Тетяна швидко вийшла із зали суду, вдихнула морозне повітря і розправила плечі. Відтепер вона офіційно розлучена. І що з того? Це набагато краще, ніж щодня знати, що чоловік спить із молоденькою дівчиною.
Коли вона дізналася про його зраду, Толя навіть не почав виправдовуватися, а лише кинув їй: — Подивися в дзеркало, і тобі все стане ясно.
Тетяна подивилася. Критично оглянула своє відображення, уважно подивилася на чоловіка. І вирішила: вона не сміття, щоб її так просто викинули. Наступного дня подала на розлучення.
Дітей у них не було. Так вийшло. Після розлучення жінка зрозуміла, що не хоче знову заміж, але водночас її життя мало бути наповнене змістом. Тому вона вирішила всиновити дитину.
Директорка дитячого будинку, куди звернулася Тетяна, привітно зустріла її, провела екскурсію, показала кількох дітей. Та Тетяна одразу звернула увагу на іншого хлопчика. Той сидів сам на лавці, віддалік від усіх, і щось читав.
— Це Микита, — пояснила директорка. — Дивна дитина. З ніким не дружить, тільки з Ромою, старшим на кілька років. Той взяв його під свою опіку, нікому не дає його скривдити. Микита добре вчиться, але ще ніхто не бачив його усмішки.
— Що сталося з його батьками? — запитала Тетяна.
— Його мати, будучи п’яною, вистрибнула з шостого поверху. Просто на його очах. Батька в нього не було, родичів не знайшли. Так він опинився тут.
Директорка продовжила показувати інших дітей, серед яких була навіть чарівна дівчинка, яка щиро сміялася, але Тетяна вже зробила вибір. Вона вирішила: Микита стане її сином, і вона обов’язково поверне йому усмішку.
Микиті Тетяна теж сподобалася. Можливо, тому, що вона не обіцяла йому гори іграшок чи море солодощів. Вона просто пообіцяла любити його. І він їй повірив.
Коли вона прийшла забирати його, хлопчик несміливо попросив: — Я хочу попрощатися з Ромкою. Можна? — Звісно, і обов’язково запрошуй його до нас у гості. Домовимося, щоб його відпускали.
Микита вдячно обійняв Тетяну і побіг попрощатися з другом.
Пройшло два тижні. Тетяна взяла відпустку, і весь цей час вони проводили разом. Читали, гуляли, ліпили з пластиліну, дивилися фільми. Жінка дуже хотіла, щоб Микита назвав її мамою, але не наполягала.
Сьогодні в них мав бути гість — Рома. Тетяна купила йому енциклопедію в подарунок, і Микита не міг дочекатися зустрічі.
Коли у двері пролунав дзвінок, хлопчик помчав відчиняти. Він щось захопливо розповідав Ромі, показував йому квартиру.
— Ось кухня, а це кімната мами, — сказав він.
Тетяна на мить застигла, почувши ці слова, і її серце наповнилося радістю. Але через секунду знову пролунав дзвінок у двері. Вона відчинила і завмерла.
На порозі стояв її колишній чоловік. З валізами.
— Що ти тут робиш? — холодно запитала вона. — Таню, я зрозумів, що люблю тебе. Ти найкраща, найрозумніша, найдобріш… — Вигнала, так? — з іронією перебила його жінка. — Мабуть, знайшла ще молодшого і теж порадила подивитися в дзеркало?
Толя опустив голову.
— Хоч чаю запропонуєш? — пробурмотів він. — Проходь. Як гість. Але хазяїн тут уже є, — спокійно сказала Тетяна.
Толя різко підняв голову, його обличчя спотворила зла гримаса. — Я так і знав! Недовго ти горювала! Напевно, ще до розлучення знайшла іншого?! — Він не чужий, а найближчий. Микитко, ходи сюди, познайомся з дядьком Толею.
Хлопчик вийшов з кімнати і здивовано подивився на чоловіка. Толя застиг, нічого не розуміючи.
— Це мій син, Микита. Я його всиновила. Тож твій отруйний язик не за адресою. Чаю запропоную, але потім іди. Квартира за рішенням суду моя.
Тетяна поставила чайник на плиту, але раптом згадала, що Толік та Нікіта затрималися в передпокої. Їй здалося, що вона чує приглушений шепіт. Обережно виглянувши, вона застигла, ловлячи останні слова колишнього чоловіка:
— Сам не зникнеш — я тебе в поліцію здам, як крадія. В мене там друзі працюють, швидко оформлять у спецінтернат для проблемних дітей!
— Толік, ти давно зі сходів не падав? — грізно запитала Тетяна, виходячи з кухні зі сковорідкою в руках. — Не дивись, що я тендітна, за Нікіту з тебе яєчню зроблю!
Вона так подивилася на Толіка, що той мимоволі почав відступати назад до дверей.
— Я пожартував, Танюша! — пробелькотів він, намагаючись приклеїти на обличчя нещиру усмішку. — Гарний хлопчик… Ми б утрьох такою дружною родиною могли стати…
Але останні слова він вже договорював, зачиняючи двері з того боку.
Тетяна міцно обійняла Нікіту і ніжно прошепотіла:
— Я нікому не дозволю тебе образити.
Малий подивився їй у вічі, а потім серйозно мовив:
— Коли я виросту, я тебе теж захищатиму, мамо.
Його губи торкнулася несмілива усмішка. А потім він раптом згадав:
— Ой! Ромка ж там один!
Рома тим часом не нудьгував — він захоплено читав енциклопедію.
— Щось сталося? Ви там шуміли, — запитав він, піднявши голову.
— Уявляєш, до нас приходив один дуже злий дядько, — пояснив Нікіта. — Але мама його сковорідкою налякала! Захистила мене!
— Оце круто! — захоплено вигукнув Рома. — Шкода, що я не бачив… Мій тато мене не може захистити…
Він важко зітхнув і сумно опустив голову.
— У тебе є тато? — здивувалася Тетяна.
Рома кивнув і розповів, що шість років тому його родина потрапила в аварію. Мама, тато і молодший братик їхали в машині. Вижив тільки батько, але він залишився без обох рук. Через це Рому забрали до дитячого будинку, а батько опинився в будинку для людей з інвалідністю. Весь цей час він бачив його лише раз. Йому забороняють самому їздити так далеко. Але коли йому виповниться вісімнадцять, він забере тата, і вони житимуть разом. Бо його тато — найкращий у світі. А ще Нікіта дуже нагадує йому молодшого братика, тому він його так полюбив.
Тетяна й Нікіта дивилися на нього, ледве стримуючи сльози.
— Ромчику, хочеш, завтра ми поїдемо до твого тата? — запитала Тетяна.
Рома мовчки закивав, а Нікіта міцно його обійняв.
Наступного дня Тетяна з Нікітою заїхали за Ромою, і вони вирушили в сусіднє місто. Машина у Тетяни була не нова, але надійна, тож вже за дві години вони під’їхали до будинку інвалідів.
Коли до них вийшов Михайло, батько Роми — високий, підтягнутий чоловік із добрими очима — Тетяна відчула, як їй стислося серце. Він щиро подякував їй за сина, а вона дивилася в його ясні, сумні, але такі теплі очі й не помічала, що у нього немає рук.
Михайло не зламався після трагедії. Він знав, що його любить син, і це давало йому сили жити далі. Розмовляючи з Ромою, він крадькома поглядав на Тетяну. У цій жінці було щось особливе. Не красуня, але її очі світилися сміливістю, а в голосі звучала впевненість, що все буде добре.
Потім вони довго гуляли містом, їли морозиво, сміялися. Нікіта нарешті забув про свій біль і щиро радів.
Усі вони говорили про щось буденне, але кожен у душі мріяв про щось велике. І ніхто з них тоді не знав, що їхні мрії вже скоро стануть реальністю.
Відтоді Тетяна, Нікіта та Рома часто навідували Михайла. А через пів року вони стали справжньою родиною. І неважливо, що у Михайла не було рук — головне, що у них було велике любляче серце та бажання бути разом.
