Коли телефон задзвонив серед ночі, Олена відчула, як по спині пробіг холодний страх. На екрані висвітлився незнайомий номер, але дивне передчуття змусило її відповісти. На іншому кінці лінії пролунав приглушений голос її давньої подруги Лери, з якою вони були знайомі все життя. У голосі відчувалася паніка, і Олена одразу насторожилася.
— Олено, будь ласка, вислухай мене… Я у великій біді, — сказала Лера, і її голос тремтів, ніби вона ледь стримувала сльози.
Олена намагалася зберігати спокій, хоча всередині її переповнювали тривога й запитання.
— Що сталося? Де ти? — спитала вона, намагаючись говорити впевнено.
Замість відповіді настала тривала пауза. Здавалося, Лера збиралася з думками або не могла наважитися сказати щось важливе. Нарешті, після глибокого зітхання, вона промовила:
— Я не можу розповісти це телефоном. Ти єдина, до кого я можу звернутися… Якщо ти мені не допоможеш, я не знаю, що зі мною буде.
Тривога Олени зростала з кожною секундою. Вона швидко одягнулася й вирушила за адресою, яку назвала Лера. Ніч була холодною й безлюдною, і Олена не могла позбутися відчуття, що на неї чекає щось, що назавжди змінить її життя.
Коли вона нарешті дісталася місця, то побачила Леру, яка сиділа на лавці в парку. Лера виглядала блідою й виснаженою, з заплаканими очима.
— Олено… — ледь чутно прошепотіла вона, побачивши подругу. — Я потрапила в жахливу ситуацію. Я заборгувала гроші дуже серйозним людям, і тепер вони вимагають їх повернути… У мене немає нічого, окрім тебе.
Олена уважно слухала, приховуючи шок. Вона розуміла, що ситуація набагато серйозніша, ніж могла уявити.
— Скільки у тебе є часу? — запитала вона, усвідомлюючи, що зволікати не можна.
Лера кинула тривожний погляд на годинник і ледь чутно відповіла, що має лише кілька днів. Олена кивнула, вирішивши, що зараз не час для докорів чи пошуків винних. Вона запевнила Леру, що не залишить її в біді.
Наступні кілька днів Олена активно шукала допомоги для подруги. Вона зверталася до знайомих, намагаючись зібрати необхідну суму, і зрештою їй це вдалося. Олена особисто відвезла гроші на вказане місце, вирішивши не дозволяти Лері наражатися на ризик.
Однак, передавши гроші, Олена відчула, що історія на цьому не закінчилася. Їй здавалося, що над Лерою все ще нависла небезпека. Вона пообіцяла собі не залишати подругу без нагляду.
Через кілька днів Олена знову зустрілася з Лерою, і цього разу подруга виглядала спокійнішою. Вони сиділи в кафе, насолоджуючись довгоочікуваним спокоєм. Олена помітила, що Лера нарешті почала повертатися до нормального життя.
— Дякую тобі, Олено. Ти врятувала мене… Ти нагадала мені, що в житті є речі важливіші за гроші, — сказала Лера, ледве стримуючи сльози. — Ти — моя справжня сім’я.
На очах у обох з’явилися сльози радості, і вони міцно обійнялися.
