Для Кості новорічні свята стали найгіршим періодом його життя. Усі раділи, святкуючи, а він ходив похмурий, наче хмара. Рівно два роки тому не стало його дружини Рити. Молода жінка просто пішла з дому і більше не повернулась. Все сталося раптово. До того моменту подружжя щасливо проводило час, займаючись роботою і вихованням доньки. Може, якби Рита погодилася на угоду з тими людьми, нічого б не сталося. Ніхто не знав, що вони підуть на такий крок, аби забрати весь сімейний бізнес.
Прийшовши на могилу, Костя поклав квіти до пам’ятника та стояв п’ять хвилин, згадуючи свою улюблену. Вона пішла зовсім молодою, не доживши до 30 років. Рита багато працювала для родинного бізнесу, але один авторитетний чоловік із сусіднього району морально тиснув на неї, аби вона продала йому компанію за низьку ціну. Рита не погодилась, і негідники придумали підступний план, аби забрати прибутковий бізнес.
Все сталося напередодні Нового року.
– Розумієте, вона завжди поверталась додому з роботи, а вчора не прийшла, і досі її немає, – скаржився слідчому Константин. Той усміхнувся:
– Може, ваша дружина з коханцем поїхала в іншу країну? У нас були й такі випадки.
– Що ви говорите! Вона завжди була мені вірною, – відповідав Костя.
– Почекаємо. Ваша дружина обов’язково з’явиться, – пообіцяв слідчий.
Але Рита так і не повернулася. Через чотири дні слідчий знову зателефонував Кості та сказав:
– Її автомобіль знайдений у лісі за містом. На жаль, тіло неможливо буде впізнати.
Сусіди, родичі та знайомі допомогли з похоронами. Дехто навіть дав гроші, сказавши, що для такої доброї жінки, як Рита, нічого не шкода.
– Ну й свята у тебе, синку, – жаліла баба Зіна, йдучи ввечері з поминок. – Якщо що, звертайся. Горі не питають, коли прийти.
Костя довго не міг оговтатися після цієї трагедії. Колеги приходили з роботи і просили повернутися. Маленькій Владі доводилося пояснювати, що її мама тепер живе на хмаринці. Дівчинка також довго не могла змиритися з втратою матері.
За ці два роки Костя посивів. Нічого не могло компенсувати ту втрату.
І ось знову наближався Новий рік. Але Костя зовсім не радів святам. Влада вже підросла і гуляла з подружками. Одна з її останніх прогулянок виявилася дуже цікавою.
– Тату, наша мама просить їсти біля церкви! – сказала Влада, запихавшись від втоми, тільки що повернувшись з вулиці.
Костя посміхнувся, подивившись на дівчинку.
– Влада, серед жінок є багато схожих на нашу маму, – сказав батько, обійнявши доньку.
– Ні, тату. Там справді була наша мама! – не припиняла тараторити дівчинка. – Можеш сам піти і подивитися.
Костя неохоче надів пуховик, шапку, взув чоботи і пішов за дитиною.
Підійшовши до церкви, він побачив дуже знайомий силует і мало не втратив дар мови. Це були очі Рити! Тільки вона виглядала сумною.
– Подайте, будь ласка, чоловіче. Всевишній вас не забуде, – монотонним голосом промовила жінка.
Костя стояв, не розуміючи, що відбувається. Він поклав гроші в її руку і відійшов. Чомусь Рита не впізнала ні його, ні доньку!
– Може, ви замерзли? – запитав Костя у попрошайки, помітивши її замерзлі пальці. – Підемо до нас, я вас напою гарячим чаєм.
Рита уважно подивилась на нього і тихо сказала:
– Замерзла. Буду рада, якщо напоєте чаю.
Вони зайшли до дому, але Рита не впізнала родинних стін. Костя поставив чайник, а Влада принесла з новорічного подарунка шоколадні цукерки.
– Я знаю, ти дуже любиш такі, – сказала дівчинка, простягаючи солодощі.
– Так, так. Звісно, – похмуро відповіла жінка.
Весь вечір вони пили чай і переглядали фотографії в альбомі. На одному зі свадебних знімків гостя зупинилася на погляді і раптом сказала, що сильно втомилася і хоче прилягти. Костя не заперечував. Він постелив для неї ліжко, і Рита лягла спати.
– Тату, чому вона нічого не пам’ятає? – прошепотіла Влада, підійшовши до батька.
– Є така хвороба, – знизав плечима Костя.
Вечором вони заснули, а вранці виявили порожнє ліжко, де вчора лягла їхня гостя.
– Тату, тату! Вона втекла, – заплакала Влада, притискаючись до батька. – Вона знову нас покинула!
Він обняв дівчинку і погладив її по голові, намагаючись заспокоїти, але вона ще сильніше заплакала.
Костя з донькою не раз приходили до місця, де вони вперше побачили Риту, але її там не було. Чоловік навіть запитував у місцевих прихожан, чи бачили вони попрошайку в довгому пальті і клітчастому платку, але ті відповіли, що Галина (так себе називала Рита) востаннє з’являлася тут напередодні Нового року.
Тоді Костя звернувся до поліції.
– Розумієте, я її знайшов, а вона знову зникла, – розповідав слідчому.
– Ви божеволієте? Вашої дружини вже давно немає. Ви ж самі її проводжали в останню путь, – з усмішкою промовив поліцейський. – Може, та попрошайка просто на неї схожа?
Костя зрозумів, що з слідчим не домовитися. Він знову повернувся до церкви та постояв там, сподіваючись зустріти свою Риту.
Перед Різдвом усі люди готувалися, вигадуючи найсмачніші страви. Костя сьогодні був не до цього. Кілька разів він ходив до того місця, де побачив дружину, але ніхто так і не з’явився.
Він сумно бродив вулицями, вдихаючи аромати страв, що доносились з усіх домів. Міська ялинка сяяла великими кульками та гірляндами. Костя підійшов до неї і загадав бажання, щоб Рита назавжди повернулася до нього і більше не йшла. Він сказав це вголос і не помітив, як з-за ялинки вийшла якась жінка. У неї на руках був дитина років трьох. Подивившись на неї, Костя застиг.
– Рита! – крикнув він. Жінка обернулася.
– Ви мене? – тихо запитала вона.
Підбігши до неї, чоловік сказав:
– Ми з Владою шукали тебе!
– Чи потрібна я вам така? – крізь сльози промовила Рита. – Я згадала тебе, доню, коли дивилася фотографії. Мені дуже важко сприймати те, що відбувається…
– Рита, ходімо додому. Хто цей малюк?
– Я знайшла його біля занедбаного будинку. Його матері більше немає, – відповіла жінка.
– Де ви з дитиною живете? Рита, прошу тебе, повернись додому. Ми усиновимо цього хлопчика, тільки повернись!
… Це Різдво стало найщасливішим днем у житті Кості, Влади, Рити та маленького Данила. Рита повернулась додому, і чоловік допомагав їй намагатися не згадувати минуле, коли вона втекла з автомобіля, який підпалили вороги.
Деякий час Рита жила в лісі в покинутій хатині, а через кілька місяців почала блукати вуличками. Вона довго нічого не пам’ятала про себе після удару, який їй завдали суперники. Того вечора вона встигла врятуватися, а бродяга, що знаходився неподалік, потрапив у вогонь.
Влада раділа поверненню мами. Тепер у неї був ще й братик. Мама з татом згодом усиновили його.
– Коли я дивилася альбом, я все згадала, і мені стало так погано на душі, – розповідала Рита чоловіку. – Я злякалась, що мої вороги повернуться, і нас усіх чекає сумна доля.
Він розумів її стан, тому запропонував назавжди поїхати з цього міста. Минуло кілька років.
– Мамо, мамочко! Данил навчився читати, – з радістю повідомила Влада, коли Рита готувала святкові страви.
– Значить, наш синок піде до школи найрозумнішим! – зраділа жінка, виправляючи білосніжну скатертину.
Вечором вся родина зібралася святкувати Новий рік за столом. Про свій подарунок Рита оголосила прямо перед боєм курантів:
– У мене для вас, рідні мої, найноворічніший сюрприз: скоро в нашій родині з’явиться ще одна маленька людина, яку ми будемо любити так само, як любимо один одного. Дякую, що чекали на мене і витягли з того місця, де мене, можливо, вже не було б. Я дуже рада, що я з вами, мої любі! З Новим роком вас, дорогі! З новим щастям!
