— «Ти просто не вмієш себе подати», — Кристина ліниво помішувала коктейль соломинкою, а на її зап’ясті блищав браслет, усіяний камінцями.
Вона говорила з тією легкою, майже недбалою зверхністю, яка давно стала її візитною карткою.
— Справа не в подачі, — тихо відповіла Оля Єрьоміна, розглядаючи тріщинку на своїй чашці з дешевим чаєм. — У мене просто немає потрібного досвіду для цієї вакансії.
— Досвід, досвід… яка нудьга, — театрально зітхнула Кристина. — Головне — це блиск в очах і дорогі туфлі. А в тебе ні того, ні іншого.
Кристина Бельська провела по ній оцінюючим поглядом, від якого Олі захотілося стиснутися в клубок. Наче її просканували і винесли вирок: «брак, утилізувати».
— Послухай, я ж хочу допомогти, — нахилилася Кристина ближче, змовницьки знизивши голос. — Ти ж моя найкраща подруга. Хто ще скаже тобі правду?
Оля мовчала. «Найкраща подруга» — слово застрягло в горлі, колюче й чуже.
— Ти зрозумій, у нашому світі зустрічають по одягу, а проводжають по зв’язках. Ти — сіра миша без грошей. І поки не усвідомиш цього, будеш тинятися з копійчаними співбесідами.
Кожне слово било точно в ціль, вибиваючи повітря з грудей.
— Я от запускаю один проєкт, — продовжила Кристина, відверто насолоджуючись її реакцією. — Там знадобляться люди для найпростіших завдань. Папірці перебирати, кур’єрів зустрічати.
Вона зробила паузу, даючи Олі «переварити» пропозицію.
— Можу взяти тебе. Тимчасово, звісно. Поки не знайдеш щось «до душі», — останнє вона вимовила з ледь помітною посмішкою.
Оля підняла очі. У її погляді була спокійна криця, ніби всередині щось застигло й стало холодним каменем. Вона дивилася на Кристину — на ідеальну укладку, презирливо вигнуті губи, браслет вартістю в її річну зарплату. Вона бачила вже не подругу, а хижачку, яка смакувала її приниження.
— Дякую за пропозицію, — повільно сказала Оля. — Але я відмовлюся.
Брови Кристини здивовано злетіли. Вона явно не очікувала такого.
— Відмовляєшся? Ти? Від мого шансу? — у голосі пролунав метал. — Ну як знаєш. Тільки потім не прибігай у сльозах, коли платити за орендовану квартиру буде нічим.
Вона демонстративно дістала з сумочки кілька великих купюр і кинула їх на стіл, з запасом покривши рахунок.
— Пригощаю, — кинула через плече й, не попрощавшись, пішла, цокаючи підборами по мармуру.
Оля залишилася сидіти сама. Вона не торкнулася ані грошей, ані охололого чаю. Дивилася у вікно на дорогі авто, що пролітали повз. І вперше в житті відчула не відчай, а азарт.
Наступного ранку цей азарт перетворився на холодну, пульсуючу енергію. Вона завжди була непомітною. Але вміла бачити й чути те, повз що інші проходили. Деталі, закономірності, приховані мотиви — це був її єдиний, справжній капітал.
Сівши за старенький ноутбук, вона склала план. Запропонувала свої послуги на фріланс-біржі: «пошук та аналіз неструктурованої інформації». Звучало туманно, та Оля знала, що саме за цим стоїть.
Перші місяці були пеклом: дрібні замовлення, примхливі клієнти, оплата, якої ледве вистачало на оренду і їжу. Кілька разів вона майже здалася, вже хотіла подзвонити Кристині. Але згадка її усмішки відбивала бажання краще за будь-яку стіну.
Прорив настав через пів року. Невелика юридична фірма доручила їй зібрати дані про конкурентів перед судовим процесом. Оля взялася за роботу з відчайдушною рішучістю. Тиждень без сну — і вона видала звіт, що допоміг юристам виграти справу. Їй заплатили утричі більше й стали постійними клієнтами. Рекомендували знайомим.
Так з’явився маленький потік замовлень. За два роки вона зняла офіс і найняла помічника.
Кристина час від часу телефонувала. Її життя звучало, як вічне свято.
— Оленко, привіт! Я тут із партнерами на яхті в Монако. А ти як? Досі сидиш у своїй конурі?
— Привіт. Ні, не набридло. Працюю, — відповідала Оля, розглядаючи фінансову звітність нового клієнта.
— Працюєш? — Кристина розтягнула слово. — Та не соромся, моє місце «дівчинки на побігеньках» ще вільне. Каву моєму новому помічникові приноситимеш.
Раніше Оля б знітилася. Тепер лише знизала плечима:
— Дякую, не треба. У мене своє агентство.
— Агентство? — з того кінця пролунало реготання. — Агентство з миття підлог?
Але слова Кристини вже не мали сили.
Минуло ще чотири роки. «Єрьоміна і партнери» займали офіс у центрі, у штаті було п’ятеро аналітиків. Вона стала відомою у сфері корпоративної розвідки. І саме тоді Кристина вдарила.
Її фірма «Бельська Груп» викрала один із ключових звітів Олі. Вона завербувала молодого співробітника з боргами, використавши його слабкість.
Оля зібрала всі докази. Виявила фінансові діри Кристини, марнотратство і шахрайство. І надіслала інвестору бездоганний аналітичний звіт.
Наступного дня Кристина зателефонувала:
— Ти все зруйнувала! — кричала вона.
— Я лише виконала свою роботу, — спокійно відповіла Оля.
Минуло ще два роки. У ресторані на даху хмарочоса святкували ювілей Олі Єрьоміної. Свято, блиск, друзі.
І саме там, серед офіціантів, вона побачила Кристину. В уніформі, з підносом у руках. В їхніх очах спалахнуло впізнавання: у Кристини — жах і ненависть, у Олі — лише холодний спокій.
Оля дивилася на неї спокійно, без найменшої тіні злорадства. Вона лише ледь помітно кивнула, визнаючи сам факт її присутності, як щось звичне й належне. А потім відвернулася і продовжила розмову з гостями.
Цей жест виявився страшнішим за найгучнішу ляпас. Він означав лише одне: для неї Кристина більше не існувала. Вона перетворилася на щось безлике, на просту функцію, якій немає місця у важливих справах.
Кристина різко зблідла, прикусила губу і, намагаючись зберегти залишки гідності, майже бігом попрямувала до службового виходу.
Оля проводила її поглядом і зрозуміла: світ улаштований дуже справедливо й логічно. Часом той, хто називає тебе «сірою мишею», не помічає, як сам потрапляє в пастку. І це зовсім не помста. Це — природний баланс.
Епілог
Минуло ще пів року. Бізнес Олі вийшов на міжнародний рівень, відкривши для неї нові горизонти. Одного вечора, переглядаючи пошту, вона натрапила на лист від університетської знайомої.
«…Уявляєш, нещодавно бачила Кристину Бельську. Працює адміністратором у фітнес-клубі на околиці. Кажуть, того ж вечора після скандалу її вигнали з ресторану… Вона навіть намагалася позичити у мене гроші, жалілася, що всі її зрадили, а світ несправедливий…»
Оля дочитала повідомлення й спокійно закрила ноутбук. Вона не відчула ні тріумфу, ні співчуття. Життєва історія Кристини більше не була її історією.
Наступного дня, проходячи повз вітрину, Оля побачила своє відображення. На неї дивилася впевнена жінка, яка звикла йти вперед і знала собі ціну.
Вона пригадала слова Кристини про «блиск в очах і дорогі туфлі». Туфлі на ній справді були недешевими, але справжній блиск в очах народився зовсім не від них.
Він з’явився завдяки усвідомленню власної сили. Завдяки розумінню, що справжня цінність полягає не в тому, що на тобі вдягнено, а в тому, що ти створив власними руками й розумом.
Вона зайшла до свого офісу, де на столі вже чекав новий, складний і цікавий проєкт. Сівши у крісло, Оля відчула, як на її обличчі з’явилася легка усмішка.
Сіра миша так і не стала хижою кішкою. Вона перетворилася на того, ким завжди була в глибині душі, хоч і боялася це визнати: на розумного, непомітного мисливця, який уміє цінувати інформацію та терпляче чекати свого моменту.
І цей момент настав.
А що думаєте ви про цю історію? Ваші відгуки будуть для мене дуже цінними!
