Роззуваючись, я помітила валізи, яких раніше за нею не водилося…
— Я до вас на тиждень, — заявила вона, коли я поцікавилася, чиї це сумки стоять у коридорі. — Там мої речі.
— Ой, ні, — заперечила я. — Мене про ваш візит ніхто не попереджав.
— А я й не зобов’язана попереджати, — спокійно відповіла Ангеліна Петрівна. — Тут живе мій син, а не чужа людина.
Я схрестила руки на грудях і з похмурим виглядом спостерігала, як вона хазяйнує на кухні. Очевидно, це була помста за той давній скандал. «Серйозно? Вона думає, що я просто погоджуся і дозволю їй залишитися на цілий тиждень? — промайнуло у мене в голові. — І не лінь буде потім назад тягнути ці сумки?»
— Утрьох ми тут не помістимося, — твердо сказала я. — Тому залишитися у вас не вийде. Дімо, будь ласка, поясни це своїй мамі.
Дмитро стояв позаду мене, переминаючись із ноги на ногу. Він виглядав розгубленим, наче теля, яке втратило дорогу. Почувши мої слова, він спробував щось сказати, але потім передумав, лише роззявив рота і опустив очі.
— Так, сину, квартира у вас справді маленька, нам тут завжди було тісно, — з удаваною ніжністю мовила Ангеліна Петрівна, кинувши на Дмитра промовистий погляд.
— Ну так, — пробурмотів той у відповідь.
— Твоя дружина має переїхати до своєї матері, а до нас нехай приходить готувати та прибирати, — впевнено заявила свекруха.
Від такої нахабності я аж втратила дар мови. Дивилася, як вона риється у шухляді, перекладаючи виделки й ложки, і відчувала себе рибою, яку викинуло на берег. Так, квартира мені не належала, але договір оренди був оформлений на мене, і саме я тут прожила багато років. А тепер мене просто виганяли, ще й вимагали витрачати свій час на обслуговування.
— Корону не загубили, ваша світлість? — нарешті спромоглася відповісти я. — Готуйте собі самі та прибирайте теж. Я вам не служниця.
— Це ти завжди так з гостями поводишся чи тільки зі мною? — обурилася Ангеліна Петрівна. — Невихована! Гості мають відпочивати, хіба батьки тебе не вчили цьому?
Це стало останньою краплею. Витримувати образи на свою адресу я ще могла, але чіпати моїх батьків не варто було.
— Забирайтеся геть! — відрізала я.
І тут Дмитро нарешті знайшов у собі голос. Але не для того, щоб заступитися за мене, а щоб захистити матір.
— Слідкуй за словами, — вимовив він. — Це ж мама.
Вперше в житті я була рада тому, що мій чоловік — мямля. Він майже не чинив опору, коли я випроваджувала його в під’їзд. А поки я витягувала сумки Ангеліни Петрівни на сходову клітку під її обурені крики, Дмитро просто стояв і мовчки дивився.
— За що? — пробурчав він ображено.
— У мами спитай, — відповіла я і зачинила двері.
Того ж вечора я зателефонувала батькам і все їм розповіла. Я не чекала підтримки чи якихось порад, просто хотілося виговоритися і почути: «Ти доросла, сама вирішуй, як тобі буде краще». Вони саме так і сказали. І я остаточно зрозуміла — краще мені без чоловіка-ганчірки. Наш шлюб можна вважати таким, що не відбувся. А якщо мені раптом закортить прибирати за чужими людьми, я просто зміню професію, піду в клінінг і отримуватиму за це гроші.
