– Ти взагалі нормальна? – Антон вже не контролював себе. – Це ж моя мати! Вона у мене одна! А дружин може бути скільки завгодно!
– Справді? – холодним тоном перепитала Лариса. – Тоді в чому проблема? Збирай речі й іди. Виконуй свій синівський обов’язок…
Вони прожили разом понад тридцять років. Виховали двох дітей. Нещодавно син і донька створили свої сім’ї та покинули рідну домівку.
Спершу Лариса не могла звикнути до того, що вони з чоловіком залишилися удвох. Вона раптом зрозуміла, що квартира здається надто просторою, а каструлі – занадто великими…
Цілий рік жінка готувала на чотирьох, бо просто не вміла на двох.
А потім звикла. Придбала маленькі каструлі, навчилася купувати менше продуктів і навіть захопилася новим хобі – вирощувала сукуленти. Вона завжди любила ці цікаві рослини, але ніколи не знаходила на них часу.
Словом, у Лариси почалося спокійне, розмірене життя, у якому вистачало часу і для чоловіка, і для роботи, і для себе.
І раптом усе зруйнувалося.
Антон повідомив, що його мати, яка мешкала в передмісті, подарувала свій будинок сестрі. Та вирішила його продати й уже знайшла покупця. Тепер він, як син, має забрати матір до себе.
– Зачекай, – Лариса не відразу зрозуміла. – Вона подарувала будинок твоїй сестрі, а доглядати її маєш ти?
– Так.
– А чому б твоїй матері не переїхати до доньки?
– Ларисо, ти ж знаєш, у сестри немає нормальних умов. Село маленьке, лікарня далеко, нормальних лікарів не знайти. У нас із цим простіше.
– Вона хвора?
– Ні, але ж вона не молодшає. Проблеми можуть початися в будь-який момент. Тобі про це краще знати.
Лариса здригнулася. Перед очима промайнули спогади про ті страшні роки, коли хворіли її батьки. Вона кілька років доглядала за ними – спершу за батьком, потім за матір’ю.
Нині вони з Антоном жили у великій квартирі, що дісталася їй у спадок.
– Так, я знаю, – нарешті відповіла Лариса. – Але все одно не розумію: чому твоя мати збирається жити з нами, коли у неї є рідна донька? І, до речі, я навіть не питаю, чому вона позбавила тебе спадщини.
– Позбавила, то й позбавила. Це її справа. Я не можу її покинути. Я ж єдиний син! Що тут незрозумілого?
– Це зрозуміло. Але ти живеш тут не сам. Твоїй матері не спало на думку хоча б поговорити зі мною? До речі, вона радилася з тобою, перш ніж віддати будинок сестрі?
– Ні.
– Зрозуміло. Вона просто поставила тебе до відома…
– І що? Вона впевнена в мені.
– Вітаю. А як щодо мене?
– Ну… У вас завжди були нормальні стосунки.
– Так. А які вони ще могли бути, якщо я бачила її раз на рік і двічі чула по телефону? Її наше життя не дуже цікавило. Як і наші діти, між іншим.
– До чого ти це ведеш?
– Та ні до чого. Просто пояснюю, що жити з твоєю матір’ю я не буду.
– Як це не будеш? Чому?
– Не хочу.
– І все? Просто не хочеш?
– Так, не хочу. Не хочу я доглядати абсолютно чужу для мене жінку! Я за своїми батьками сама доглядала, от і ви з сестрою самі розбирайтеся. Може, не варто поки продавати будинок? Можливо, вона потерпить? Мама жива й якось справляється… Словом, вирішуйте проблеми зі своєю матір’ю без мене.
– Ти взагалі нормальна? – Антон уже кричав. – Це ж моя мати! Вона у мене одна! А дружин може бути скільки завгодно!
– Справді? – холодно перепитала Лариса. – Тоді в чому проблема? Збирай речі й іди. Виконуй свій синівський обов’язок…
– І зберу! – вигукнув Антон і вискочив до іншої кімнати.
Але того дня нікуди не пішов. Сидів, пихтів, а потім зробив вигляд, ніби нічого не сталося. Уранці, як ні в чому не бувало, пішов на роботу. А ввечері, неначе між іншим, заявив:
– Мама приїде в суботу. Привезе частину речей. Їй допоможе знайомий. Тож приготуй для неї кімнату.
Лариса промовчала.
Наступного дня, поки чоловік був на роботі, вона зателефонувала дітям, розповіла про все і заявила, що категорично відмовляється приймати у себе бабусю. І якщо батько не збирається зважати на її думку, вона подає на розлучення.
Коли Антон повернувся додому, то побачив на порозі велику сумку.
Ключ не підійшов… Він не став дзвонити чи стукати. Тільки подумав: «У неї немає ні сорому, ні совісті».
Антон поїхав до друга. Тиждень жив у нього, пив, а потім вирішив, що треба повертатися додому.
Він домовився із сестрою зачекати з продажем будинку. Навіщо квапитися? Чому саме він має забирати матір, якщо вона здатна жити сама? Через неї він посварився з дружиною! А раптом Лариса справді подасть на розлучення? Що скажуть діти?
Антон зібрав матір із сестрою. Сподівався, що вдасться домовитися. Але нічого не вийшло. Усі почали сваритися, згадувати старі образи. Зрештою він заявив, що не може забрати матір, бо розлучається.
Сестра в серцях відповіла:
– Думаєш, я маю з нею возитися? А раптом вона ще десять років проживе?
Мати, почувши це, схопилася за серце…
Викликали швидку. Лікарі діагностували інсульт.
Після лікарні сестра відмовилася забирати матір. Оформила її в соціальний заклад.
Проте до того моменту жінка вже померла.
